Смекни!
smekni.com

Вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906 - 1914 рр.) (стр. 2 из 3)

У зв'язку із загальним зменшенням розмірів поміщицького землеволодіння, про що вже згадувалося вище, напередодні першої світової війни відсоток поміщицьких засівів до загальної площі зменшився порівняно з 1906 р. і становив: на Волині - 18,5%, Поділлі — 32,2%, у Київській губернії — 28,2%, селянські ж засіви відповідно поступово зростали. Отже, поміщицьке землеволодіння поступово зменшувалось еволюційним шляхом, особливо там, де виявлялася неспроможність пристосуватись до нових економічних умов. Відчуження поміщицьких земель могло дати лише тимчасовий ефект зняття соціальної напруги. Так, при середній земельній забезпеченості селян Поділля у 3,77 дес. на двір (станом на 1 січня 1913 р. ) після передачі їм усіх поміщицьких та інших земель наділи зросли б до 6,35 дес, а з поправкою на приріст населення у 6,03 дес. Значний приріст населення Російської імперії на початку XXот. ставив проблему раціонального використання землі, що найбільш ефективно можна було б зробити в умовах приватної власності на землю.

Дискусійним є питання про вплив столипінської аграрної реформи на рух урожайності сільськогосподарських культур. Відомо, що у цей період збільшуються їх врожаї, особливо зернових. Середньозважені збори зернових хлібів з 1 дес. зросли у 1907-1914 рр. порівняно з 1899-1906 рр. на Правобережній Україні — з 65,2 до 69,1 пуд.. Лівобережжі — з 48,9 до 55,7 пуд., у Степу — з 41,7 до 49,5 пуд. Розглядаючи середній збір зернових з 1 дес. у поміщицьких та селянських господарствах України у 1906-1914 рр., зазначимо, що поміщики мали ширші можливості у застосуванні засобів для підвищення врожайності своїх полів, а тому у них були порівняно вищі збори зернових, ніж у селян: жито 103 пуд./дес. проти 75, озима пшениця — 102 проти 80, ярова пшениця — 68 проти 58, овес — 96 проти 71. По Волинській губернії, наприклад, у 1911-1913 рр. середні врожаї в економіях поміщиків та у селян були такими (в пуд./дес. ): озиме жито - 73 проти 64, ячмінь — 77 проти 68, гречка — 52 проти 46.* Одним із завдань, які переслідувала реформа, було зробити врожайність у селянських господарствах захищеною і менш залежною від погоди. Технічне оснащення у сільському господарстві, покращення технології вирощування сільгоспкультур, підвищення агрономічної освіченості селян через відповідні курси, школи, брошури сприяли тому, що поступово врожайність у селянських господарствах зростала. Зокрема, в "Известиях Главного Управления Землеустройства и Земледелия" у 1914 р. констатувалося про збільшення середніх врожаїв у селян (місцями навіть удвічі) на земле впорядкованих ділянках порівняно з наділами, які знаходились у черезсмужному користуванні. Відомий у той час журнал "Хуторянин" писав, що поступове зростання урожайності у селян та поміщиків в останнє передвоєнне десятиріччя є прямим наслідком покращення землеробської культури.''

У тваринництві в розглядуваний період відбувається скорочення тих галузей, які вимагали при екстенсивній формі їх ведення наявності великих випасів та вигонів (вівчарство, велика рогата худоба). Внаслідок цього, селяни були змушені переорієнтовувати свої господарства на потреби ринку. Особливо значного розвитку набувають промислове молочне господарство, промислове птахівництво, в основному в заможних селянських господарствах. Селяни у ці роки почали розводити поліпшені породи молочної худоби, розширювати площу травосіяння, вирощувати кормові рослини для зміцнення кормової бази тощо. Аналізуючи розвиток тваринництва по окремих губерніях, необхідно виділити діяльність губернських управ та земств (створені на Правобережжі на засадах закону 14 березня 1911 р.), за допомогою яких у сільському господарстві поширились заходи щодо кількісного та особливо якісного розвитку тваринництва (надання позик селянам для купівлі худоби, придбання її поліпшених порід, організація спарувальних пунктів, виставок тощо). Так, у Київській губернії, де земські заходи щодо поліпшення тваринництва розпочались у 1908 р, кількість спарувальних пунктів зросла з 1909 р. по 1910 р. з 14 до 19. На заходи по молочному господарству та маслоробству губернське земство асигнувало на 1911 р. 4450 крб., на поліпшення птахівництва — 1200 крб. У 1912 р. київські губернські земські збори поставили питання про необхідність організації обласної дослідної станції, в т. ч. з відділом тваринництва. Проблемам тваринництва приділялась значна увага і на сільськогосподарському з'їзді у Києві (вересень 1913 р. ), де було заслухано 21 доповідь.' По кількісних показниках відчутних змін не відбулося.


4. Державна допомога селянським господарствам. Поширення прогресивних форм землеробства. Підсумки та уроки реформи П. Столипіна.

Важливе значення в роки столипіінської аграрної реформи мало надання агрономічної допомоги селянським господарствам з боку земських управ та землевпорядних комісій. На агрономічну допомогу одноосібним господарям Волинської губернії на 1910 р. було виділено 113 200 крб. У 1912 р. ця сума збільшилась до 226 561 крб., в т. ч. на організацію сільгоспскладів — 22 400 крб., розвиток тваринництва 24 600 крб., прокатні станції — 44 043 крб. тощо. У Київській губернії, де агрономічна діяльність губернської управи (пізніше земств) розпочалася з 1908 р., у 1911 р. було влаштовано 111 показових полів, на яких отримувалися врожаї значно вищі, ніж на сусідських селянських полях. Це, безперечно, зацікавлювало селян у перейнятті досвіду правильного обробітку ґрунту.*Розгляд агрономічних заходів на Правобережній Україні у період нового аграрного курсу дає підставу зробити висновки, що уряд поступово збільшував витрати на ці цілі; діяльність зем­левпорядних комісій та земств (губернських управ до березня 1911 р.) спрямовувалась на підтримку в першу чергу хуторян та відрубників. Поступово вони почали надавати можливість усім селянам здійснювати агрономічні заходи у своїх господарствах. Досвід кращих, показових селянських господарств сприяв поступовому втягуванню всього селянського населення у процеси по­ліпшення землеробської культури, яка вела до добробуту та прибутковості у виробництві сільгосппродукції.

Поширенню нововведень у селянських господарствах сприяв розвиток посередницьких операцій губернських земських кас дрібного кредиту, спрямований головним чином на придбання для кредитних кооперативів, прива­тних осіб землеробських машин та знарядь, насіння, міндобрив, дахового заліза тощо. Наприклад, у Волинській губернії посередницькі операції губернської земської каси дрібного кредиту розподілялись у 1910 р. на такі категорії; 1) за дорученням та попередніми замовкого господарства в цілому у хуторян Вантажообіг

наііважливіших річкових пристаней Правобережжя у роки проведення реформи значно збільшився: в районі Києва - з 15,7 млн. пуд. у 1905 р. до 37 млн. пуд. у 1911 р.; у районі Черкас - відповідно з 5,6 млн. пуд. до 12 млн. пуд. Зверталась увага на утримання у придатному стані ґрунтових доріг по селах; для цього існував і спеціальний земський збір з населення. Наприклад, Ушицька повітова земська управа Подільської губернії у 1911 - 1914 рр. на дорожно-будівельні потреби витратила 141,3 тис. крб.З"*

Підводячи підсумки розглянутих у статті питань, необхідно виділити такі моменти:

1) перед столипінською аграрною реформою Правобережна Україна була регіоном інтенсивного розвитку капіталістичних відносин у сі.?іьському господарстві, про що свідчать розвиток торговельного землеробства (переважно цукробурякових господарств та хмелю), збільшення приватного землеволодіння селян, перебудова поміщицьких господарств та створення ними власних заводів по переробці сільгосппродукції;

2) успіху нової аграрної політики тут сприяли: перевага подвірного землеволодіння, яке психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та було прикладом для общинників; наявність значного прошарку заможних та середняків на Волині та Київщині перед реформою; ускладнювали хід реформи: малоземелля значної частини селянства; несправедливі дії землевпорядних органів в ряді місцевостей, що викликало незадоволення селян; інертність та старі зви­чки селянського населення;

3) у землеробстві відбулося збільшення загальної площі засівів, зростання значення селянських цукробурякових плантацій, поступове зменшення поміщицьких засівів, зростання урожайності, переважно в заможних селянських господарствах, внас­лідок впровадження агрономічних заходів (які поступово охоплювали різні прошарки селянства); у тваринництві

- переважно якісні зміни — поступове скорочення екстенсивних галузей та переорієнтація селян на потреби ринку, заведення нових, промислових порід худоби (молочних), птахівництва; збільшення уваги земств до проблем галузі (організація спарувальних пунктів тощо);

4) поширенню нововведень в селянських господарствах сприяли посередницькі операції земських кас дрібного кредиту в розглядуваних губерніях, які допомагали придбати кооперативам, різним верствам селян необхідний сільгоспінвентар та інше на пільгових умовах;

5) у галузях промисловості, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, відбувається поступове збільшення випуску продукції, зростання значення селянських господарств у процесі виробництва сировини для переробних підприємств; збільшення випуску будівельних матеріалів внаслідок переходу селян до хутірсько-відрубної системи і їх намаганням поліпшити умови побуту;

6) у розвитку торгівлі - зростання обсягів продажу, експорту селянської сільгосппродукції селянських господарств через включення селянських кооперативів у процеси збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;