Смекни!
smekni.com

Зародження американської державності в ході війни за незалежність (стр. 12 из 13)

Конгрес затягнув обговорення поправок до Конституції до серпня 1789 р. Погоджений проект з деякими змінами був схвалений 25 вересня 1789 р. як десять поправок до основного тексту Конституції. До грудня 1791 р. вони були ратифіковані штатами. Проголошені в біллі права і гарантії були істотно вужчі за ті, що полягали в конституціях більшості штатів, проте вони були загальними і створювали високу для XVIII ст. міру загальнодержавного демократизму. Поправки мали ще як мінімум подвійну мету: вони створювали сферу загальнофедерального контролю і законодавства відносно цивільних прав і свобод, по-друге, вперше у сфері політичного законодавства вони були побудовані як заборони і обмеження, що накладалися у тому числі і на законодавців.

У Білі про права були закріплені основні демократичні права і свободи політичного характеру: свобода віросповідання, слова, друку, зборів і петицій. Народові гарантувалася цивільна і особиста недоторканість: особи, житла, паперів і майна, свобода від постоїв. Істотною гарантією цивільної свободи повинне було стати право носіння зброї, яка визнавалася «необхідною для безпеки вільної держави» і не могла обмежуватися властями. Цикл поправок був присвячений судовим і кримінально-правовим гарантіям (що найбільш турбував політичну доктрину європейської і американської Освіти): громадянам надавалося невід'ємне право на розгляд в суді присяжних при гарантуванні презумпції невинності (ніхто не міг бути примушений свідчити проти самого себе), без суду ніхто не міг позбавлятися життя, свободи або власності, обвинуваченому забезпечувалися права процедури habeas corpus при забороні на надмірні застави; встановлювалася невідчужуваність приватної власності для суспільних потреб без «справедливої винагороди». Особливо важливе значення мала 9-та поправка, яка проголошувала можливість державного визнання і інших цивільних прав, прямо не перерахованих, але наче витікаючих із загальної доктрини природних і невідчужуваних прав громадян [ 5-6;11].

Конституція 1787 р. поклала початок формуванню загальнофедеральної судової системи, поставивши на чолі її Верховний суд, правда, з дуже обмеженими повноваженнями. Проте формування сфери загальнофедерального права, виняткових повноважень федерації зробило наполегливим завдання створення закінченої федеральної судової системи.

Конституція 1787 р. наділила Верховний суд верховною, але за своїм змістом звичайною юрисдикцією. Законом про судоустрій 1789 р. значення юрисдикції Верховного суду було незвично збільшене, і вона вийшла на особливий рівень. Верховному суду було надано право видавати особливі виконавчі накази (mandamus), обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і державних секретарів, а також право нуліфікувати (відміняти) будь-який закон, якщо він відхилився в своєму вмісті від розпоряджень і принципів Конституції (ст. ст. 13 і 25). Федералісти в американському уряді прагнули, мабуть, за допомогою таких повноважень Верховного суду в ще більшій мірі підпорядкувати окремі штати централізованому контролю. Проте на ділі, вирішуючи різного роду правова скрута і гострі колізії, Верховний суд вийшов далеко за рамки первинних припущень і перетворився на ще один владний юридичний орган, значення якого незрідка переважувало і законодавчу, і старанну владу США.

У поточній діяльності Верховного суду сформувалося принципово важливе нове уявлення про сенс федеральної конституції. Суд неодноразово виносив ухвали, керуючись принципом, що Конституція є акт особливого верховного значення, причому вміст її не обмежується буквальним текстом, але включає деякі умовні принципи. У результаті склалося найважливіше для конституційних устрою і права США положення, що конституція така, як її тлумачать судді, і все, що не протирічить принципам конституції, навіть якщо прямо в ній і не передбачено, правомірно і повинно служити прямим керівництвом для практики. Таке дещо розмите уявлення про сенс конституційного закону створювало простір для суддівського розсуду. Але воно ж дозволяло просувати юстицію вперед, вирішуючи не передбачені раніше питання. Верховний суд висловився за допустимість регулювання приватних інтересів на користь суспільства, визнавши, що охорона приватної власності (одна з основ Конституції) не заважає тому, аби і суспільство мало свої права. Вміст оновленого конституційного права краще всього виразив суддя Маршал, даючи тлумачення нового широкого розуміння, що відповідно, що немає головному закону: «Мета має бути законною і знаходитися в рамках Конституції, і всі прийнятні засоби для її досягнення, які не заборонені і відповідають букві і духу Конституції, визнаються конституційними»[225;13].

На першій сесії конгресу США був ухвалений Закон про судоустрій (24 вересня 1789 р.), який заклав принципи федеральної судової системи. Основні ідеї в організації федеральної юстиції були узяті з історичної системи англійських роз'їзних судів. У нових умовах склалася, проте, найсуворіша система точно супідрядних судових органів трьох рівнів.

Нижчий рівень федеральної юстиції склали районні суди. У країні фундирувалися 13 особливих судових районів (які не збігалися географічно з штатом). У кожному районі діяв 1 федеральний суддя. Районний суд розглядав в основному значні цивільні справи. Пізніше він отримав і кримінальну юрисдикцію в межах загально-федерального законодавства. Позови з вимогою менше 10 тис. доларів (по критерію сер. XX ст.) слід було подавати лише до судів штату. Винятковій підсудності районних судів підлягали справи, пов'язані з мореплаванням, банкротством, авторським і патентним правом, захватом земель. Спірні справи вирішувалися за участю суду присяжних.

З 1773 р. під загальним керівництвом районних судів стали функціонувати посередники - комісіонери, які були як би помічниками федеральних суддів. Законодавчий статус їм був доданий в 1817 р. Комісіонерами могли ставати особи, що мають правову підготовку. Займалися вони головним чином заходами по забезпеченню позову, звільненню під заставу, розбором дрібних правопорушень від імені федерального судді. Комісіонери виконували і деякі нотаріальні функції.

Другий рівень федеральної юстиції склали окружні суди. Спочатку, за законом 1789 р., районні федеральні суди об'єднувалися в 3 округи, і в кожному фундирувався суд з трьох суддів (один - федеральний районний суддя по місцю знаходження і двоє суддів Верховного суду). Судді були не постійними, а роз'їзними: приїжджали в свій округ для розгляду справ на одну-дві сесії в рік.

Вищий рівень федеральної юстиції представляв Верховний суд. Розгляду в нім підлягали справи виняткової компетенції, де штат був однією із сторін, або позови до представників іноземних держав, спори між штатами. В порядку апеляції в нього також могли вноситися лише такі справи, коли в ході розгляду вставали проблеми законності або конституційності договору, або коли зачіпалися «істотні федеральні питання». У загальному вигляді Верховний суд сам вирішував, яку справу брати до свого розгляду в порядку апеляції (в кінці XIX ст. в нього поступало до 400 прохань в рік з нижчих судів в і д. н. сертіорарії - залишенні справи у себе для розгляду; задовольнялося не більше 10% прохань).

Суддів всіх федеральних судів призначав президент з відома Сенату. Згідно спеціальному закону - Акту про регулювання судових процесів (1789) - федеральні суди керувалися в своїй діяльності процедурою, визнаною для судів загального права і права справедливості спільно[56;9].

Окрему частину американської юстиції склали суди штатів. Вони формувалися в кожному штаті історично, і, як правило, немає двох штатів з аналогічними судовими установами. Загалом, суди штатів підрозділялися на декілька типів:

а) суди попередньої, або обмеженої, юрисдикції, які розбирали дрібні справи, цивільні і кримінальні, або займалися примиренням сторін;

б) територіальні - основні - суди цивільної і кримінальної юрисдикції, що розбирають справи, у тому числі за участю присяжних;

в) апеляційні суди,

г) верховні суди штатів. Але реально судові установи набрали всілякого вигляду. У малих штатах нерідко склалися лише два рівні судів. У великих розгляд справ завершувався в апеляційних, а верховні суди штатів вирішували лише справи конституційної важливості (наприклад, пов'язані із засудженням на страту).

Найбільш простою виявилася судова система штату Західна Вірджинія. Вона склалася з нижчих - поліцейських судів, окружних (загальних), проміжних апеляційних і вищого суду штату. Одній з найбільш складних стала організація юстиції в штаті Теннессі. Тут склалося 5 видів судів попередньої юрисдикції, у тому числі особливій підсудності: по родинних справах, у справах неповнолітніх, муніципальні і ін.; 4 типи загальних судів (суди совісті, окружний, кримінальний, правовий і справедливості), роздільні апеляційні суди по цивільних і кримінальних справах. З часом основними типовими судовими органами в більшості штатів стали загальні суди графств, в яких діяло по декілька суддів, - від 7 до декількох сотень.

Судді штатів в переважній більшості обиралися населенням - на різні терміни (наприклад, в Каліфорнії на 6 років). У північних штатах виборність суддів затвердилася з 1777 р., в східних - з сер. XIX ст.

Одній з найбільш самостійних галузей американського права з періоду його формування стало земельне законодавство. Воно розвивалося практично без жодного впливу англійського загального права (яке зберігало в своїх принципах напівфеодальні пережитки, найширші спадкові права, перевагу спадкоємства в порядку первородства і т. д.). Американське земельне право формувалося в умовах великої кількості вільних земель і зводилося в основному до державного регулювання (санкціонуванню) приватних їх захоплень.