Значних розмірів досягли селянські рухи в Західній Польщі, на землях, що були відторгнуті від Польської держави мілітаристською Пруссією. Загострення класової боротьби тут у другій половині XVIII ст. було зв'язане з посиленням панщини і політикою онімечення населення. Тяжкий соціальний визиск і національні переслідування в Сілезії створили умови, близькі до тих, які існували на Україні напередодні Коліївщини. Не дивно, що місцеві селяни раз-у-раз згадували гайдамаків і коліїв.
Великі селянські повстання, що відбулися в Польщі, на Україні, в Росії, Литві і Білорусії, викликали жваву реакцію в усіх шарах європейського суспільства. Кращі люди Російської держави гаряче закликали до знищення феодально-кріпосницької системи.
Добре розумів історичне місце Коліївщини і зв'язок селянських повстань на Україні з революційними подіями в процесі знищення феодалізму в Європі геніальний український поет і мислитель Т. Г. Шевченко. Він бачив зв'язок між українськими антифеодальними рухами і аналогічними рухами в Росії, між Коліївщиною і селянською війною на чолі з Пугачовим. Невипадково він зв'язував згадки про них у вірші «Москалева криниця»:
Минали літа тихо, тихо, і за гріхи Карались господом ляхи, І пугав Пугач над Уралом.
Жодна подія з історії України не хвилювала так поета, як гайдамаччина. Головна ідея його «Гайдамаків» — знищення кріпосництва і пропаганда нової Коліївщини. Т.. Шевченко хотів показати онукам гайдамаків шлях до визволення, шлях можливий, на його думку, тільки через нову велику селянську війну. В такій війні Шевченко вбачав загибель не лише польського і українського панства з його тиранією, але й російського царизму. «Згинув давній Вавілон, — каже поет, — згине і сучасний Вавілон».
Наростання антифеодальної селянської боротьби в 40-х роках XIX ст. пробудило активний інтерес прогресивно настроєної інтелігенції в Росії до подій на Україні XVIII ст. В зв'язку з цим цензурний комітет всіляко перешкоджав виданню шевченківських «Гайдамаків».
Велике враження Коліївщина справила на польську демократичну інтелігенцію. И. Лелевель, вчений, історик, громадський діяч і революціонер, людина, про яку з пошаною говорили К. Маркс і Ф. Енгельс, роздумуючи над боротьбою українського селянства, вважав її явищем прогресивним і необхідним не лише для України, але й для Польщі. «Магнати і старости,— писав Лелевель, — разом з єзуїтами і орендарями кували кайдани козакам. Пани і управителі звикли поводитись з селянами, як з рабами... вихід був один — повстання». І це повстання для нього було «видовищем зворушливим і прекрасним», бо це був захист прав людини, її гідності і людської цінності. Аналогічні думки висловлював і Тадеуш Кремповецький, видатний польський громадський діяч, а також інші прогресивні діячі Польщі XIX ст.
Серед польських організацій першої половини XIX ст., що мали на меті ліквідацію в країні кріпацтва, на особливу увагу заслуговує громада під красномовною назвою «Умань». Коли членам організації «Умань» закидали, що їх назва символізує возвеличення різні і розбою, вони відповідали, що їм, дітям Умані, шляхті, випало взяти ім'я цього театру жорстокостей, щоб перед небом, вітчизною і людьми сповнити покуту за провини своїх батьків.
Панівні класи не могли забути уроку 1768 р. Видатний польський поет Ю. Словацький, іронізуючи над переживаннями представників шляхетського табору, писав: «Тремтиш, коли долітає до тебе довгий сумний дзвін кіс українських, тремтиш, коли в мороці марень засвітиться старе грізне лице Келинських (Келинський швець, організатор повстання в Польщі за часів Костюшка). Може зіткнувся з примарою давнього Запоріжжя. На бога! Хто ти? Не ріж шляхту!» Коліївщина для Словацького була виявом натхненного духу вічного революціонера.
Коліївщина будила громадську думку тією або іншою мірою в усіх країнах, де ще існував феодальний визиск селянських мас. У Словаччині 1831 р. лунав заклик до селян йти за прикладом українців, а в Польщі — заклик іти за прикладом українців і словаків. В цих закликах говорилося, що «не слід боятися нових Робесп'єрів і Гонт, бо терор розчистить дорогу правді і справедливості».
Таким чином, факти свідчать, що антифеодальна і визвольна війна українського народу, що не стихала протягом всього XVIII ст. і кульмінаційним моментом якої була Коліївщина 1768 р., мала широкий розголос і вплив на антифеодальну й визвольну боротьбу інших народів. Такий вплив могла мати боротьба селян, що вийшла за рамки чисто стихійних локальних рухів. Коліївщину слід розглядати як одну з тих селянських війн, що на певному етапі історичного розвитку знаменували собою агонію феодального ладу і кріпосницької системи.
Саме тому боротьба українського селянства в 1768 р., попри її трагічний кінець, наклала свій карб на процес боротьби пригноблених у наступні десятиліття і не лише на Україні, айв Росії, Білорусії, Литві, Польщі, а також і в інших країнах Східної Європи. В ній брав участь передпролетаріат, ще молодий і несвідомий своєї історичної місії, паросток нової революційної сили, майбутнього робітничого класу. Цим обумовлюється сила натиску повсталого селянства, прагнення до об'єднання з братами по класу сусідніх країн, прагнення, яке такою мірою ще не виявлялось в історії попередніх селянських повстань.
Відійшли в минуле події тих часів, але й сьогодні народ наш шанує пам'ять про мужніх борців, що стояли біля джерел класового єднання братніх народів, соратників у боротьбі за світле майбутнє [9, 97-109].
ВИСНОВКИ
Повстання 1768 р. мало дуже велике значення у процесі боротьби українського народу за свою ідентичність, зокрема даному повстанні за релігійну ідентичність. Повстання ґрунтувалося на ряді причин та передумов, головними з яких є наступні: тяжке соціальне та економічне становище народних мас, наступ уніатства на релігійні вірування та релігійні традиції населення України. Передумови до даного повстання слід шукати зі встановленням з 2 пол. XVII ст. певних суспільно-політичних та соціально-економічних умов для розгортання селянського руху.
Про головні вимоги “коліїв” дізнаємося з грамот М. Залізняка до народу. У них йшлося про визволення селян з під гніту польських панів, конфіскацію та поділ їхнього майна між народними масами, скасування панщини й ліквідація стану феодалів.
Постать Мелхиседека Значко-Яворського є неоднозначною в історії Коліївщини. Ця постать до початку повстання була лицем активної боротьби православної церкви проти уніатської. Однак його безпосередня участь у Коліївщині ставиться під сумнів у колах дослідників.
Постать Максима Залізняка та Івана Гонти є надзвичайно важливою в історії Коліївського повстання. У цьому повстанні вони втілювали ідею народного гніву, непримиренності до існуючого ладу. Народ зробив їх героями у думах, піснях та покладав на них усі свої надії.
Однією з трагічних сторінок української історії є позиція Запорізької Січі щодо народного бунту. Козацька старшина котра не хотіла втрачати власні посади, привілеї та голови, радо втілювала в життя усі настанови російської самодержиці імператриці Катерини II, вислужуючи собі додаткові переваги над іншими. Позиція заборони Запорізькій Січі брати участь у повстанні Росією, також пояснюється тодішньою політичною ситуацією між Росією та Османською Портою, які перебували на грані війни. Росія не хотіла оголювати свої південно-західні кордони, тому тримала тут досвідчене запорозьке військо.
Повстання показало політичний ситуацію тодішньої Речі Посполитої. Ця держава постає перед нами дуже залежною від думки своїх сусідів. Влада у Польщі скоординувалася в руках польських магнатів, і централізованої абсолютистської держави не було. Політична позиція країни формувалася думками її сусідів. Вже в кінці XVIII ст. в результаті 3 поділів Польщі, Річ Посполита перестала існувати як держава, а її територія була поділена між Росією, Пруссією, та Австро-Угорської імперією.
Саме ряд цих умов дав умови для початку та поширення руху на території України. Політична слабкість Польщі створила грунт для виявлення народного невдоволення. Однак позиція Росії до повстання, та придушення нею повстання стало визначальним в історії Коліївщини.
Автор в процесі дослідження теми зіткнувся з проблемою наявності різних підходів радянських та сучасних дослідників стосовно ролі повстання в тодішньому світі, значенню у ньому окремих його дійових осіб, дослідженні передумов та причин, що певною мірою різнилися між собою. Автор зміг подолати ці труднощі поєднуючи ці два погляди, однак досить критично ставлячись до радянських дослідників.
Перспективи дослідження даної даної теми є досить широкими, оскільки в історії Коліївщини є достатня кількість білих плям.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Література
1. А.О. Скальковський Коліївщина / Історія Нової Січі або останнього коша запорозького – Дніпропетровськ, 1995. – С.432-444.
2. В.А. Смолій Коліївщина 1768 р.: малодосліджені сторінки історії // Українська козацька держава, витоки ат шляхи історичного розвитку: Матеріали 3-х Всеукраїнських читань. – Київ – Черкаси, 1993. – С.3-5.
3. В.М. Ричка “Цар схизматиків” // Українська козацька держава, витоки ат шляхи історичного розвитку: Матеріали 3-х Всеукраїнських читань. – Київ – Черкаси, 1993. – С.53.
4. В.О. Маркіна Соціально-економічні передумови Коліївщини //Коліївщина 1768. Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої 200-річчю повстання. – К., 1970. Наукова думка. – С.56-66.
5. І.Л. Бутич Повстання 1768 р. // Українська козацька держава, витоки ат шляхи історичного розвитку: Матеріали 3-х Всеукраїнських читань. – Київ – Черкаси, 1993. – С.7-8.
6. Л.Д. Статі, Р.К. Бутенко Мелхиседек Значко-Яворський :історіографічний нарис // Українська козацька держава, витоки ат шляхи історичного розвитку: Матеріали 3-х Всеукраїнських читань. – Київ – Черкаси, 1993. – С.50-52.