Про високі патріотичні почуття вихованців Києво-Могилянського колегіуму свідчить той факт, що в період Визвольної війни середини 17 ст. навчання в середніх і старших класах колегіуму фактично припинилися - більшість її вихованців перебувала у війську Б. Хмельницького.
Поступово Києво-Могилянський колегіум змінювався, ставав важливим центром боротьби проти Ватикану і польсько-литовських магнатів, був тим культурно-освітнім осередком, де розвивалися різні науки.
На той час у колегіумі працювали видатні вчені: Ігнатій Ієвлевич, Іннокентій Гізель, Йосиф Горбацький, Ігнатій Старушич, Лазар Баранович та ін. Вони були не лише педагогами, але й церковними діячами, авторами гострополемічних і художньо-літературних творів.
Деякі з них, працюючи професорами філософії, сприяли розвитку таких наук, як логіка, психологія, астрономія, фізика, готували грунт для виділення їх у окремі галузі науки. Особливе значення в цьому мали курси лекцій з логіки, філософії, прочитані Йосифом Кононовичем-Горбацькиму 1639-1640рр., Іннокентієм Гізелем в 1645-1647 р.
Києво-Могилянський колегіум був демократичним, відкритим навчальним закладом. Вчилися в ньому діти різних верств населення - української шляхти, міщан, козацтва, духівництва, а також діти бідняків. Останніх, як правило, утримували на кошти братства. У колегіумі навчалася молодь з різних регіонів України, Білорусії, Валахії, Молдавії, Московії та інших країн.
Києво-Могилянський колегіум був по суті академією, вищим навчальним закладом, оплотом боротьби українського народу проти католицької агресії, основним освітнім і культурним центром України. Він відіграв величезну роль у національно-визвольній боротьбі нашого народу, а також у поширенні освіти в Україні.
Статут Луцької братської школи (1624р.)
(Уривки)
Дидаскал або учитель має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, лагідний, не п’яниця, не розпусник, не хабарник, не сріблолюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар» не прихильник єресей, а підмога благочестя, що уявляє з себе образ добра у всьому.
Дидаскал взявши доручену йому дитину, має вчити з помислом доброї науки, за непослух карати, не по тиранські, а по учительки, не забагато, а по силі, не розпусно, а покірно і смиренно, не тільки по світському, 9. й вище світських, щоб також недбайливістю своєю, або заздрістю, або лукавством, не залишився винуватий ні за одного Богу Вседержителеві, а потім батькам його і йому самому.
Багатий над убогим у школі нічим вищий не має бути тільки самою наукою, тілом же всі рівні. Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що ходять по вулицях поживи просити.
Сідати кожен має на місці своїм певнім: котрий більше уміє, сидітиме вище, хоч би був і дуже убогий, - котрий буде менше уміти, на підлішому місці має сидіти.
Ой, як мене мати дала до школи,
Ой, дізнав я тяжкої неволі.
Казав мені бакаляр: говори "аз",
А як же я не вимовив, гоп мене раз
Крикнув же він другий раз: говори "буки",
Іще я не вимовив, вже впав в його руки,
Крикнув потім третій раз: говори "від е",
Уже ж його рука по чуприні їде.
А як сказав знову: говори "живіте",
Тепер його, хлопці, на лавку кладіте.
Ой, просив я і молився я,
Ні мені випроситися, ні вимолитися.
Ах, ти мій учителю, ти мій крілю,
Опусти мені цей раз, бо вже млію!
Тридцять раз я омлів і тридцять ожив,
А він щораз лучше руки доложив.
Пішов я додому та й таткові кажу:
Так мене учитель збив, що я ледви лажу.
Ще я собі гіршого лиха набавив,
Що учитель не добив, то тато доправив...
Софроній Почаський.
Діалектика, учить розумного речей розпізнання
Фальш облудних балачок вчасно зрозуміти,
Де обман, а де правда вміти розрізнити
Ся наука дає нам способи в умінні,
Щоб заховану взнати сутність у прозрінні.
Щоб навчивсь ум давати у скруті собі раду
І зумів пізнавати підступи та зраду.
Так неначе те сонце, що млу розганяє,
Дощ і мряку із громом, а день роз'ясняє.
Для полемік научить доводи зібрати
І мистецтву премудро філософствувати.
1. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури 16-17 ст.-К., 1966.
2. Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні 17 ст. // Київська старовина. -1995. -№ 1.
3. Історія української культури. Під заг. ред. Івана Крип’якевича. – К.: АТ “Обереги”, 1993.
4. Лисенко І. Петро Могила: Київський митрополит, засновник Києво-Могилянської академії 17 ст. // Україна." 1991.-№26.
5.Мединський Є. Братські школи України і Білорусії в 16-17 ст.-К., 1958.
6. Огієнко І. Українська культура. – К., 1991.
7. Стратий Я.М., Литвинов В.О., Андрушко В.А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. - К., 1982.
8. Титов Хв. Стара вища освіта в Київській Україні 16- початку 17 в. - К., 1924.
9. Українська культура: Лекції за ред. Дмитра Антоновича. – К.: Либідь, 1993.
10. Философская мысль в Киеве. - К., 1982.