МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра теорії держави і права
та конституційного права
Курсова робота:
Студента 3 курсу 4 групи
Денної форми навчання
Борчук О.П.
ЛУЦЬК – 2003
Зміст
Вступ
1. Поняття юридичної відповідальності.
2. Принципи юридичної відповідальності.
3. Види юридичної відповідальності.
4. Підстави юридичної відповідальності.
Висновки
Література
Термін “відповідальність” вживається в різних змістах, найбільш часто як борг, обов’язок чи покарання. В першому випадку мова йде про активний аспект відповідальності. Саме тут відповідальність виступає як усвідомлення особою свого місця в суспільстві, своєї ролі в розвитку суспільного прогресу, своєї особистої участі в справах держави. Відповідальність в цьому змісті є своєрідним моральним, політичним регулятором поведінки людей в сучасному на майбутньому. Інтерес до цього аспекту відповідальності особливо зріс коли виявилося, що юридично можна виправдати жорстокий і нелюдський злочин.
В другому суть відповідальності розглядається в ретроспективному аспекті, як відповідальність за минуле. Відповідальність в цьому є з однієї сторони, несення особою не сприятливих наслідків своєї поведінки, а з другої – завдання особі позбавлень, адекватна негативна реакція суспільства на її поступок. Деякі вчені вважають, що про юридичну відповідальність можна говорити лише в плані покарання ( в широкому змісті цього слова).[1]
Юридична відповідальність нерозривно пов’язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне – ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.
Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності. Остання також має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.
1. ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Держава, державні органи не можуть традиційно дивитися на усі випадки порушення встановленої ними законності, спроби окремих осіб підмінити загальнообов'язкові норми права своїм «правом» і задовольняти свої потреби за рахунок порушення прав і законних інтересів інших осіб. У цих ситуаціях держава змушена вживати адекватних заходів для того, щоб припинити вчинені правопорушення, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в рамках законності. Діючим способом впливу держави на правопорушника, покликаним забезпечити його правомірне поводження, відмовитися від спроб робити протиправні діяння, виступає юридична відповідальність.[2]
Як самостійний і необхідний елемент механізму правового регулювання юридична відповідальність характеризується трьома специфічними ознаками:
1) являє собою вид державного примусу,
2) єдиною підставою застосування відповідальності виступає правопорушення;
3) виражається в застосуванні негативних, негативних заходів до осіб, що скоїли правопорушення.
Юридична відповідальність як вид державного примусу характеризується тим, що таким способом приводиться в дію санкція порушеної норми права. Негативні наслідки порушення норми права не виникають саме собою, автоматично. Переклад санкції зі сфери повинності в сферу практичної діяльності здійснюється державними органами шляхом застосування до правопорушника однієї з заходів, передбачених санкцією порушеної норми. Держава наказує правопорушнику діяти певним чином і примушує його виконати запропоноване реально. Воля і бажання правопорушника в даному випадку не мають ніякого значення. У випадку відмовлення правопорушника добровільно виконати запропоноване, необхідне поводження буде забезпечено відповідними державними органами.
Так, особі що скоїла адміністративне чи правопорушення, дається можливість добровільно виконати примусовий захід – заплатити штраф, відшкодувати збиток кредитору, виконати належним чином зобов'язання за договором. Однак, якщо такі дії не будуть зроблені до визначеного терміну, то примусові заходи будуть проведені судовим виконавцем, чи іншим органом. Кримінальне покарання найчастіше здійснюється примусовими заходами з моменту винесення вироку.
Юридична відповідальність є державним примусом, однак, далеко не всякий примусовий захід держави є юридичною відповідальністю. У механізмі правового регулювання власно-організованна сила держави проявляється по самому широкому колу відносин з метою придушення негативних вольових прагнень окремих осіб, забезпечення потреб суспільства, чи держави населення в матеріальних благах при наявності екстремальних ситуацій і за іншими підставами, передбаченим чинним законодавством.
Як зазначають науковці, у число примусових заходів, не пов'язаних з реалізацією юридичної відповідальності, входять наступні:
1) реквізицію майна, що вилучається у власників за рішенням державних органів у випадках стихійних лих, аварій, епідемій і інших обставин, що носять надзвичайний характер;
2) заходи, проведені в профілактичних, попереджувальних цілях (перевірка документів у водіїв транспортних засобів, нагляд за станом протипожежної безпеки на підприємствах, в організаціях і установах, санітарно-епідеміологічний, митний нагляд, обмеження руху транспортних засобів і пішоходів у зв'язку з проведенням яких-небудь масових заходів);
3) примусові міри застосовувані з метою припинення протиправних діянь і їхніх шкідливих наслідків (адміністративна затримка правопорушника, примусові заходи медичного характеру, винесені судом до особи, що скоїли протиправні діяння в стані неосудності; витребування власником майна в сумлінного набувача, що не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, що не має права його відчужувати).
Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за скоєне правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння. Реквізиція, заходу попереджувального, профілактичного характеру проводяться з причин, не пов'язаних з реакцією держави на правопорушників і тому справедливо не розглядаються як вид юридичної відповідальності. Так само не можна розглядати як юридичну відповідальність заходи примусового медичного характеру, застосовані до недієздатних осіб, що страждають психічним розладом. Тому що це суперечило б основним принципам сучасного права. Саме тому, що недієздатні не можуть залучатися до відповідальності, кримінальне законодавство і передбачає особливий інститут державного примусу до осіб, що скоюють суспільно небезпечні діяння, але не можуть нести відповідальність у загальному порядку.
Не несе юридичної відповідальності і сумлінний набувач, поводження якого з погляду законності є бездоганним. Майно повертається власнику в силу пріоритетності його прав на майно перед правами сумлінного набувача. Сумлінний набувач позбавляється тільки майна, яким він незаконно володів і користався. Яких-небудь додаткових, негативних заходів до нього не застосовується. Тим часом, юридична відповідальність характеризується не тільки вимогою держави реально виконати обов'язок, але і покладанням на правопорушника додаткових обов'язків, яких він би не мав, діючи правомірно.
Застосування відповідальності завжди характеризується негативними наслідками для правопорушника. Такі наслідки можуть бути психологічними, майновими чи організаційно-правовими.[3]
Психологічні заходи виражаються в осуді державою поводження правопорушника. Негативна оцінка виражається у визнанні його винним у здійсненні протиправного діяння і визначенні йому конкретної міри відповідальності, що у ряді випадків може обмежуватися заходами психологічного порядку — попередженням, оголошенням зауваження чи догани. Негативні наслідки виражаються в переживаннях правопорушником даних заходів і самого факту залучення до юридичної відповідальності. У той же час його майнові й інші права залишаються незмінними, такими, як вони були до ухвалення рішення про застосування відповідальності.
Позбавлення майнового плану, що змушений терпіти правопорушник, можуть виражатися в сплаті ним штрафу, пені, неустойки, відбування виправних робіт, позбавлення конфіскованого майна. Організаційно-правові заходи зводяться до обмеження прав і свобод правопорушника. Це, зокрема, може бути адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, позбавлення права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю, позбавлення волі на певний строк чи довічно.
Суть юридичної відповідальності як позбавлення, обмеження прав і інтересів правопорушників складається в їхньому штрафному характері. Особа не зазнала б цих наслідків, якби її дії були правомірні. Завдяки застосуванню юридичної відповідальності правопорушник не тільки нічого не здобуває, а, навпаки, втрачає великі цінності в порівнянні з благом, придбаним незаконним шляхом.
Позбавлення штрафного, карального порядку, що змушений терпіти правопорушник, застосовуються до нього з метою його перевиховання, розвитку в його свідомості установок на правомірне поводження неухильне проходження діючим нормам права. І, як показує практика боротьби з правопорушеннями і злочинами, юридична відповідальність як і раніше залишається найбільш ефективним засобом впливу на правопорушників. Спроби їхнього виправлення заходами суспільного впливу шляхом передачі на поруки трудовому колективу не дали очікуваних результатів, і нині діючий КК не передбачає цього способу виправлення і перевиховання правопорушників.