Цінні для українознавства відомості козацьких літописів забезпечили тяглість української історіографії, своїм змістом заповнили серйозну прогалину в знаннях про Україну й українців, на що свого часу звертав увагу О. Оглоблин, зазначаючи, що "в історичній літературі утворилася якась прогалина, майже прірва між українською історіографією першої половини XVIII ст... й епохою Котляревського... Все багатство української історіографії і цілої громадсько-політичної думки другої половини XVIII століття... залишилося поза увагою української історичної науки і приречене було на майже цілковиту "архівну загибель" [8, 62].
Українознавче дослідження літописного матеріалу козацької доби відкриває широкий горизонт і для філологічного осмислення його форми і змісту, з’ясування особливостей мови, її народного колориту, специфіки тогочасних літературних стилів. З цією метою важливо застосовувати методи лінгвістичного та літературознавчого аналізу, який передбачає необхідність всебічного дослідження не лише змісту текстів, але і їх форми, ідейного та естетичного аспектів.
Аналізуючи значення козацьких літописів для розвитку українознавства, доцільно звернути увагу на їх досить багату і різноманітну джерельну базу. Використовуючи праці попередників, документи канцелярій, гетьманські універсали, міжнародні договори, щоденники, спогади, польські та інші хроніки, народну творчість, власні спостереження, автори намагалися документалізувати виклад матеріалу, надати йому більшої достовірності, переконливості та доказовості. Це особливо стосується тих сюжетів, де йдеться про українсько-польські та українсько-османські взаємини.
Подальше вивчення літописів козацької доби потребує об’єднання зусиль представників різних галузей наук: істориків, філологів, правників, філософів, культурологів, етнологів та ін., тобто воно повинно проводитись системно і комплексно, з позицій українознавства. Але й надалі пріоритет залишається за джерелознавцями та історіографами. Можна приєднатися до думки сучасних фахівців, зокрема І. Дзири, про те, що літописи виступають як історико-літературне джерело осмислення всього буття українського народу від давньоруської епохи до скасування Гетьманщини. “Тісний зв’язок між подіями ХІ–ХІV і ХV –ХVІІ століть безумовно сприяв утвердженню в українському середовищі усвідомлення тяглості національної історії за відсутності правлячої династії”[9, 512]. Ось чому поставлена проблема залишається актуальною і потребує, з одного боку, подальших дискурсів, об’єднання зусиль представників різних наук, а з іншого – ширшого включення їх змісту до навчальних програм з українознавства в усіх ланках загальної та професійної освіти.
Отже, козацькі літописи відіграли винятково важливу роль у розвитку українознавства. По-перше, вони збагатили знання про формування української нації в козацько-гетьманську добу, про її боротьбу за волю, незалежність і власну державність. По-друге, літописи стали цінним джерелом для подальших українознавчих досліджень, оскільки проливають світло на всі проблеми буття українського народу в добу модерної історії. По-третє, поява козацьких літописів засвідчила потужний поступ інтелектуального і духовного розвитку українського народу, його природне тяжіння до самопізнання, до засвоєння надбань освіти і культури, сконцентрованих в українознавстві. По-четверте, козацькі літописи послужили надійним містком, який поєднав літописну традицію княжої доби зі становленням наукового українознавства середини і 2-ої половини ХІХ ст. Власне, вони вже не були літописами у буквальному значенні слова, а виступали як історико-літературні твори з елементами наукового осмислення подій, явищ і фактів. За своїм інформаційним потенціалом вони не вичерпали свого джерельного значення і в сучасних умовах.
Література
1. Дзира Я.І. Українська історіографія другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. та перекази про Богдана Хмельницького // Історіографічні дослідження в Українській РСР. – К.,1968; Мыцык Ю.А. Украинские летописи ХVІІ века.– Днепропетровск, 1978; Апанович Е.М. Рукописная светская книга ХVІІІ века на Украине.– М., 1983; Корпанюк М.П. Крайове та козацьке компілятивне літописання як історико-літературне явище.– К., 1997; Дзира І.Я. Козацьке літописання 30–80-х рр. ХVІІІ ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти.– К., 2006.
2. Калакура Я.С. Українська історіографія. Курс лекцій.– К., 2004.– 495 с.
3.Модзалевський В. Галерея українських політичних смертників, емігрантів, засланців та в'язнів // Пам'ятки України. – 1991. – №5.
4. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В ХІ т., XII кн. – К., 1996. – Т. IX. – Кн. 1.
5. Дашкевич Я. Іван Крип'якевич – історик консервативно-державницької школи // Воля і Батьківщина. – 2000. – Число 1 (15/31).
6. Степанков В. Українська революція XVII століття: актуальні проблеми дослідження // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – К., 2000.
7. Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина ХVІІІ – середина ХІХ ст.). – Х., 1996.
8. Оглоблин О. Григорій Покас та його ”Описание о Малой России” (1751)// Наук. зб.– Нью-Йорк, 1952.
9. Дзира І.Я. Козацьке літописання 30–80-х рр. ХVІІІ ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти. – К., 2006. – 566 с.