Тоді вже багато хто вважали, що дні монархії полічені. Придушуватиреволюцію було нікому - армія була в Маньчжуркі, а тим часом ситуаціявсе посилюється. Але тут Вітте виступає з пропозицією дати народуконституцію і провести реформи: «Росія переросла форми існуючогодержавного устрою ... Поки ще є можливість - требадарувати конституцію, інакше народ вирве її ...»< br> Микола розумів - ситуація критична: або Конституція, або повнийкрах. І він погодився на конституцію. Але що означали для Миколи ціпоступки? Романовська династія самодержавно правила Росією протягомпрактично 300 років. У цей час до країни були приєднанівеличезні території, Росія стала великою світовою державою,російські полководці здійснювали блискучі походи, що прославили російськуармію. А він? А він за один день мав намір знищити самодержавство, т.тобто, як він вважав, пустити по вітру все те, що так довго створювалосяйого предками? Всі ці ліберали з їх розмовами про правовому суспільстві,саме держава - це для нього було так чуже і незрозуміло! Вінзійшов на престол самодержцем - значить і його спадкоємець має статисамодержцем - не з особистих амбіцій, а з почуття глибокоївідповідальності перед країною і династією.
Так, він пішов на поступки, оскільки розумів, що ситуація настількикритична, що в іншому випадку ця революційна хвиля змете ійого, і династію, і весь існуючий лад. Він створив Думу, але виборине були загальними: в них не могли брати участь жінки, військовослужбовціта молодь до 25 років. А за виборчим законом 1 голос поміщикаприрівнювався до 3 голосів буржуазії, 15 голосам селян і 45 голосівробітників. На противагу Думі ставилося Державну раду, який бувверхньої законодавчої палатою. Половина членів Державноїради призначалася царем, а половина обиралася з-поміж великихпоміщиків, буржуазії, духовенства, професорів і академіків. Радагальмував законодавчу діяльність Думи. Крім того, всізаконопроекти Дума передає на підпис імператору, а сам він володіввеличезними для конституційного монарха повноваженнями: керувавзовнішньою політикою, армією і флотом, міг створювати в перервах міжсесіями Думи закони та розпускати її після закінчення 5-річного терміну їїдіяльності.
Маніфест 17 жовтня не відразу припинив революційну боротьбу - країніще треба було пережити грудневе збройне повстання в Москві, алереволюція вже пішла на спад. Цього разу, йдучи на поступки монархіївдалося вижити, але питання в іншому: наскільки революція 1905 рокудопомогла усвідомити правлячій верхівці необхідність назрілихперетворень і реформ?
ПІДСУМКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 РОКУ
Як вже говорилося вище, основними передумовами революції 1905 рокубули три чинники: аграрне питання, протиріччя між країнами, що розвиваютьсякапіталістичними продуктивними силами і пережитками феодальнихвиробничих відносин і відсутність на внутрішньополітичній ареніпротиваги пролетаріату, який був налаштований багато більш радикально,ніж селянство. Тепер подивимося, наскільки революція вирішилапроблеми, що накопичилися.
Для знищення феодальних пережитків треба було вирішити якекономічні, так і політичні завдання. Економічніпереважно полягали в усуненні багатоукладності в економіці,наданні підтримки вітчизняної промисловості шляхом залученняінвестицій, впровадження нових технологій у виробництво для того, щобросійські товари були конкурентоспроможними на світовому ринку і розвиткусільського господарства. Все це не могло бути вирішено революційним шляхом.
Що ж до політичних завдань, то вони зводилися до отриманнябуржуазією влади. Але й цього не було досягнуто. Була створена Дума,але вона не дала буржуазії владу, тому що істинна мета її скликання була нестворення органів управління правового суспільства, а лише заспокоєнняреволюційного руху. І через кілька місяців I Державна
Дума припинила своє існування.
В аграрному питанні справи йшли трохи краще. Були скасованівикупні платежі, знижена орендна плата за землю, і підвищиласямінімальна заробітна плата сільськогосподарським робітникам. Але основніпитання так і залишилися невирішеними. Більша частина земельного фонду щеперебувала в руках феодалів, а селяни продовжували жити вселянській громаді.
Не вирішивши глибоких соціально-економічних протиріч,уряд для стабілізації обстановки йде на поступки робітникам іселянам. Був скорочений робочий день до 8 годин, підвищена мінімальназаробітна плата, дано право створювати профспілки, які захищали інтересиробітничого класу, дозволені страйки з висуванням економічнихвимог і т. п. Але це було рішенням лише поверхневих проблем,яке не торкнулося глибоких соціально-економічних протиріч.
Таким чином, можна зробити висновок, що революція не вирішила всіхнасущних проблем, а реформи, на які пішло царський урядшвидше були проведені з метою заспокоєння суспільства і не сприймалисявсерйоз. У російському суспільстві залишилися три основні протиріччя:між селянством і поміщикамищо розвиваються між капіталізмом і існуючими феодальнимипережиткамиміж промисловим пролетаріатом і буржуазією
Причому, якщо перші дві були більшою чи меншою мірою характернідля феодального суспільства, то останнє - для капіталістичного. І забрак політичної влади у буржуазії було найбільш небезпечним, тому щопролетаріат в той час був найбільш революційно налаштованим класом.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РОСІЇ В 1905-1909 рр.
Революція 1905 року і Російсько-японська війна надали несприятливийвплив на економічну сферу країни. У боротьбі з революцієювласники підприємств не рідко йшли на згортання виробництва ілокаути. Слід зазначити що під час війни, з одного боку, військовізамовлення сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних звиробництвом боєприпасів, але з іншого боку, постійні витрати наведення війни привели до погіршення фінансової системи країни і дефіцитудержавного бюджету.
В результаті цього, після короткочасного пожвавлення економічноїжиття в 1907 р., почався новий економічна криза. По суті, починаючиз кризи 1900-1903 рр.. россійская економіка перебувала у станізастою. Але вже починають виявлятися нові тенденції в російськійпромисловості. Після кризи 1900-1903 рр.. россійская промисловістьстає більш сприйнятлива до технічних нововведень ввиробництві, для більш стійкого положення на ринку і кращогозабезпечення збуту продукції підприємства починають об'єднуватися вмонополії. Найбільш поширеним видом монополістичногооб'єднання в Росії були синдикати - промислові підприємства,спільно збувати продукцію.
Таким чином, зробимо висновок, що кризи і соціальні заворушення вросійському суспільстві показали промисловцям необхідність інтеграції,що призводило до створення великих промислових об'єднань, як цебуло в той час у капіталістичних країнах Західної Європи. Алеросійські монополії відрізнялися від західноєвропейських. Якщо останністворювалися в результаті ускладнення і подорожчання технологійвиробництва після II НТР, то перше, навпаки, відрізнялисявикористанням великої кількості робочих через відсутністьпередових технологій у виробництві та дешевизни робочої сили. Але длявиходу на світовий ринок вітчизняної промисловості було потрібнозастосування новітніх технологій виробництва, тому що тільки в цьомувипадку російські товари могли виходити відносно дешевими,проводитися з потрібною швидкістю і бути конкурентоспроможними насвітовому ринку.
Тому основним завданням в промисловому секторі буловпровадження передових технологій у виробництво.
АГРАРНА РЕФОРМА Столипін
Досягнутий рівень економічного розвитку не дозволяв Росіїконкурувати з передовими країнами. З 1905 р. пріоритетнимнапрямком розвитку країни стає сільське господарство. Росія всеще залишалася аграрною країною: в загальному обсязі виробництва сільськегосподарство займало домінуюче місце, 3/4 населення було зайнято всільськогосподарському виробництві. Доля селянства в соціальнійструктурі російського суспільства становила 84%.
Зрозуміло, що в такій соціально-економічної ситуації сільськегосподарство і його розвиток відігравало величезну роль для країни. Розглянемостановище в аграрному секторі до реформи Столипіна.
До початку ХХ століття поміщики залишалися найбільшими власниками наземлю. За централізації землі у власності окремих осіб Росіязаймала перше місце у світі. У поміщицьких господарствах до 1905вироблялося 47% товарного хліба, причому переважна їх частина (80,6%)застосовувала найману працю, і чим більше було господарство, тим був більшийвідсоток застосування найманої праці. Виникали зразкові господарства звеликою площею землі, організовані по-капіталістичному іспеціалізуються на виробництві зерна. Але в цілому, великепоміщицьке землеволодіння грало несприятливу роль у розвиткукапіталізму в сільському господарстві, тому що поміщики отримували оренднуплату, становила 81% чистого доходу з однієї десятини землі. Томубільшість поміщиків не прагнула до розбудови своїх господарств накапіталістичний лад.
У селянській ж середовищі йшов процес розшарування. Відбувалосявимивання селянства, з якого, з одного боку, виділяласябагата прошарок, а з іншого - більш широкий шар селян-бідняків,йшли в пошуках заробітку в місто чи в поміщицькі господарства. Знаявних в громадському користуванні 137 млн. десятин землі 64 млн.належали 2,1 млн. багатих селянських дворів, а 73 млн.припадало на 10,5 бідних. Досить сильне стримуючий вплив нарозвиток капіталізму в сільському господарстві надавала селянськагромада, яка шляхом переділів землі, надання допомоги бідним за рахунокзаможних, стримувала процес виділення заможної верхівки зселянської маси. «Дослідження, проведені ще до першої російськоїреволюції та столипінської аграрної реформи, показали, що в Росіїздійснюється процес переходу до приватного землекористування,розселення на хутори й села з ініціативи самих селян, безбудь-якого тиску з боку уряду і навіть навпаки, не дивлячисьна що їх чинили перешкоди ». [1] Тут мова йде, звичайно, про заможнихселян, які, намагаючись подолати стримуючий гніт громади,прагнули вийти з неї і побудувати свою незалежну господарство.