Діючи у Харкові з 1922 по 1989 роки, Книжкова палата була головною науково-бібліографічною й інформаційною установою України, центром національної бібліографії. У ній збирали і зберігали всю друковану продукцію, що виходила на терені України. Видавалися державні покажчики «Літопис книг» з 1924 року, «Літопис журнальних статей» з 1936 року, «Літопис газетних статей» з 1937 року, «Літопис образотворчих видань» (1937– 1990), «Літопис нот» (1954–1990), «Літопис рецензій» (1936–1990); ретроспективні покажчики: «Преса Укр.РСР», «Літопис періодичних видань УРСР» (щорічник), «Періодичні видання УРСР» (останній за 1976–1980 роки), «Друковані видання УРСР» (1947–1989), «Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних соціалістичних країн» (1956–1989); друковані анотовані картки на книги та журнальні статті. Всі ці бібліографічні покажчики були дуже популярними в усьому світі і незамінними у повсякденній праці для науковців, працівників освіти і культури.
Після переїзду до Києва (1989–1990) Книжкова палата об'єднується з видавництвом «Реклама» і перетворюється в республіканське бібліографічно-видавниче об'єднання «Книжкова палата ім. І. Федорова», а з 1993 року у Національне науково-виробниче об'єднання «Книжкова палата України».
Проте висококваліфіковані кадри залишились у Харкові, і виникли значні труднощі, пов'язані з організацією роботи Книжкової палати України в нових умовах. За короткий термін потрібно було сформувати професійний колектив Палати при величезному дефіциті професійних бібліографів і у час економічної кризи. Це позначилося на роботі Книжкової палати — припинено видання літописів нот, рецензій, образотворчих і періодичних видань України, всі ретроспективні покажчики, а також друкованих анотованих карток [42; 22].
Для вирішення проблем державної бібліографії наказом Міністра у справах преси та інформації від 25 березня 1996 року було реорганізовано Національне науково-виробниче об'єднання «Книжкова палата України» у державну наукову установу з назвою «Книжкова палата України».
Упродовж 1996–2001 років до Києва з Харкова було перевезено 7 800 495 одиниць зберігання друкованої продукції. Відновлено випуск усіх літописів і започатковано видання нових літописів і довідників, які раніше видавала Всесоюзна книжкова палата у Москві, започатковано й здійснюється випуск періодичного журналу «Вісник Книжкової палати».
Із 1996 року Книжкова палата зробила перехід на нові інформаційні технології, створивши локальну комп'ютерну мережу і впровадивши нову технологію обробки бібліографічної інформації.
У 1997–2008 роках Книжкова палата України готувала і видавала серію бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів, журналів. Серед них: Літопис книг (щомісяця); Літопис журнальних статей (двічі на місяць); Літопис газетних статей (двічі на місяць); Літопис картографічних видань (щороку); Літопис нот (щороку); Літопис образотворчих видань (двічі на рік); Літопис періодичних видань України,1997 (щороку); Літопис рецензій (щороку); Нові видання України (тричі на місяць); Вісник Книжкової палати. — Науково-практичний журнал (щомісяця); Політика. Політичні науки. Економіка. Економічні науки. — Реферативні журнали (щомісяця); Друк України. Щорічник (1997–2000 рр.) — Статистичний збірник; Каталог видань України. 1997.— Довідково-інформаційне видання; Королевич Н. Ф. Українські бібліографи ХХ століття. — Навчальний посібник; Татари в Україні (1917–1941), Турки в Україні (1917–1941), Німці в України (1917–1941 роки), Євреї в Україні, (1917–1941 роки) 2 томи; Серія «Етноси України»; Термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики; Календар знаменних і пам'ятних дат (щоквартальник); Видавництва, видавничі та книгорозповсюджуючі організації. 1997. — Довідник; Друковані бібліографічні картки на журнальні статті та рецензії (двічі на місяць): повний комплект; Друковані бібліографічні картки на книги — неанотовані (тричі на місяць): повний комплект.
Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України перебувають під охороною держави та є її власністю.
Документальна пам'ять України, що зберігається в архіві Книжкової палати України ім. І. Федорова на 1 січня 2004 року налічувала 12,7 мільйонів одиниць зберігання. Це найповніше зібрання книг, газет, журналів і аркушевої продукції в Україні з 1917 року, яке повністю збережено і перебуває в доброму стані у м. Києві [49; 418].
Виникнення книгодрукування в Україні довгий час пов'язували з іменем першодрукаря Росії Івана Федорова. Стверджували, що перший російський друкар прибув до м. Львова, заснував там друкарню і 1574 року видав книгу «Апостол». Цю дату і вважали офіційною у визначенні заснування українського книгодрукування. 1974 року виповнювалося 400 років українського друку і Книжкова палата вийшла з пропозицією про присвоєння їй звання першодрукаря Івана Федорова. У січні 1974 року вийшла постанова.
Досвід перших років організаційної діяльності Бібліотеки (1918-1923) збирання фондів, їхнього первинного опрацювання довів необхідність створення центру, що координував би бібліотечну та бібліографічну роботу наукових бібліотек України, сприяв розв’язанню спільних проблем.
Після детального обговорення, співробітники ВБУ дійшли висновку, що його організація можлива лише на базі Всенародної бібліотеки України як визнаної національної бібліотеки, яка мала великий універсальний науковий фонд, розвинену структуру, акумулювала у своєму складі міцний колектив фахівців. Науково-дослідний інститут на базі Бібліотеки, будучи новою організаційною формою, повинен був поєднати усі переваги великої наукової бібліотеки і дослідної установи.
На нараді ініціативної групи у березні 1925 р. було ухвалено організувати на громадських засадах об’єднання під назвою “Науково-дослідний інститут бібліотекознавства при ВБУ” для колективного проведення наукових досліджень з проблем бібліотекознавства [32; 17].
Одним з перших наслідків діяльності новоствореного Інституту була організація за ініціативою ВБУ і діячів НДІБ Першої конференції наукових бібліотек України та її проведення в грудні 1925 р. у приміщенні Бібліотеки. Обговоривши основні проблеми діяльності наукових бібліотек, учасники конференції підтримали загальні підходи і підтвердили провідну позицію ВБУ у розвитку наукової діяльності та організації НДІБ як головного осередку бібліотечної науки в Україні.
Уже у січні 1926 р. Президія НДІБ на своїх засіданнях розглянула резолюції Конференції, виокремила першочергові проблеми, серед них складання українознавчого бібліографічного репертуару і бібліографічної роботи в наукових бібліотеках, підготовки наукових робітників бібліотекознавства й кваліфікованого бібліотечного персоналу, каталографії, предметного каталогу; визначила співробітників, на яких покладалась персональна відповідальність за їхнє вирішення, для чого ці питання мали бути включені до загального плану роботи ВБУ і НДІБ.
За розпорядженням Укрнауки від 12 липня 1926 р. Інститут бібліотекознавства було перейменовано у Науково-дослідну комісію бібліотекознавства та бібліографії (НДКБ). Рада ВБУ на засіданні 22 лютого 1927 р. затвердила Статут HДКБ, що закріпив за нею усі повноваження та функції раніше створеного Інституту.
За Статутом на НДКБ покладалася робота в галузі бібліотекознавства та бібліографії, а також споріднених і допоміжних дисциплін. Основними завданнями визначено: а) обслуговування наукових потреб ВБУ; б) сприяння розвиткові бібліотечної та бібліографічної справи в УСРР.
У рамках окресленого обсягу й завдань визнано три основні функції НДКБ: науково-організаційну, науково-педагогічну та науково-дослідну. Організаційна структура НДКБ складалася з Пленуму, Президії, секцій та комісій з окремих питань. Було створено дві секції - бібліотекознавства і бібліографії. 1928 р. започатковано секцію книгокористування. 1929 р. планувалося розпочати роботу секції НОП.
Засідання Комісії були переважно відкритого (“прилюдного”) характеру, на них запрошувалися бібліотечні фахівці з наукових бібліотек і споріднених організацій. Співробітники інших установ включалися й до складу НДКБ для більш представницької участі в її роботі зацікавлених фахівців з бібліотечної справи та бібліографії. ВБУ намагалася використовувати всесоюзну трибуну, брати участь бібліотечних та бібліографічних нарадах різних рівнів.
Результатом напруженої індивідуальної й колективної роботи членів НДКБ стали не лише оприлюднені доповіді, створювалося наукове підгрунтя для виконання завдань Hаціональної бібліотеки у всеукраїнському масштабі, надавалася допомога у вирішенні завдань бібліотечної справи і бібліографії для всієї України, що сприяла її активному розвиткові.
У ході реалізації резолюції Першої конференції наукових бібліотек УСРР про створення Комісії для розробки основних питань організації та координації робіт зі складання УБР, каталографічної інструкції тощо, виникає підтримана Укрнаукою ідея створення при ВУАН всеукраїнської Бібліографічної комісії (далі - БК).
11-14 квітня 1927 р. у Києві, в приміщенні ВБУ відбувся Перший пленум БК ВУАН. Співробітники НДКБ взяли активну участь у створенні Комісії, редагуванні положення про її роботу, склали проект пленуму, згодом затверджений організаційною нарадою, й представили п'ять з восьми доповідей.
БК поєднала провідних фахівців різних установ і відомств України. Провідна роль діячів НДКБ в інформаційному, науково-методичному і науково-теоретичному забезпеченні проблем створення національної бібліографії простежується за результатами її роботи, значну частину якої, в т.ч. й проект УБР, виконано саме працівниками Бібліотеки [32; 18].