Австрійський уряд дотримувався дещо інших принципів в питаннях геральдики. Герб розглядався не лише як символ міста, а радше як історична спадщина, до якої належить ставитися з повагою і пошаною. На державному рівні цісарськими привілеями було затверджено ряд давніх гербів - наприклад, Чернівців (1908р). В гербовнику К.Лінда, виданому в 1885р., історичні герби практично не зазнали ніяких змін за винятком однієї - всі герби були зображені на французькому щиті. Були також створені земельні герби Австро-Угорщини, серед яких - герби Галичини й Буковини.
Після розпаду Австро-Угорської і Російської імперій на їх місці виникло декілька нових незалежних держав, і серед них - Українська Народна Республіка. Під контролем уряду УНР опинилися практично всі українські землі - Поділля, Київщина, Катеринославщина, Херсонщина, Чернігівщина, Слобожанщина, а після злуки з Західноукраїнською Народною Республікою - Галичина, Волинь і частково Буковина. Крим входив до складу України на федеративних засадах. 22 березня 1918р. старовинний княжий символ "тризуб" був затверджений в якості малого герба УНР. Однак короткий час існування УНР не дав змоги серйозно зайнятись проблемами міської геральдики. Відомий проект київського герба, запропонований Г.Нарбутом - поєднання двох історичних київських гербів, Архистратига Михаїла та зображення куші. Період 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регіонах України - Закарпаттю і Буковині. Закарпаття, як новостворена з колишніх чотирьох комітатів угорського королівства адміністративна одиниця під назвою Підкарпатська Русь, увійшло до складу Чехословаччини і отримало новий земельний герб. Буковина і Бессарабія, що знаходилися під румунською юрисдикцією, були поділена на 11 повітів. Всім повітам і населеним пунктам, що мали статус муніципій (міських комун), було надано герби, розроблені спеціальною комісією при Міністерстві внутрішніх справ Румунії і затверджені королівським декретом[3].
Радянський період в українській геральдиці навряд чи може бути названим не лише вдалим, а і хоча б віддалено науковим. Традиційна шаблонність - шестерня і колосок, червоно-лазурові кольори - як і ідеологічне, здебільшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нівелювання геральдичних знаків радянського періоду і фактичного перетворення їх на агітаційні символи. В 1991р., після відновлення незалежності України, українська геральдика вийшла на якісно новий рівень. Теперішній її розвиток стало характеризують дві тенденції. Перша - це відновлення історичних гербів, притаманних місту з давніх часів; друга - створення нових символів, що відповідають вимогам геральдики і не несуть в собі відбитка старої ідеології. Багато новостворених гербів розроблені з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави - тризуб. Частина населених пунктів, що належали Україні і знаходились на території Чернігівської, Херсонської губерній і Катеринославського намісництва, нині знаходяться на території інших держав - Мглин, Нове Місто, Новозибків, Погар, Стародуб, Сураж, Хотмизьк у 1923р., а Таганрог у 1924р. відібрані в України і передані Росії за рішенням ЦК РКП(б), Григоріополь і Тирасполь нині знаходяться в Молдові.
Розділ 2.Роль герольдів та основні правила геральдики
Герольди були головними розпорядниками під час турнірів, вони повинні були перевіряти, чи мають всі прибулі право на участь у попередніх турнірі, урочисто виголошувати опис турнірного щита та нашоломника чергового учасника, прославляти його чесноти, подвиги в битвах та участь у попередніх турнірах, а також в ході турніру, слідкували за суворим дотриманням правил його проведення. Для виконання своїх обов’язків їм треба було достеменно знати все про всіх рицарів, що могли прибути на турнір, а також пам’ятати всі їхні гербові емблеми. Це спонукало герольдів до складання родовідних записів, що підтверджували права осіб шляхетного стану на участь в турнірах та інші привілеї. Крім цього вони почали складати книги із зображеннями вже існуючих гербів, тобто гербовники.
Герольди також були посередниками та суддями в суперечках, які виникали між дворянами, що вирішувались за допомогою зброї. На герольдів покладалися й дипломатичні функції, і, навіть, в особливих випадках, визначення переможця в битві, незалежно від того, до якого табору сам герольд належав. Для позначення свого стану герольд мав одяг із зображеннями герба свого сеньйора, жезл зі слонової кості та золотий ланцюг [2].
Внаслідок копіткої роботи над складанням гербовників та ознайомленням з гербовниками, складеними їх колегами, герольди набували досвіду як з виправлення старих гербів, так і зі складання нових, тобто в створенні нової дисципліни геральдики, і її законів, а також у розвитку особливої мови, jargon blazon, блазонування, тобто максимально стислого, але вичерпного опису герба, за наявності якого можна геральдично вірно відновити його зображення. Найвищого розвитку геральдика і герботворча майстерність набули в XІV столітті [1].
З часом, завдяки розвитку військової техніки й технологій, гербовий щит втратив свої функціональні можливості, а його зображення перетворилося на хоча й вельми престижну, але суто декоративну прикрасу дверцят карети, стіни будинку або печатки, а за часів короля Франції Людовіка XІV престижу герба було завдано катастрофічної шкоди. В той час уряду були вкрай потрібні гроші, і він вирішив реєструвати як герби фамільні знаки, подібні до гербів, на які була мода серед городян. Така реєстрація коштувала 20 ліврів, і казна отримала величезний зиск. До того ж на тих же умовах герб міг отримати кожен охочий. Французький гербовник переповнився гербами сумнівного походження і відповідної якості. На жаль, в такому незграбному вигляді гербову справу через півстоліття перебрала й Російська Імперія.
Ми намагаємося наслідувати традиції, що склалися в найкращу добу геральдики та керуватися її правилами без поправок на сучасний смак та актуальність, бо можливості її і так дозволяють у символічній формі передати будь яку ідею.
Основні правила геральдики: В зображенні гербового щита можуть використовуватись два метали та п’ять емалей (кольорів). При цьому:
· метал на метал та колір на колір не накладається;
· поле щита або суцільне, або певним чином поділене на двоє або більше полів, що звуться геральдичними фігурами;
· зображення, що розміщені в геральдичних фігурах або перекривають їх, звуться гербовими фігурами;
· гербова фігура повинна, по можливості, займати 2/3 відповідної геральдичної фігури;
· гербові фігури можуть бути лише традиційними, тобто тими, що використовувались в середньовіччі; зображення, наприклад, сучасної техніки або символіки не припускаються;
· герб повинен бути якомога лаконічнішим, тобто не перевантажуватись гербовими фігурами, інакше він погано прочитуватиметься;
· гербові фігури зображаються в стилізованому вигляді, з мінімумом деталей.
Висновок
Отже, геральдика як наука виникла в Західній Європі в кінці XІ століття. Історії її розвитку триває до сьогодення.
Звичайно, описати і врахувати всі обставини, котрі мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба і його точне зображення. Так, неодноразові територіальні зміни та історичні колізії призводили до втрати багатьох письмових привілеїв, надаваних польськими королями. Часті територіальні переділи значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чітку класифікацію належності того чи іншого міста до конкретного історичного регіону. Тому герби розміщені за сучасним обласним поділом в алфавітному порядку для кожної з областей.
Список використаної літератури
1) Замлинський В. Геральдика України // Україна ., 1992 р., № 14.
2)Арцеховський А.В. Коротков Ю.Н. Герб//Большая советская енцеклопедыя.Т.6 ст.348-350.
3)Бабенко А.Г.До пит. Емблематики міст// Історичні джерела та їх використання. К.1971.
4) Коротков Ю.Н., Геральдика // БСС., том 6. с. 342 – 359.