Після проголошення Центральною Радою Третього Універсалу Т. Масарик зустрівся в Києві з керівництвом УНР і обговорював з ними питання державної належності Закарпаття. Але вже з 1917 р. чеські національно-визвольні сили популяризували ідею входження Закарпаття до складу майбутньої ЧСР. Цю ідею вони обґрунтували необхідністю існування майбутнього румунсько-чехословацького державного кордону, якому відводилась та ж роль, що й проектованому чесько-сербському коридору через Угорщину. Спільний румуно-чехословацький кордон та коридор через Угорщину, на думку Т. Масарика, мали об'єднати етнічні території слов'ян у спільний слов'янський простір.
Після розвалу Російської імперії Т. Масарик енергійно домагався приєднання до ЧСР Закарпаття, бо це створювало можливість вийти на румунський кордон. З приєднанням Галичини до Польщі Європа відновила «Річ Посполиту», що мала стати «санітарним кордоном» від більшовицької експансії. Розширенням Польщі за рахунок українських етнічних територій поляки вийшли до Збруча. Відновлена Польща не претендувала на Закарпаття, а тому його віддали ЧСР. Рішення конференції найбільше відповідали інтересам Франції, яка хотіла створити васальні держави у Центральній Європі для забезпечення континентального домінування. Польща і Чехословаччина найбільше відповідали цій ролі. Тому їх було посилено за рахунок українських етнічних територій.
Аналіз загальноукраїнської проблематики проливає світло на вирішення долі Закарпаття в 1919 році не як «terra incognita», а як небажання Антанти вирішити українську проблему. За сприятливих зовнішньо-політичних умов і закріплення української держави Закарпаття вже у 1919 р. обов'язково увійшло б до її складу. За рішеннями, що були прийняті 10 вересня 1919 року в Сен-Жермені, Закарпаття було включене до складу Чехословацької республіки. За існуючих тоді обставин це було прийнятним варіантом вирішення долі Закарпаття, бо створило достатньо сприятливі умови для національного розвитку українців краю.
Чеська влада на Закарпатті утвердилась на ґрунті ряду факторів. Крім активності чеських політиків у справі приєднання краю до чехословацької держави, цьому сприяли розвал Російської та Австро-Угорської імперій та протидія країн Антанти поширенню комуністичних революцій. Тривала криза в становленні української держави, перманентна війна більшовиків і білогвардійців проти неї, відсутність морально-політичної і військової допомоги Україні з боку країн Антанти та брутальне блокування ними українського питання на міжнародній арені знесилило українські державні організми. Це унеможливило об'єднання українських земель, возз'єднання з ними Закарпаття в одній державі. Такий хід подій цілком влаштовував чеські політичні кола, адже практично усувався основний природний претендент на володіння закарпатоукраїнськими землями. Угорські домагання на володіння Закарпаттям блокувались країнам^з—Антанти, міжнародним негативізмом до Угорщини за участь її у війні на боці Четвертного Союзу, за здійснення комуністичної революції і запровадження репресивного більшовицького режиму.
Румунські домагання включення Марамороського комітату до складу Румунської держави не мали успіху. В своїх домаганнях Румунія опиралась на попередню окупацію та на міркування геополітичної і доцільності. Ці претензії були відкинуті на Паризькій мирній конференції. За рішенням Ради Міністрів закордонних справ Румунія отримала тільки ті частини Мараморощини, що лежали на південь від Тиси. До того ж, вона отримала цілу українську етнічну область Північної Буковини і частину українських земель, що нині входять до Одеської області.
За цих умов найбільш обґрунтованим видалось включення «Угорської Русі» до складу ЧСР. Хоча Закарпаття відокремлене від Праги значними відстанями, це не завадило творцям чехословацької федерації теоретично обґрунтувати його включення до складу своєї держави. Чеський національний провід був ідейно і політично підготовлений до реалізації своїх домагань щодо Закарпаття. Наведені матеріали свідчать, що чеські політики концептуально були готові до включення Закарпаття до складу своєї держави ще до закінчення Першої світової війни. Вони обґрунтували необхідність такого приєднання внутрішніми та зовнішньо-політичними факторами. Така попередня готовність створила сприятливі умови для політичного лобіювання, сприяла постійному відстоюванню своїх інтересів та активізації дипломатичної боротьби за здійснення поставленої мети -включення Закарпаття до складу ЧСР.
У приєднанні краю до Чехословацької республіки значна заслуга чеських політиків. Саме вони домоглися підтримки державних діячів країн Антанти, а завдяки політичній активності керівників національно-визвольного руху ідея приєднання Закарпаття до ЧСР була підтримана закарпатською еміграцією в США. Спираючись на цю підтримку і прихильність українського населення Закарпаття, чеські політики активно захищали свій план перед країнами Антанти. Вони зуміли здобути підтримку політичних і державних лідерів багатьох країн, зокрема таких, як Франція, Великобританія, Росія, Італія та ряду інших держав. На території Франції чеське представництво мало чітко визначений правовий статус. Від нього чеський національний рух отримав значну політичну підтримку в ході війни та по її закінченні. І навіть якщо позиція Франції визначалась суто геополітичними міркуваннями з метою ослаблення свого суперника, то це не змінює суті французької політики.
Список використаних джерел та літератури
1. Нариси історії Закарпаття. Т.ІІ (1918-1945).-Ужгород, 2005
2. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами.- Ужгород,2006
3. Стерчо П. Карпато-Українська держава.-Львів, 2004
4. Магочій П.Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948)- Ужгород, 2004