Гражданеи подданные.В конституционномправе зарубежныхстран употребляютсядва термина:гражданствои подданство.Первый характеризуетпринадлежностьлица к определенномугосударству,его устойчивуюправовую связьсо своим государством,которая порождает,с одной стороны,определенныеправа и обязанностилица по отношениюк государству(например, правона равный доступк государственнойслужбе и обязанностьплатить налоги),а с другой —права и обязанностигосударствапо отношениюк гражданину(например, правосоответствующихгосударственныхорганов разрешатьили не разрешатьмассовые уличныеполитическиедемонстрации,обязанностьзащищать праволичной собственности).Гражданствопредполагаетдвухсторонниесвязи, двухсторонниеправа и обязанностии личности, игосударства.Термин «подданство»применяетсяв монархиях.Он отражаетличную связьчеловека смонархом («подданныйего величества»).
Вразвитых странахэто различиена деле носитлишь словесныйхарактер: основыправовогоположенияличности вмонархииВеликобританиимало чем отличаютсяот ситуациив республикеФранции. К томуже в последниедесятилетияв европейскихмонархиях, вЯпонии и некоторыхдругих странахоба терминаупотребляютсякак равнозначные,а вместо подданствавсе чаще используетсятермин «гражданство».В ряде государствпервый терминвообще исключениз широкогоупотребленияи применяетсялишь при особыхцеремониях.В развивающихсястранах, вгосударствахАрабскогоВостока, в Африкеуказанноеразличие имеетсущественноезначение: подданныйобязан бытьлично верныммонарху, населениевоспитываетсяв соответствующихтрадициях,нередко нарушениеверности можетбыть суровонаказано.
Большинствонаселения встранах мирасоставляютграждане. Внекоторыхстранах Европы(Бельгия, Швейцария,в меньшей степениГермания)проживаетзначительноеколичествоиностранцев,составляющихсущественнуючасть рабочейсилы, занятойна тяжелой,грязной, низкооплачиваемойработе. В нефтедобывающихстранах АрабскогоВостока (Катар,Кувейт, СаудовскаяАравия и др.)законтрактованныена нескольколет работникинефтепромыслов(преимущественноиз стран Азии)составляютнередко болееполовины численностинаселениястраны (в ОАЭв начале 90-х годових численностьдостигала 80%).Эти работникиживут, как правило,в специальныхместах поселения,всякая политическаядеятельностьи даже экономическиезабастовкиим запрещены.
Гражданегосударстватакже бываютнеодинаковыпо своему положению.Различаютсяурожденныев данной странеи натурализованныеграждане,т.е. принятыев гражданствов соответствиис установленнойзаконом процедурой,В ряде страннатурализованныеграждане немогут бытьизбраны президентами(например, вСША), урожденныхв данной странеграждан нельзяиз нее выслать,лишив гражданства,тогда какнатурализованных— можно, В отдельныхстранах (например,в Бирме) существуетпонятие "ассоциированныйгражданин".Это лица, относящиесяк некоторымнациональностям,которые считаютсянекоренными,Ассоциированныеграждане должнысделать письменноезаявление олояльностигосударству,В мусульманскихгосударствахсуществуеттакже, как ужеотмечалось,различие вправовом положенииграждан-мужчини граждан-женщин.
ПослезаключенияМаастрихтскогодоговора 1992 г.,преобразовавшегоЕвропейскоесообществов Европейскийсоюз, все гражданегосударств-членовявляются гражданамиЕвропейскогосоюза, сохраняянациональноегражданство.Они уже давноизбирают Европейскийпарламент,могут теперьучаствоватьв выборахмуниципальныхорганов государств-членовпо месту жительства,обращатьсяс петициямик Европар-ламентуи его омбудсманупо правам человека.Однако их правовоеположениев разных государствахнеодинаково,они в основномрегулируетсявнутреннимзаконодательством.
Способыприобретенияи утраты гражданства.Существуютдва основныхспособа приобретениягражданства:по рождению— филиация(от латинскогослова «филиус»— сын) и натурализация— прием вгражданствоуполномоченнымина то органамигосударства;обычно этоделается отимени главыгосударства(президента,монарха). В своюочередь приобретениегражданствапо рождениюимеет два основания.право кровии право почвы.Первое означаетприобретениеребенком гражданствародителейнезависимоот места егорождения. Проблемавозникает лишьтогда, когдародители ребенкаимеют разноегражданство(например, мать— итальянскаягражданка, отец— гражданинФранции), Этотвопрос в большинствестран решаетсятолько на основаниеписьменногосоглашенияродителей овыборе гражданстваребенка. Дс.этого он можетоставатьсялицом без гражданстваили (что чаще)может приобрестигражданствопо месту рождения.Принцип правапочвы применяетсяк узкому кругулиц, преимущественнок тем. гражданствородителейкоторых илиродители которыхнеизвестны,а зачастую кродившимсяна территорииданной страныдетям граждандругого государстваесли толькородители ненаходилисьв данной странепо службе (например,дипломаты). Вбольшинствестран законодательствопредусматриваетоба основанияприобретениягражданствапо рождению:и праве крови,и право почвы.
Натурализациявозможна позакону (усыновление,в некоторыхслучаях вступлениев брак), но обычноона осуществляетсяпо заявлению.Заявлениеподается лицомв компетентныеорганы тогогосударства,гражданствокоторого оножелает приобрести.В ряде случаевнеобходиматакже подачазаявления ворганы государстватой страны, изгражданствакоторой лицожелает выйти.Оба эти заявленияобычно подаютсяв местные органыминистерствавнутреннихдел или юстиции,но чаще всегоони должны бытьнаписаны наимя главы государства(иногда вопрособизменениигражданстварешает министрвнутреннихдел). Прием вгражданствовозможен присоблюденииряда условий:до этого необходимонесколько летжить в стране,гражданствокоторой лицожелает получить(в Венгрии — 3года, в Алжире— 7 лет, в РеспубликеЧад — 15); знатьязык этой страны(довольно сложныйэкзамен предусмотрензаконодательствомЛатвии и Эстонии,принятым в 90-хгодах: в Латвии,например, помимознания в совершенствелатышскогоязыка, нужнохорошо знатьисторию страныс начала XX в., атакже иметьпредков, жившихв Латвии с этогоже времени);быть психическиздоровым и неиметь некоторыхболезней (например.СПИДа); не бытьзарегистрированным— в частности,в документахИнтерпола —в качестветеррориста;не принадлежатьк партиям,выступающимза насильственноеизменениеконституционногостроя; и т.д. Вотдельныхарабских странах(Кувейт. ОАЭ,СаудовскаяАравия и др.) вгражданствомогут бытьприняты толькомусульмане,лица же другихвероисповеданий,в том числесупруги, должныдля приема вгражданствоизменить своюрелигию. Законодательствоо гражданствеотдельных странТропическойАфрики требует,чтобы натурализующийсяукоренился»в общине, соблюдалте обычаи, которымируководствуютсяокружающие.Вступлениев брак, как правило,не влечетавтоматическогопредоставлениягражданства,хотя и облегчаетего получение.Лишь в немногихстранах (например,в СаудовскойАравии) гражданствоавтоматическипредоставляетсяженщине, вступившейв брак с саудовскимгражданином,но при условии,что она мусульманкаили принимаетислам. Предоставлениеправа убежищалицам, преследуемымпо политическиммотивам, за ихнаучную, общественную,культурнуюдеятельность,также не влечетавтоматическогопредоставлениягражданства.
Нарядус рассмотреннымисуществуюти другие, менеераспространенныеспособы приобретениягражданства.К их числу относятся:
oптация(выбор гражданстватой или инойстраны в связис переходомчасти территорииот одногогосударствак другому илипровозглашениемчасти территориипрежнего государствановым независимымгосударством,когда лицоможет оставитьпрежнее гражданствоили выбратьновое, как этобыло, например,в Алжире последостиженияим независимостив течение трехлет после 1962 г.);
трансферт(переход территориисопровождаетсяизменениемгражданствабез права выбора,что бываетредко, но имеломесто в некоторыхгосударствахпосле второймировой воины);
регистрация(она предполагаетупрощенныйпорядок приобретениягражданства,если родителиданного лицабыли или являютсягражданамистраны);
восстановлениегражданства(для бывшихграждан данногогосударства).Эти способытакже представляютсобой индивидуальные(например, оптация)или коллективные(трансферт)разновидностинатурализации.
Гражданстводетей при изменениигражданствародителейизменяетсяэ зависимостиот возрастадетей. Обычнодети до 14-летнеговозраста (внекоторыхстранах — до12 лет. в США идругих странахустановленеще более низкийвозраст) автоматическиследуют зародителями.приобретаябез дополнительныхформальностейновое гражданство.Сложностивозникают, еслигражданствоменяет одиниз родителей.В таком случаегражданствомалолетнегоребенка сохраняетсяили изменяетсяпо письменномусоглашениюродителей. Приизменениигражданствадетей в возрасте12—14—18 лет (иногдадо 21 года)обычнсспрашиваютоб их согласиив присутствиипредставителясудебноговедомства,нотариуса,иного представителягосударственныхорганов а такжепедагога. Детистарше 18 лет(в некоторыхстранах старше20 21 года) изменяютсвое гражданствона общих основаниях,хотя еслг ониделают этовместе с родителями,то процедуранесколькоупрощается.
Утратагражданства.Возможны дваспособа утратыгражданствавыход из гражданстваи лишениегражданства.Выход изгражданстве'осуществляетсяпо инициативелица, котороеподает заявлениеоб этом Какотмечалось,заявлениеобычно подаетсяв местный органминистер ствавнутреннихдел, но разрешениедает главагосударства.Лишениегражданстваосуществляетсяуполномоченнымина то органамигосу дарствавопреки желаниюлица. В рядестран разрешаетсялишать гражданстватолько натурализованныхграждан запреступления,указанные взаконе, но иногдав течение лишьопределенногосрока посленатурнли зации(например, шестилет в Австрии).В отдельныхстранах закогпредусматриваетвозможностьлишения гражданстваи урожденны:-.граждан, нотолько за действияв пользу иностранногогосударства,которые причинилиущерб государствугражданина,или за умышленноеуклонениеот военнойслужбы. В странахЛатинскойАмерики лишениегражданства(в отношениикак натурализованных,так и урожденныхграждан) используетсяв качестведополнительногонаказания,назнача емогосудом за некоторыепреступления(шпионаж и др.).Новейшие конституциимногих странзапрещаютлишать гражданства.Утрата гражданствапроисходиттакже в результатерассмотренныхвыше оптации,трансфертаи др., в некоторыхиз этих процедуресть элементыдобровольности,в других —принудительности.
Высылкаграждан изстраны, ранеепрактиковавшаясяв некоторыхгосударствахтоталитарногосоциализма,в большинствестран запрещена.В отношениииностранцевона может бытьосуществлена,но только попостановлениюсуда (Румыния).В Мексике любогоиностранцаможет выслатьорган исполнительнойвласти.
Экстрадиция(выдача лицаот одного государствадругому дляследствияи суда) возможнав соответствиис международнымдоговором илибез него, но недопускаетсявыдача лиц,обвиняемыхв политическихпреступлениях.Обычно не выдаютсясобственныеграждане запреступленияпротив другогогосударстваили его граждан:таких лиц судитсвой суд.
Громадянство
Основоюправовогоположення особияк в державному,так і в міжнародномуправі являєтьсягромадянство.Майже в кожнійкраїні основноючастиною йогонаселеннявиступає особливакатегоріяфізичних осіб- громадяниданої держави.Правовий статусгромадянинаістотно відрізняєтьсявід статусаінших осіб, якіпроживаютьв країні. Вінзберігає своїособливостіі в тому випадку,коли громадянинтієї чи іншоїдержави постійноабо тимчасовопроживає натериторії іншоїдержави. Громадяниназ державоюз'єднує стійкийправовий зв'язок,який проявляєтьсяв суворо визначенихв законодавствікожної державивзаємних правта обов'язків.Громадяни маютьвизначені правай несуть обов'язкипо відношеннюдо своєї держави,а держава забезпечуєзахист їх правта інтересівяк на своїйтериторії, такі за її межами.Держава наділяєсвоіх громадянбільш високимрівнем прав,аніж іноземців,в тому числі,визначеноюправоздатністюучасті в управілннідержавоюбезпосередньоабо черезпредставницькусистему.
Володіннягромадянствомявляєтьсяпередумовоюповного поширенняна дану особувсіх прав тасвобод, яківизнаютиьсязаконом, захистособи державоюне лише на територіїдержави, алей за її межами.В наш час всівідносини,пов'язані згромадянством,регламентуються,згідно зі статтею№3 закону України"Про громадянствоУкраїни" від8 жовтня 1991 року,КонституцієюУкраїни, цимзаконом таприйнятимивідповіднодо них законодавчимиактами України.Регламентуванняпитань громадянствадержавамиздійснюєтьсяяк внутрішнім,так і міжнароднимправом. Хочаі ті і інші нормипредставляютьсобою комплексправа, але влише своійсукупностівони даютьповну уяву прозагальнуспрямованістьузаконеноіволі правлячогокласу відповідноїдержави приурегулюванніпитань населення.
"Громадянство,- сказано в преамбулізакону України"Про громадянствоУкраїни", - визначаєпостійнийполітико-правовийзв'язок особиі Українськоїдержави, щознаходить вияву їх взаємнихправах і обов'язках".Громадянство- це належністьособи до даноїдержави, внаслідокякої на особупоширюютьсясуверенні правадержави ізабезпечуєтьсязахист її праві законнихінтересів яквсерединікраїни, так іза її межами.Громадянствовиступає яксвоєріднийзагальний,тривалий, стійкийзв'язок, необмеженийтериторіально-просторовимисферами України,як гарант (необхіднаумова) забезпеченняособі активноіі вирішальноіучасті в управліннісправами суспільстваі держави. ІнститутУкраїнськогогромадянстваскладаютьнорми, якірегламентуютьвідносини, щоіснують міжУкраїнськоюдержавою таособами незалежновід місця їхпроживання:в Україні чиза її межами.Законодавствопро українськегромадянствоскладаєтьсяз прийнятогона основі КонституціїУкраїни закону"Про громадянствоУкраїни" від8 жовтня 1991 року.Громадянствобазується назагальнихполітико- правовихта специфічнихпринципах, якіуособлюютьсутністьгромадянства,його найважливішіструктурніі функціоноальніхарактеристики.Головні з них- принцип народногосуверенітету,демократизму,гуманізму,інтернаціоналізму,принципи невизнанняподвійногогромадянства,невидачі українськихгромадян іноземнійдержаві, єдностіукраїнськогогромадянства,поєднаннявизнання українськогогромадянствапо "праву крові"і "праву грунту",єдності громадянствачленів сім'ї,невизнанняавтоматичноівтрати українськогогромадянства,дозволяючипорядок виходуз Українськогогромадянства,збекреженнягромадянствапри укладенніта розірваннішлюбу, збереженнягромадянстваУкраїни, якіпроживаютьза кордоном. В Україні органом,який приймаєрішення з питаньгромадянства,є президентУкраїни, арегулюваннягромадянствав Україні належитьдо виключноікомпетенціїВерховної РадиУкраїни (ст. 3частина 2). ЯкщоміжнароднимдоговоромУкраіни встановленіінші правила,ніж ті, що містятьсяв законі "ПрогромадянствоУкраїни",застосовуютьсяправила міжнародногодоговору (ст.4).
Громадян,однак, не монарозглядатилише як сукупністьосіб, які проживаютьна територіїдержави, томущо за цією ознакоюутворюєтьсянаселеннякраїни - категоріядемографічна,а не правова.Не можна називатигромадянамиі всіх осіб, наяких поширюєтьсявлада держави,тому що вонаобов'язковав рівній міріі для іноземнихгромадян, і дляосіб без громадянства,які проживаютьна її території.Часто аналогічнінорми закріплюютьсяв текстах основнихзаконів. Наприклад,в пункті 1 ст.15 КонституцііПортугаліїзаписано:
"Іноземціта апатриди,які знаходятьсяабо проживаютьна територііПортугаліі,користуютьсяправами танесуть обов'язки,відповідніправам та обов'язкампортугальськогогромадянина".
Громадяниномдержави особаявляється нев силу проживанняна його території,а внаслідокіснування міжособою та державоюособливихзв'язків, якіскладають змістгромадянства.Останні заснованіна юридичномуоформленнівідносингромадянства.Воно відображається,по-перше, в їхзагальномуправовомунормуванні,і, по-друге, віндивідуальномуюридичномуоформленнігромадянствакожної даноїособи. Загальнеправове нормуваннязаключаєтьсяв тому, що державав законі встановлюєпідвалини пояким та чи іншаособа визнаєтьсягромадяниномдержави, підвалининабуття таприпиненнягромадянства,порядок вирішенняцих питань. Увідношеннікожної людинигромадянствооформляєтьсядокументами,які підтверджуютьйого громадянство.Такими документамив Україні являютьсяпаспорт громадянинаУкраїни, длявійськовослужбовців- військовакнижка, а дляосіб до 16 років- свідотствопро народження(ст.5 ч.1). Державареєструє такожтакі актигромадянськогостану, як народженнята смерть свогогромадянина.Стійкий характервідносин громадяниназаключаєтьсяв їх постійномухарактері, якийтриває віднародженнядо смертігромадянина,у встановленніособливогопорядку їхприпинення,який не допускаєрозриваннягромадяниномв односторонньомупорядку.
Характервідносин міждержавою тайого громадянином- ключовий фактордемократіїлюбого типу.Для вченнихзахідної наукиконституційногоправа визначенняправовогостатусу громадянинаніколи не було
простоюзадачею.
Починаяз Арістотелятеоретикипроводять чіткерозмеженняміж громадяниномта суб'єктами.Громадяни
розглядаютьсяв якості активнихучастниківполітичногосуспільства;суб'єкти - категорія,яка в різніперіоди
включалатакі групи якраби, закріпаченні,іноземці, - являютьсяпо своїй сутностіпасивнимиоб'єктами
об'єктамиполітичногосуспільства.Але поступовоця різниця булазнищена. Вжев середині XIXстоліття Дж.
Кентписав, що "стосовнокорінногонаселенняпоняття " суб'єкт" и " громадянин" в рівній мірівзаємозамінні".
Ванглійськомуправі ніколине було різниціміж двома цимипоняттями, абуло лише розмеженняміж
громадяниномта іноземцем.
Вконституційнійдержаві інститутгромадянства,який замінявраніше підданство,став одним ізвиявлень
принципурівноправ'явсіх членівсуспільства.Головне місцесеред норм, якірегулюютьгромадянство,
займаютьнорми Конституції.Але об'єм і характерконституційногорегулюваннягромадянстварізні. Одні
нормивідносятьсябезпосередньодо громадянства,складаючи йогопринципи, інші- загальнийхарактер і
маютьвирішальнезначення приурегулюванніяк громадянства,так і іншихвідносин.
Юридичнінорми, які регулюютьвідносинигромадянства,поділяютьсяна слідуючігрупи:
нормиКонституції(принцип єдностігромадянства,принцип рівногогромадянства,захист громадянина
закордоном,розпорядженняобов'язковогорегудлюванняпорядку визнання,набуття, втрату
громадянствав законі таін.);
законипро громадянство,які регулюютьна основі Конституціїпорядок визнання,набуття тавтрати
громадянства;
підзаконніакти, які регулюютьпроцесуальніпитання визнання,набуття, втратугромадянствата інші
питання,які пов'язаніз громадянством.
Закордоном охоронуправ та законнихінтересівгромадян здійснюютьдипломатичніта консульськіслужби. На
Українів законі "ПрогромадянствоУкраїни" цейпринцип такождіє. Згідно зістаттею 8 цьогож закону:
"Дипломатичніпредставництваі консульськіустанови України,посадові особизобов'язанівживати заходівдо
забезпеченнягромадянамреспублікиможливостікористуватисяв повному обсязіправами, надамиїм
законодавствомкраїни перебування,міжнароднимидоговорами,учасникамияких є Українаі держава
перебування,та міжнароднимизвичаями, вустановленомузакондавствомпорядку захищатиїх інтереси,що
охороняютьсязаконом, а принеобхідності- вживати заходівдля поновленняпорушених правгромадян
України".Знаходячисьпід виключноююрисдикцієюсвоєї держави,громадянинне може бутивисланим з
країни,не може бутивиданий іноземнійдержаві (ст.9).
Більшістьдержав виходятьіз визнаннявиключностігромадянства.Так, п.3 ст.10 КонституціїКазахстана
наголошує:"За громадяниномдержави невизнаєтьсягромадянствоіншої держави".Відмовляючисьвід
інститутуподвійногогромадянства,законодавецьвстановлює,що особа, якаявляєтьсягромадяниномданої
держави,не може одночасногромадяниноміноземноїдержави (ст.10).Але забезпеченнявинятковості
залежитьне лише відоднієї держави.В результатіколізії норм,які регулюютьпитання громадянствав різних
країнах,може виникнутиситуація, колиодна і та ж особавизнаєтьсягромадяниномдвох або більшедержав.
Щобпо можливостіуникнути подібнихвипадків, державазаключає угоди,які дозволяютьзменшити до
мінімумучисло осіб зподвійнимгромадянством.Так, КонституціяРосійськоїФедерації, невідкидаючив
принципіінститут подвійногогромадянства,допускає, щоостанні можутьвстановлюватисяу відповідностіз
федеральнимзаконом абоміжнароднимдоговором (п.1ст.62). При цьомунаявність угромадянинаРосійської
Федераціїгромадянстваіноземноїдержави, з однієїсторони незменшує йогоправ та свобод,з іншої - не
звільняєйого від обов'язків,які випливаютьз російськогогромадянства,якщо інше непередбаченофедеральним
закономабо міжнароднимдоговором (п.2ст.62). В статті11(2) КонституціїІспанії закріплено,що
іберамериканськихкраїнах, якімають з Іспанією"особливізв'язки", "іспанціможуть натуралізоватисябез втрати
свогогромадянстваза народженням",тобто легалізуєтьсяподвійне громадянствоцілої категоріїіспанців навіть
привідсутностідвосторонніхдоговорів.
Стаття12 Закона прогромадянствоУкраїни встановлює,що громадянствонабувається:
врезультатійого признання;
занародженням;
врезультатіприйняття вгромадянство;
впорядку йогорегістрації;
черезпоновленняв громадянствіУкраїни;
шляхомвибору (оптація);
заіншими підставами,передбаченіцим законом.
Складністьусуненнясуперечностейполітичнихі класовихінтересівдержав, якіналежать дорізних
соціально-економічнихсистем, являєтьсяпричиною того,що по питаннямгромадянстваукладено мало
універсальнихміжнароднихдговорів. Державив основномурегламентуютьпитання громадянствана основі
регіональнихугод, укладенідержавами, якіналежать дооднієї соціально-економічноїсистеми. Договорив
областігромадянстваможна поділитина дві основнихгрупи:
договорипро усуненняподвійногогромадянства;
договорипро усуненняосіб без громадянства
Першоюбагатосторонньоюконвенцієюпо питанняхгромадянствабула Конвенціяпро статуснатуралізованих
осіб,відновлюючихсвоє постійнепроживанняв державі походження,яка була прийнятав Рио-де-Жанейров
1906 році.Учасникамиконвенціїявлялись 11американськихдержав, включаючиСША. Вона встановлює
правилопро те, що поверненнянатуралізованоїособи в державуколишньогогромадянствамає нослідоквтрати
натураліаціїі реінтеграціюв первиннійдержаві.
Переважнабільшість людейнабуваютьгромадянствоза народженням.Але поряд з циміснують і іншіспособи
йогонабуття: прийняттяв громадянство,поновленняв ньому, вибіргромадянства.Дуже рідкогромадянство
набуваєтьсяв результатізаключенняабо розторгненнябраку або наінших основах
Всіпитання набуттячи втратигромадянства,у відповідностіз принципомдержавногосуверенітету,
регулюютьсядержавою наїх розсуд. Алеце все ж невстановлює,що вони можутьдовільновстановлювати
порядокнабуття громадянства,не рахуючисьз загальновизнанимипринципамиміжнародногоправа та
міжнароднимизвичаями. Основнимі найбільшпоширенимзасобом набуттягромадянстває філіація, або
набуттягромадянстваза народженням.Згідно загальновизнанихпринципівміжнародногонрава, кожнадитина
маєправо на громадянство.Згідно сучаснимнормам міжнародногоправа, дитинані при якихумовах не
повинназалишатисьапатридом(особою безгромадянства).Філіація можездійснюватисьна основі двух
провіднихпринципів:"права крові"та "права грунту".
Вгалузі набуттягромадянстваза народженнямне існує нізагальновизнанихнорм міжнародногоправа, ні
однаковоїпрактики держав.Тому в силуколізій законодавстварізних державсаме в цій галузівиникає
найбільшакількістьвипадків біпатризму.
Скривджуючимиінтереси іншихдержав видамифіліації являєтьсярозширенезастосування:
національнаознака, як,наприклад, вГітлерівськійГерманії таФРГ;
"правогрунту" повідношеннюдо дітей офіційнихпредставниківіноземнихдержав, якірозвиваютьсяна
територіїданої держави;
"правакрові" донескінченногочисла поколіньдітей, які народилисьу громадянпевної держави,постійно
проживаючихза кордономі загубившихреальний зв'язокз батьківщиною.Цей недолікпритаманнийбагатьом
правовимсистемам.
Навідміну від"права крові"(народжкеннявід громадянинаданої держави)принцип "правагрунту" означає,що
громадянствов даній державінадаєтьсябудь-якій особі,яка народиласяна його територіїнезалежно від
громадянствабатьків. В нашчас щзаконодавстводеяких країнпередбачаєзмішану системунабуття
громадянства,при якій переважнезначення "правакрові" співставляєтьсяз відомим впливом"права грунту".
Вибірабо переважаннятого чи іншогоіз вказанихпринципівобумовленийголовним чиномполітикою
державив галузі демографіі.Якщо державазацікавленав швидкомузростаннінаселення, вонаможе ввести
обидвапринципа.
Законодавствопро громадянстворяду державмає свої особливості.В США, наприклад,ще починаючиз закону
прогромадянство1855 року, встановлювавсязв'язок міжгромадянствомСША та проживаннямв США.
Дитина,яка народиласяпоза межамиСША та їх зовнішнімиволодіннями,автоматичнонабуває
американськогогромадянства,якщо обоє збатьків являютьсягромадянамиСША, і щоб хочаодин з них живна
протязідеякого часудо народженнядитини на територііСША або у їхзовноішніхволодіннях.
Якщож один із батьківявляєтьсяамериканськимгромадянином,а інший - іноземцем,то в якостіумови
визнаннядитини, яканародиласяза межами США,громадяниномСША за народженнямзакон вимагає,щоб
тойз батьків, якийявляєтьсягромадяниномСША, до народженнядитини проживавв США або в одномуз
йоговолодінь неменше, ніж 10 роківпри обов'язковійумові, що хочаб половинацього срокувін прожив його
післядосягнення14- річного віку.В останньомувипадку дитинанабуває американськегромадянство,але
зберігаєйого лише післявиконаннядодатковоївимоги, якависуваєтьсявже безпосередньодо нього самого,а
саме:прожити в СШАне менше 5 роківу віці від 14 до28 років.
Другимнайбільш поширенимвидом набуттягромадянстваявляєтьсяукорінення,або набуттягромадянствав
порядкунатуралізації.Це наданняорганом владигромадянстваособі, яке проситьпро це (згідноіз законом
України"Про громадянствоУкраїни" ст.12п.3). Особи, якінабули громадянствашляхом натуралізації,
користуютьсятими ж правамиі несуть ті жобов'язки, щоі інші громадяни(але в деякихкраїнах обмежуютьсяїх
політичніправа). Воноздійснюєтьсяна основі вільноговолевиявленнязацікавленоїособи і, як правило,тягне
засобою втратугромадянства,яке на даниймомент є у цієїособи, набутеза народженням.Мова йде про
особи,які або вжеявляютьсягромадянамиіноземнихдержав, або жне мають громадянства,або являються
особамиз невизначенимгромадянством.Але, все ж таки,одного волевиявленнязацікавленоїособи
недостатньодля набуттягромадянства.Ця особа повиннавідповідатиумовам, встановленнідля натуралізації.
Критеріямидійсностінатуралізаціїявляєтьсявручення органами,які клопочуться,справжніхдокументіві
поданняправдивихвідомостей.Набуття громадянства(за закономУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни" ст.21
п.2)внаслідокподання завідомонеправдивихвідомостейабо фальшивихдокументівявляєтьсяправовою
основоювідміни абовизнання такоїнатуралізаціїнедійсною.
Нерідков якості умовнатуралізаціїдержава вимагаєпевний термінпроживанняв країні, володінняїї мовою,
наявністьзасобів існуваннята інше. Інодіколо правнатуралізованихгромадян менше,аніж у тих, які
народилисяз цим правом.Наприклад,згідно розділу1 ст. 2 КонституціїСША Президентомможе бути обраний
лишетой громадянинСША, який набувцих прав принародженні,а для обраннядо складу палатКонгресу
встановлений7-9-річний цензгромадянства,тобто конгресменомабо сенаторомможе бути вибранаособа, яка
перебуваєв громадянствіСША не меншевказаногостроку.
Критеріємдобровільностінатуралізаціїявляєтьсяволевиявленнязі сторонинатуралізуємоїособи.
Волевиявленнявиражаєтьсяабо в подачізаяви пронатуралізаціюза своєю волею,або мовчазназгода при
територіальнихзмінах. З точкизору загальноприйнятихнорм міжнародногоправа протиправнимвважається
одностороннідії держави,направленніна нав'язуваннясвого громадянства,наприклад врезультатіанексії
чужоїтериторії.
Натуралізаціямає дві основнихрізновидності:
індивідуальнанатуралізація
натуралізаціяв силу правоприємствадержав
Індивідуальнунатуралізаціюможна поділити,в свою чергу,на натуралізацію,засновану наособистомувиборі, і
натуралізаціюв силу закону.В залежностівід того, якийорган уповноваженийвирішуватипитання про
громадянство,розрізняютьсистему законодавчуі системуадмістративну:в першому випадкунатуралізація
здійснюєтьсяшляхом прийняттязакона, а в другому-
рішеннямадміністративногооргану.
Натуралізаціюв силу законапредставляєсобою юридичнийнаслідок вступудо шлюбу іноземцяз
громадяниномданої держави,а також усиновлення,опіка, встановленнябатьківствата інше. У всіхдержавах
законодавствопередбачаєвизначеніпередумовинатуралізації.Звичайно вимагається:досягненняповноліття,
письмовазаява, знаннямови країни,ценз осідлості(певний мінімумпроживанняв країні).
ВБразилії заКонституцією1988 року вимагаєтьсябезперервнепроживанняв країні напротязі одногороку для
громадянпортугаломовнихкраїн, і 30 років- для решти (ст.12).Однією з умовнатуралізаціїу всіх країнах
являєтьсялояльністьпо відношеннюдо даного режиму.Особам, якіскоїли протинього злочин,громадянство
ненадоється. Задіючим законодавствомКуби вимагаєтьсядотриманняслідуючих умов:більш чи менш
тривалийтермін проживанняв країні, чітковиражена відмовавід іноземногогромадянствата бажання
прийнятигромадянствоКуби. В іншомувипадку особаможе набутиподвійногогромадянства,що не
дозволяєтьсяКонституцієюКуби (п."а" ст.30).
Існують2 види індивідуальноїнатуралізації:натуралізація,яка не поширюєтьсяна чоловіківта дітей та
індивідуальнанатуралізація,яка поширюєтьсяна їх малолітніхдітей, але нена чоловіків.
Вокремих країнахзаконодавство,крім звичайноїнатуралізації,передбачаєтьсяі набуттягромадянствашляхом
регістрації.Але це не самостійнийспосіб набуттягромадянства,а лише вид полегшеноїнатуралізації.Набуття
громадянствашляхом регістраціїміжнароднимправом нерегламентуються.
Безумовнеправо іноземцяповнолітньогона натуралізаціюні в міжнародному,ні в державномуправі не
закріплено.Індивід не маєправа на громадянствоякої-небудьконкретноїдержави. Порядокнатуралізації
іноземцівносить характердозволу тарегламентуєтьсявнутрішніминормами права.
Натуралізацієюв силу законуявляється такийвид натуралізації,яка не заснованана особистомувиборі особи.
Натуралізаціяв силу законуможе бути такожправовим наслідкомусиновлення,встановленняопікуна,
визнаннябатьківства,вступ на військовуабо державнуслужбу в певнихдержавах.
Натуралізаціяв силу правоприємствадержав виниклав результатіперетвореннябувших колонійв нові
сувереннідержави. Громадянствов такому випадкувиникає безпосередньов результатівиникненнянового
суб'єктуміжнародногоправа. Визначальноюдією особи вданому випадкуявляється те,що вона залишаєтьсяна
територіїнового суб'єктуміжнародногоправа і не заявляєпро свій намірвийти з новоствореноїдержави. Така
натуралізаціяавтоматичновідбуваєтьсяв момент виникненнянової держави,а не після прийняттяцією
державоювідповідногозаконодавчогоакту. В окремихвипадкахправоприємництвояк основа набуття
громадянстваотримала закріпленняу внутрішньо-державномуплані.
Поновленняу громадянствіможливе дляособи, яка малагромадянстводаної держави,але потім зякихось
причинвтратила його.Від натуралізаціїпоновленняу громадянствівідрізняєтьсяспрощенимпорядлком
вирішенняпитань.
Вибіргромадянства- оптація - маємісце у випадках,коли якасьтериторіяпереходитьвід олнієїдержави до
іншої.Мешканцям такоїтериторіїнадоється правовибирати громадянствотієї яи іншоїдержави, тобтозберегти
тегромадянство,яке було чинабути нове.
НаданнягромадянстваУкраїни здійснюєтьсянезалежно відрасової чинаціональноїприналежності,статі,
освіти.Воно виключаєдискримінаціюбудь-якоготипу, але в законіУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни" (ст.
17) існуєдекілька умовприйняття догромадянстваУкраїни:
відмовавід іноземногогромадянства(як вже згадувалосяраніше, в Українііснує єдинегромадянствоі за
ст.10 цього законуза громадяниномУкраїни невизнаєтьсяналежністьдо громадянстваіноземної
держави;
постійнепроживанняна територіїУкраїни протягомостанніх 5 років.
Цеправило непоширюєтьсяна осіб, якіприбули доУкраїни напостійне проживанняі виявили бажаннястати
громадянамиУкраїни заумов, якщо вонинародилисячи довели, щохоча б один зїх батьків, дідчи баба
народилисяна її території,і не перебуваютьу громадянствіінших держав;
володінняукраїнськоюмовою в обсязі,достатньомудля спілкування;
наявністьзаконних джереліснування;
визнаннята виконанняКонституціїУкраїни.
Головноюпостійно діючоюумовою поповненнякорпуса громадянє набуттягромадянстваза народженням.Ця
основавипливає ізпоєднання двохпринципівнабуття громадянства:"право крові",тобто з урахуванням
громадянствабатьків, і "правогрунту",- тобтов залежностівід місця народження.
Дитина,батьки якоїна момент народженняперебувалив громадянствіУкраїни, єгромадяниномУкраїни
незалежновід місця народження(за ст.13 ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни").
Увипадку, якщоодин із батьківдитини на моментнародженняперебував угромадянствіУкраїни, а іншийбув
особоюбез громадянствачи невідомим,то дитина набуваєгромадянствоУкраїни незалежновід місця
народження(за ст.14 ч.3 ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни").
Прирізному громадянствібатьків, якщолише один з нихперебував угромадянствіУкраїни, питанняпро
громадянстводитини незалежновід місця народженнядитини вирішуєтьсяписьмовоюзгодою батьків(за ст.14
ч.2Закону України"Про громадянствоУкраїни").
Принципправа грунтузастосовуєтьсядо громадянствадітей, які народилисьна територіїУкраїни, батькияких
невідомі.Дитина, яказнаходитьсяна територіїУкраїни і батькиякої невідомі,є громадяниномУкраїни (заст.16
ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни"). Цейже принципрозповсюджуєтьсяі на дітей, якінародилисьна
територіїУкраїни відбатьків безгромадянства(за ст.15 ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни").
Конституціяі та закон прогромадянствовстановлюєперш за все цізагальні основи,які визщначаютьсуттєві
рисивідносингромадянства.Серед них потрібновиділити слідуючі.
1.Громадянствоявляєтьсяєдиним, але взаконі "ПрогромадянствоУкраїни" заст. 1: "На підставі
міждержавнихдоговорівдопускаєтьсяподвійнегромадянство".Цей принципявляєтьсянайважливішимі
закріплюєтьсяв КонституціїУкраїни (ст.4).
Значенняцієї нормиполягає нетільки у встоновленнієдиного українськогогромадянства,але і у
визначенніумов приналежностігромадян Українидо громадянреспубліки.єдине громадянствов державі
являєтьсянеохідноюумовою йогосуверенногостатусу, збереженняцілісності.
2.громадянствоукраїни являєтьсярівним незщалежновід набуттягромадянства.Законодвствоне
встановлюєніяких особливостейта відмінностейв правовомустатусі осіб,які набулигромадянства
Україниза різнимипідставами:за народженням,через прийняттядо громадянства,через поновленняу
громадствіУкраїни таінше.
3.ГромадянствоУкраїни маєвідкритий тарівноправнийхарактер. Цевиражається,по-перше, взакріпленій
закономнормі про те,що в Українікожна людинамає право нагромадянство.В ст. 15 закону
встановлено,що дитина, яканародиласяна територіїУкраїни відособи безгромадянства,є
громадяниномУкраїни.
Вільнийхарактер громадянинаУкраїни виражається,по-друге, в тому,що Конституція(ст.25 ч.1) і закон
(ст.20ч.1) закріплюютьправо громадянинаУкраїни змінюватигромадянство.Ніхто не можебути
позбавленийцього права.Притаманнийгромадянствустійкий характерзв'язків особиі держави не
означаєнасильницькогота вимушеногоутриманнялюдини в громадянстві.Це б зачіплялойого свободу.
4.КонституціяУкраїни (ст.25)закріплює, щогромадяниУкраїни неможуть бутипозбавленнісвого
громадянства.
Позбавлення- це розторгненнягромадянськихзв'зків по ініціативідержави, водностороньомупорядку,
якене передбачаєв якості умовипогодженнягромадян.
5.Українськезаконодавствовиходить зпринципу збереженнягромадянстваУкраїни особам,які
проживаютьза межами України(за ст.7 ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни"). Такогороду норма
випливаєіз природніхправ людейвибирати місцепроживання,вільно виїзджатиза межі Україниі без
перешкодповертатися.
6.ГромадянствоУкраїни базуєтьсяна відмовіавтоматичноійого відмовипри укладанніабо розірванні
шлюбугромадяниномУкраїни з особою,яка перебуваєв інозенмомугромадянстві,а також призміні
громадянстваодним із подружжя(за ст. 6 ЗаконуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни"). Цейпринцип
відображаєсутність громадянстваяк індивідуального,персональногозв'язку особиз державою,
недопустимістьавтоматичногоприпиненнягромадянствабез волевиявленняособи і дотримання
встановленогопорядку. Крімтого, подібнанорма виходитьіз визнанняшлюбу рівноправнимсоюзом, не
допускаючибезумовногослідуванняжінки (чоловіка)громадянствучоловіка (жінки).
7.Принципзахисту тазаступництвогромадян України,які перебуваютьза кордономзакріпленийв
КонституціїУкраїни (ст.25)і в Законі прогромадянство(ст. 8). В Законізакріплено,що державніоргани
України,дипломатичніпредставництвата консульськіустанови Українизобов'язанівживати заходів
щодозабезпеченнягромадянамУкраїни можливостікористуватисяв повному обсязіправами, які
встановленізаконодавствомдержави перебування.КонституціяУкраїни такожвстановлює,що
громадянинУкраїни не можебути висланийза межі Україниабо виданийіншій державі(ст. 9 Закону про
громадянство).
8.ЗаконУкраїни прогромадянствоввів такийінститут якзаслуженегромадянство(ст.17 Закону України
"ПрогромадянствоУкраїни"). Заслуженегромадянствоможе бути наданоособі, яка неявляється
громадяниномУкраїни, алемає визначнізаслуги передУкраїнськоюдержавою. Заслуженегромадянство
надоєтьсяПрезидентомУкраїни.
Неспівпаданняпринципівнабуття і припиненнягромадянствав різних країнахпороджує такийстан, як
біпартизмабо особа залишаєтьсявзагалі безгромадянства.Правове положенняосіб без громадянствав багатьох
випадкахзбігаєтьсяз правовимположенняміноземнихгромадян. Алеє і певні межів їх правовомустатусі, так
якдля особи безгромадянстванемає необхідностірозглядатисвоє відношеннядо іншої держави.Особами без
громадянстваявляються ті,які не можутьдовести своюприналежністьдо громадянствабудь-якоі держави.
Наприклад,згідно австрійськогозакону, дитинастарше 6 місяців,яка була знайденана територііАвстріі, буде
вважатисяособою безгромадянства.Особою безгромадянстваможе бути іособа, яка посвоїй воліприпинила
своєгромадянство.
Біпартизм(подвійнегромадянство)- одночаснеперебуванняособи в громадянствідвох або більшедержав. Це
практика,до якої більшістьдержав відносятьсянегативно. Алене дивлячисьна це, в країнах"третього світу"
біпартизм- явище доситьпоширене, щопов'язане зширокою міграцієюнаселення, атакож з росходженням
законодавстврізних державу питаннях пропорядок набуттяі втрати громадянства.
Наприклад,дитина, яканародиласяна мексиканськійториторіі відбатьків-австрійців,буде мексиканським
громадяниномза КонституцієюМексики іавстрійськимгромадяниномза австрійськимзаконом. Подвійне
громадянствов деяких випадкахстворює дляосіб з подвійнимгромадянствомпевні складненнями,якщо кожна
іздержав вимагаєвід нього виконаннягромадянськихобов'язків.Держави негативновідносятьсядо такого
стануі укладаютьдоговори прозапобіганнявипадків подвійногогромадянства,зобов'язуючипри цьому осіб,
якімають громадянствообох країндоговору, вибиратиодне громадянствоі тим самимприпинити інше
громадянство.У всякому випадку,держава невизнає за своїмигромадянаминіяких прав,які випливаютьіз
ннаявностіу нього іншогогромадянства.Більше того,такі громадянипіддаютьсяіноді певнимобмеженнямв
правах.Наприклад,згідно абз.3ст.16 КонституцііРумуніі "публічніфункціі і високіпосади можутьзайматися
лишеособами, якімають лишерумунськегромадянствоі місце проживанняв країні".
Найбільшпоширеним ідемократичнимзасобом усуненнявипадків подвійногогромадянства,яке створює
юридичнуневизначенністьі яка порушуєтим самим оптимальнийрежим правовогорегулюваннястатусу
індивідавнутрішньодержавнимправом являєтьсяоптація, якаозначає вибіргромадянстваособи, що маєбільш,
аніжодне громадянство.
Втратагромадянства,тобто втратаправовогозв'язку особиз даною державою,можлива заслідуючими
підставами:внаслідоквиходу з громадянстваза волевиявленнямособи (експобріація),вимушене позбавлення
громадянстваособи державою,яке було набутеза народженням(денаціоналізація),або вимушенепозбавлення
громадянстванатуралізованихосіб (денатуралізація).Громадянствоможе бути такожприпинене наоснові
міжнародногодоговору абож за інших підстав,передбаченихвідповіднимзаконом.
ГромадянствоУкраїни можебути припиненеза різщнимипідставами.Головними є:вихід з громадянства,
відмінарішення приприйняття догромадянства,вибір громадянства(оптація).
Вихідз громадянстваУкраїни - головнапідстава припиненнягромадянства.Закон передбачаєдві форми
виходуз громадянстваУкраїни : заклопотаннямгромадянинаУкраїни і впорядку регістраціі.В першому
випадкурішення провихід з громадянстваприймаєтьсяПрезидентомУкраїни, а вдругому - припинення
громадянстварегіструєтьсявідповіднимиорганами внутрішніхсправ.
Втакому спрощеномупорядку заявитипро намір вийтиз громадянстваУкраїни можеособа, у якоїхоча б один
збатьків, чоловікчи дитина маютьінше громадянство,або якщо особавиїхала напостійне місцепроживанняв
іншудержаву увстановленомузаконом порядкуі немає ніякихперешкод,передбаченихзаконом.
Основоюдля відклоненняклопотанняявляєтьсянаявність угромадянинаУкраїни невиконанихобов'зків перед
державоюабо майновізобов'язанняперед фізичнимичи юридичнимиособами (ст.20Закону України"Про
громадянствоУкраїни"). Вихідз громадянстватакож не допускається,якщо особу, якапорушила клопотання
провихід, притягнутодо кримінальноївідповідальностіяк обвинуваченогоабо щодо неїє вирок суду,який
набравзаконої силиі підлягаєвиконанню(ст.20 Закону України"Про громадянствоУкраїни").
ОсновоюприпиненнягромадянстваУкраїни є такожвідміна рішенняпро прийняттядо громадянстваУкраїни
(ст.21Закону України"Про громадянствоУкраїни"). Підставоюдля цього являєтьсянабуття громадянства
Українивнаслідокподання завідомонеправдивихвідомостейабо фальшивихдокументів.
Позбавленнягромадянстваносить персональнийхарактер і єсанкцією державипо відношеннюдо особи, яка
допустилапротиправнуповедінку. Алетака міразастосовуєтьсялише до натуралізованихгромадян, ілише
порівняноневеликоготерміну післянатуралізації.Так згідноОсновногоЗакону ФРНабз.1 ст.16 "німеціке
громадянствоне може бутивідібраним.Втрата громадянстваможе наступитилише на основізакону, а проти
воліособи - лише утому випадку,якщо воно тимсамим не стаєособою безгромадянства".В абз.2 ст.2
КонституціїІспанії встановлюється,що один іспанецьза походженнямне буде позбавленийсвоєї
національності";натуралізовані,виходячи зцього, можутьбути її позбавлені.Австрійськийзакон, якийдопускає
побавленнягромадянстванатуралізованихгромадян, забороняєце по закінченню6 років післянатуралізації
(абз.3параграф 34). Вихідз громадянстваможе відбутисяі за бажаннямсамої особи.В законі прогромадянство
НовоїЗеландії 1977 рокузакріпленаслідуюча норма:"ГромадянинНової Зеландії,який досяг18-річного вікуі
набувповну правоздатність,а также визнаєтьсязаконом іншоїкраїни, можев будь-який часподати заявупро
відмовувід свогогромадянстваНової Зеландіїу встановленомупорядку" (ст.15).Аналогічніположення
містятьсяв законах прогромадянствобільшостісучасних держав.
Визначенняв Законі громадянстваяк зв'язку людиниз державоювиражаєтьсяв сукупностіїх взаємнихправ ,
обов'язківта відповідальності,які заснованіна визнанніта поваги основнихправ та свобод.За Конституцією
України(ст.22) права ісвободи громадянинаі людини не євичерпними.
Громадянствоявляє собоюпостійнийправовий зв'язокособи і держави,який заключаєтьсяу регламентації
взаємнихправ і обов'язків.Причому правугромадянинакореспондуєвідповіднийобов'язок державиі навпаки.
Перелікфундаментальнихправ та основнихобов'зків міститьсяу основоположеномузаконі держави-
Конституції.Об'єм правовогостатусу громадянинає важливим длявизначеннярівня впорядкованості
суспільнихвідносин, оскількиповага правакожного членасуспільстває запорукоюпобудовидемократичної
правовоїдержави.
Основніправа та обов`язкиможна класифікуватитаким чином:по-перше, можнавиділити двізагальних групи
-негативні іпозитивні.Негативні, якіполягають втому, що особине зацікавленіу втручаннідержави щодо
здійсненняцих прав і свобод.Це:
фундаментальнісвободи, яків свою чергуподіляютьсяна:
правона особистунедоторканість
Цеправо, включаючиправо на життя,являє собоюоснову практичновсоьго правовогостатусу людини,тому
щобез такої передумовиінші права тасвободи втрачаютьсенс. Одну знайбільш чіткихформулюваньцього
блокупитань ми можемознайти в КонституціїУкраїни ст.29:"Кожна людинамає право насвободу таособисту
недоторканність",а також в ст.27КонституціїУкраїни: "Кожналюдина маєневід'ємнеправо на життя".В цій
статтівказано ще, щолюдина не можебути свавільнопозбавленажиття, і, що життялюдини повинназахищати
держава.
правона свободуприватногожиття
Доцього ж праваможна додатиправо на недоторканністьжитла, таємницюкореспонденції,право на захист
приватногоспособу життя.Це виявленняособистоїсвободи отримуютьв демократичнихдержавах
конституційнігарантії. Вавторитарнихумовах, а особливов політичнихрежимах владанамагається
контролюватиособисте життялюдей для того,щоб використовуватиінформаціюдля посиленняпанування над
ними.
НаУкраїні ціпринципи регулюютьсяст.30, 31, 32 КонституціїУкраїни. В нихзазначається,що кожному
громадянинуУкраїни гарантуєтьсянедоторканністьжитла і, що ніхтоне зазнавативтручання вйого особисте
життя,крім, звичайно,випадків,передбаченихКонституцієюУкраїни.
правона свободупересування
Цетакож важливевиявленняособистоїсвободи. Сучасналюдина, якійзавжди потрібнокудись виїхатиі,
можливо,навіть є життєвонеобхідним,повинна матиможливістьпересуватисьпо країні іоселятися там,де їй
надаютьсябільш сприятливіумови для розвиткуйого особистості.Право на свободупересуваннязакріпленнів
ст.33КонституціїУкраїни. Якраніше ужезгадувалось,в умовах тоталітарних,а також авторитарнихрежимах,
владапрагне обмежитинавіть такусвободу, вказуючилюдині, де селитись,а також контролюючипересування
людини.
громадськіта політичніправа та свободи:
свободаслова та думки,релігії, освіти,друку
Сюдиможна віднестисвободу думкита слова. Свободадумки - це, першза все, свободавід якого-небуть
ідеологічногоконтролю, колилюдина самавирішує, що їйдумати і як їйдумати, у щовірити і у щоневірити,
якихдуховних цінностейпритримуватись.Такі принципивизначені вст.34, 35 КонституціїУкраїни.
Встановлено,що жодна релігіяне може бутивизнана державоюяк обов'язкова.
свободаоб'єднань, партій
Позагальномуправилу удемократичнихкраїнах об`єднанняутворюютьсявільно, хочаі зустрічаютьсядеякі
виключення(ст.36 КонституціїУкраїни). Так,об`єднання неповині переслідуватиціль збагачення,тому що
статустакого родуоб`єднань регулюєтьсяне конституційним,а цивільним,торговельнимправом.Крімтого,
деякікатегоріїоб`єднаньзабороняютьсяв зв`зку з політичнимимотивами (ст.37КонституціїУкраїни).
Свободазібрань - ценеобмеженаможливістьв закритихприміщеннях.Хоча це і необов`язковаякість зібрання.ЗаконодавствоУкраїни передбачає,що громадяниможуть збиратисямирно, без зброїі проводитизбори, про проведенняяких потрібнозавчасно сповіститиорганам виконавчоївлади чи органаммісцевогосамоврядування(ст.39 КонституціїУкраїни).
Заст.42 КонституціїУкраїни.
Заст.43 КонституціїУкраїни.
Є щебагато іншихправ та свобод,які регламентуютьсяКонституцієюУкраїни. У процесірозбудовинезалежноїукраїнськоїдержавностівиникає проблемаіз створенням,зміною існуючого,удоскононаленнямсистеми законодавства.Регулюваннята регламентаціянайважливішихінститутіввідносин відповіднодо потреб сучасногоукраїнськогосуспільстває першочерговимзавданнямвідповіднихдержавнихінститутів.Вирішенняпитань навколоінститутугромалянствау необхідномудля нас напрямкує одним ізнайважливішихфундаментів,на якому базуєтьсястабільністьта безпекавнутрішньогожиття українськогонароду. У цьомувідношенніважко переоцінитизначення законуУкраїни "ПрогромадянствоУкраїни" від8 жовтня 1991 року,який віднайшовбільшістьнаціональнихшляхів, способівта методіввтілення інститутугромадянствау систему іншихправових інститутів,враховуючиспецифіку таособливостіправовогорегулюваннясьогоденняв цілому.
Однієюз найважливішихчастин інститутугромадянстває визначеннявсієї сукупностігромадянськихправ та обов'язків,що складаютьзміст данногоінституту.Таким чином,українськийзаконодавець,надавши змістпроблематицізовнішньо-визначеної,чітко-врегульованоїформи помітнополегшив ірозвинув процеснарощення ірозширеннязаконодавчоїбази нашоїдержави наоснові міжнародногодосвіду у цьомупитанні таврахуваннянаціональнихособливостей,що є визначниметапом у створеннідемократичногоправового,орієнтованогона громадянськесуспільство.
Козлова Е. И.,Кутафин О. Е.,"Конституціонноеправо России".(Юристъ, Москва,1995).
Ковалер А. И.и др. "Сравнительноеконституционноеправо" . (издательскаяфирма "Манускрипт",Москва, 1996).
"Права людини.МіжнароднідоговориУкраїни"(спілкаюристів України,Київ "Юрінформ",1992).
Коментар доКонституціїУкраїни. (Київ,1996).
ОльховськийБ. І. "Конституційніправа, свободита обов'язкигромадян України"(Конспект лекції,Харків, 1994).
Молдован В. В., Мелащенко В.Ф. "Конституційнеправо". Опорніконспекти,Словник-довідник(Київ "Юманда",1996).
"Конституционное(государственное)право". Справочник.(Юристъ, Москва,1995).
Боярс Ю. Р. "Вопросыгражданствав международномправе"(Москва"Международныеотношения",1986).
Баглай М. В. ,ГабричидзеБ. Н. "Конституционноеправо РосийскойФедерации"(Москва, 1996).
Страшун Б. А."Конституционное(государственное)право зарубежныхстран". В 4-х томах.Том 1. (БЕК, Москва,1993).