20. Соціально-економічне становище українських територій у роки Першої світової війни
Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з деградацією господарства в роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Тільки 1916—1917 pp. 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено в підприємства Донбасу. Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.
21. Суспільно-політичні сили та інститути влади Наддніпрянської України в період революції 1917-1920 рр.
Головні суспільно-політичні сили в цей період – це УЦР, Гетьманат та Директорія.
УЦР заснована у Києві 4 (17) березня 1917 на Володимирській, 42 в приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи Товариства Українських Поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і агрономів тощо). Головою УЦР заочно обрано М. Грушевського, якого тимчасово заступав В. Науменко, а товаришами голови: Д. Антоновича і Д. Дорошенка. 22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. 29-30 квітня 1918 р. відбувся державний переворот. 29 квітня на засіданні Всеукраїнського з'їзду хліборобів у Києві (7000 делегатів від 3 млн. українського населення), поставилась вимога припинити соціальні експерименти та відновити гетьманат — історичну форму правління в Україні; одностайне обрання делегатами Павла Скоропадського гетьманом України.
Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.
22. Політичні процеси в Надніпрянській Україні у 1917 p.: діяльність партій та організацій, вибори до органів самоуправління, створення рад
В Україні звістку про падіння самодержавства зустріли з радістю. Всі сподівалися, що революційна влада виведе країну з війни, вирішить національне питання, дасть селянам землю і полегшить матеріальне становище мас. Адміністративну владу на місцях, яка належала губернаторам і повітовим справникам, Тимчасовий уряд передав своїм комісарам. Комісарами призначалися виборні особи-голови губернських і повітових земських управ. Утворювалися і представницькі органи місцевої влади – ради об’єднаних громадських організацій. 17(4) березня утворилася Київська губернська рада об’єднаних громадських організацій. Вона складалася з представників Земського союзу, Союзу міст, Воєнно-промислового комітету, Біржового комітету, губернської, міської та повітових управ, кооперативних організацій. 17(4) березня був утворений представницький орган українських громадських організацій – Українська Центральна Рада (УЦР). 20 березня було обрано провід УЦР на чолі з М. Грушевським. На першому з його участі засіданні ЦР М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес, на якому мав бути обраний з представників усіх регіонів України новий склад УЦР. Початковий склад був в основному київським. Йшлося про те, щоб цей орган справді представляв інтереси всього українського народу.
23. Відносини між УЦР і Тимчасовим урядом Росії, політичні умови і результати
У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної Думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів. В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили – Центральна Рада. Це громадське об’єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. Грушевського Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали УПСФ, УСДРП і УПСР. Заручившись підтримкою, УЦР стала пред’являти все більші претензії на владу. Між нею і Тимчасовим урядом наростала напруженість. Тимчасовий уряд відмовлявся вирішувати питання автономії України до скликання Всеросійських Установчих зборів. У відповідь на це УЦР прийняла 10 (23) червня І Універсал, у якому проголосила автономію України. Фактично УЦР брала на себе державні функції. Був створений виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. І Універсал УЦР викликав величезний суспільний резонанс. Тимчасовий уряд змушений було піти на врегулювання відношень із УЦР. Результатом компромісу став ІІ Універсал УЦР, ухвалений 3 (16) липня. В цьому документі вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, УЦР перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Передбачалося формування УЦР відповідального перед нею органу — Генерального секретаріату, який після затвердження Тимчасовим урядом мав стати носієм найвищої крайової влади Тимчасового уряду в Україні. УЦР брала зобов’язання боротися проти намірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів. Ці положення були підтверджені спеціальною Інструкцією Тимчасового уряду, в якій, між іншим, той обмежив владний вплив УЦР п’ятьма з дев’яти українських губерній – Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською. Влада УЦР була виключно формальною. УЦР основну увагу приділяла безкінечним суперечкам із Тимчасовим урядом стосовно межі своїх повноважень, у той час, як найважливіші проблеми – продовольча, земельна, охорони правопорядку й т.ін. – залишалися невирішеними. Після ІІ Універсалу почалося повільне,але неухильне падіння авторитету УЦР.
24. Революційні події у Петрограді в жовтні 1917 р. та їх вплив на Україну
24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Ці події до сьогоднішнього дня викликають палкі суперечки: одні переконані, що це була соціалістична революція, згодом названа Великою Жовтневою, інші вважають, що це державний переворот. Які ж події відбулися восени 1917р. Прихід більшовиків до влади у Петрограді, повалення ТУ, ІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-х і солд-х депутатів, який прийняв декрети про землю і мир, створив більшовицький уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В.Леніним. Після одержаного повідомлення про події в Петрограді на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового комітету і Рад робітничих депутатів, залізничників та ін. організацій увечері 25 жовтня 1917р. було засновано «Крайовий комітет для охорони революції в Україні (ККОР), покликаний «розпоряджатися всіма силами рево-ї демократії». ККОР визнавав себе відповідальним перед ЦР. 29 жовтня більшовики піднімають у Києві збройне повстання проти прихильників уже неіснуючого ТУ, зосереджених в основному в штабі Київського військового округу. Військові частини ЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали більшовицьке повстання. Прихильники ТУ залишили місто. 1 листопада ЦР ухвалила рішення про поширення своєї влади на всю територію, заселену переважно українцями, а саме : Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову Таврію, Хомську, частину Курської та Воронезької губерній.