Соціально-економічне і політичне становище країн Балканського півострова напередодні Східної кризи (середина 70-х рр. ХІХ ст.)
Курсова робота
Зміст
Вступ
Розділ І. Економічна політика Османської Туреччини щодо балканських слов'ян
Розділ ІІ. Зародження та наростання антитурецького руху на Балканах
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Історія балканських країн у XIX ст. була дуже насиченою, адже ці країни як самостійно прагнули змінити ситуацію з метою отримання незалежності, так і були в центрі уваги з боку зовнішньої політики великих держав. Слід зазначити, що ці країни, були у складі османської імперії і ситуація в соціально-економічному, національному плані була вкрай жахливою. Можна стверджувати, що в цих країнах існувало певне безправ’я. Хоч і формально слов’янські народності мали однакові права з мусульманами, однак на них розповсюджувались всі пережитки старого феодального закріпачення. Турецька влада постійно прагнула утримати народи Балкан, заохочуючи їх до кращого життя законодавчим шляхом, але насправді народи Балкан все більше і більше відчували кризу в економічному плані.
Їх прагнення до незалежності обернулося повстаннями, які мали потужний характер, мали всі ознаки національно-визвольної війни. Ці війни супроводжувалися підтримкою з боку Росії, як країни, що мала слов’янські інтереси на Балканах, а також дипломатичну змагальність з великими державами того часу. Дуже важливу роль відіграла російська дипломатія в кінці ХІХ століття, саме в боротьбі братських слов’янських народів на Балканах, які прагнули звільнитися з-під імперського гніту. Мова іде про Балканські країни, які вели національно-визвольну боротьбу у 1875-1878 рр.
Історія вважає головною підставою цього руху саме пригнічення цих народів, регресування національної свідомості та відсутність матеріального благополуччя. Росія прагнула отримати задоволення у геополітиці, розширивши слов’янський дух в центральній Європі, скеровуючи держави-сателіти під свою протекцію. Звісно ж в ті часи держави вели холодну війну через дипломатію. Так, важливу роль у міжнародній політиці того часу відіграла Англія, в деякій мірі Німеччина. Англія була головним ворогом Росії у міжнародній політиці в Європі. Під час Російсько-турецької війни та під час «східної кризи» Англія розв’язувала руки Росії. Особливістю було те, що Англія майже не воювала, проте мала «велике слово» у вирішенні питань міжнародного права.
Актуальність дослідження зумовлюється тим, що саме в цей період балканські кризи були всеохоплюючими і мали болгарський, балканський і міжнародний аспекти. Саме це зумовлює необхідність висвітлення надзвичайно складного комплексу політичних і суспільних проблем, що виникли на Балканах у 70-ті роки ХІХ ст., і які у великій мірі впливали на вироблення світової політики великих держав – Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Великобританії, Франції, Італії. Також актуальність визначається наявністю недостатньо досліджених питань боротьби держав на Балканах у останній третині ХІХ ст.
Предметом дослідження даної курсової роботи виступають суспільні відносини та політична ситуація, що склалася на Балканах, напередодні Східної кризи, повстанські рухи та громадсько-політичні осередки. Особливістю цього питання є проблеми лідерства в цих країнах та їх прагнення до незалежності.
Майже усе ХІХ та початок ХХ ст. – це період, коли «вічне Східне питання» практично не сходило з порядку денного міжнародних відносин Європи. У системі міжнародних відносин 70-80-х років ХІХ ст. центральне місце посідав балкансько-близькосхідний регіон. У цей період історична ініціатива перейшла до південнослов'янських народів, які з об'єкту торгів і угод між великими державами перетворилися на суб'єкт міжнародного права. Саме у 70-ті роки ХІХ ст. окреслились нові тенденції у розвитку Східного питання, яке в процесі утворення на Балканах незалежних держав, у тому числі і південнослов'янських, трансформувалося у балканське питання.
Об’єктом даного дослідження є хронологія та специфіка історичних подій, які зумовили соціально-економічні та політичні процеси напередодні Східної кризи.
Метою даної курсової роботи є висвітлення причин та умов початку національно-визвольного руху на Балканах.
Для досягнення визначеної мети, ми поставили перед собою наступні завдання:
· розглянути політичне становище країн Балканського півострова у 70-ті рр.. ХІХ ст.;
· висвітлити аспекти економічної політики Османської Туреччини щодо балканських слов’ян;
· визначити роль Росії у допомозі братським слов’янським народам;
· проаналізувати причини зародження та наростання антитурецького руху на Балканах.
Джерельною базою нашого курсового дослідження виступають опубліковані збірки архівних матеріалів і документів, в яких порушено питання Балканських країн. Нами було використано такі видання як «Внешняя политика России XIX и нач. XX века: Документы Министерства иностранных дел Российской Федерации»[1] Ця збірка представляє собою видання дипломатичної переписки, де висвітлюється багато аспектів політичного та суспільного життя Балканських країн в контексті політики Росії. Цінність цього видання в тому, що багато документів, опубліковано вперше. Широкий матеріал для нашого дослідження викладено також у виданні «Балканские народы и европейские правительства в XVIII – начале ХХ в. Документы и исследования»[2]. Ця збірка представляє інтерес для нашого дослідження тим, що в ній опубліковано не тільки документі, але і коментарі до них. Щодо висвітлення питань балканських війн та повстань, то цей матеріал широко представлений у збірках «Освободительная борьба народов Боснии и Герцеговины и Россия. 1850-1864: Документы»[3] та «Освободительная борьба народов Боснии и Герцеговины и Россия. 1865-1875: Документы»[4]. Для аналізу причин визвольних війн на Балканах інтересним також є «Освобождение Болгарии от турецкого ига: Сборник документов»[5]
Історіографічною базою курсової роботи виступають ґрунтовні праці провідних вчених присвячені вивченню «балканського питання». Це «Балканы в конце XIX – начале ХХ века / Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе»[6] представляє собою інтерес тому що в статтях висвітлено багато різних аспектів – політичний, економічний, соціальних, – що дає можливість об’єктивно вивчати суспільні процеси того часу. Не меншу цінність дляч нашого дослідження представляють праці вченого Виноградова В.Н. «Русско-турецкая война 1877-1878 гг. и освобождение Болгарии»[7], «Мировая политика 60-80-х годов XIX в.: События и люди», «Великобритания и Балканы: от Венского конгресса до Крымской войны»[8].
Крім, оглянутих нами наукових праць, в роботі нами використано публікації та дослідження багатьох російських та деяких українських вчених, таких як Боев Ю.А., Вяземская Е.К., Данченко С.И., Георгиев А.В., Достян И.С., Самчук В. Л., Гончаренко А. В. та інші.
В процесі написання даної курсової використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових праць, метод аналізу, метод порівняння, а також – поєднання історичного та логічного методів, і міждисциплінарного підходу з використанням даних історії, політології, країнознавства та інших дисциплін.
Хронологічні рамки даного дослідження обумовлені його тематичною спрямованістю і охоплюють період 70-х років ХІХ ст. Адже саме у 70-ті роки провідні країни Європи в тій чи іншій мірі були втягнуті до так званої Східної кризи, епіцентром якої стали Балкани. У цей період долю південних слов'ян, які звільнилися від османського панування, почали вирішувати великі європейські держави.
Географічні рамки дослідження визначається історичними кордонами Балканського півострова.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі роботи «Економічна політика Османської Туреччини щодо балканських слов’ян» розглядаються різні суспільні аспекти політики Османської Туреччини щодо балканських слов’ян. В другому розділі «Зародження та наростання антитурецького руху на Балканах» аналізуються причини виникнення повстань та визвольних війн на Балканах.
XIX століття було відзначено глибокою кризою турецької військово-феодальної системи. Весь хід історичного розвитку яскраво показував неможливість подальшого існування феодальної монархії Османа.
Виданням Гюльханейського хатт-і-шерифа 1839 р. почався новий період в історії Туреччини, період реформ, що отримав назву епохи танзимата. Своє продовження реформи отримали в хатт-і-хумаюне 1856 р. і ряду інших законодавчих актів. Вони проголошували рівноправність християн і мусульман в турецькій імперії, створення змішаних судів, право для християн мати нерухоме майно, поліпшення положення християнської церкви і інші. Політикою реформ турецький уряд хотів загальмувати остаточний розпад імперії, створити серед європейських держав ілюзію, що імперія Османа стає цілком сучасною державою. Проте уряд натрапив на сильний опір феодалів-мусульман, що прагнули зберегти свої привілеї. Особливо сильним цей опір було в Боснії і Герцеговині, де давали, про себе знати старі сепаратистські тенденції місцевих феодалів. Нерідко Порті доводилося проводити реформи танзимата в боснійському вілайєті силою. Але і це не допомогло. Реформи ще більше загострили внутрішнє положення країни, показавши повну неспроможність турецьких властей у вирішенні проблем, що стояли перед ними[9].