Як вірно відмічає Б. Поляков відносини неспроможності (банкрутства) — супутній елемент ринкової економіки. І якщо Україна як молода держава стала на шлях ринкових реформ, то їй слід здійснити реформування законодавства, що регулює питання неспроможності. Ще з часів Древнього Риму держава не могла залишатися осторонь від таких явищ як неплатоспроможність. На жаль, теорія конкурсного процесу була «забута» в період соціалістичного будівництва в СРСР, і багато які її постулати необхідно відтворювати з урахуванням економічних відносин, що склалися в Україні. Оскільки не знаючи теорію, не можна реформувати законодавство про неспроможність.[22, с. 77]
Верховна Рада України 30 червня 1999 р. прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакції і він має назву Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На відміну від Закону України "Про банкрутство" 1992 р., у разі неплатоспроможності боржника до нього може застосовуватися не лише санація або ліквідація, а й процедури з реструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства з метою відновлення його платоспроможності. Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000 р.[31, с. 119]
Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У цьому його відмінність від діючого раніше Закону, основною задачею якого було визначення умов і порядку визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.[22, с. 453]
Закон розрізняє поняття "неплатоспроможність" і "банкрутство".
Неплатоспроможність визначається Законом як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.[6, ст. 1]
Банкрутство визначене в Законі як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Процедура банкрутства відрізняється від загальної процедури ліквідації специфічною метою. Відносини неспроможності виникають внаслідок неплатоспроможності господарюючого суб'єкта через незадовільні результати його діяльності. Вони за своєю правовою природою є господарськими. Мета відносин неспроможності — у поновленні платоспроможності названих суб'єктів із застосуванням реабілітаційних заходів через судові процедури, а у разі неможливості, використовуючи ліквідацію майна, погасити повністю або частково грошові вимоги кредиторів. Іншими словами, відносини неспроможності висувають завдання — «лікування» фінансове «хворих» господарюючих суб'єктів.[22, с. 77]
Однією з новел Закону є істотне розширення кола осіб, до яких у випадку їхньої неплатоспроможності можуть бути застосовані процедури банкрутства. Відповідно до ст.1 Закону в новій редакції, суб'єкт банкрутства - боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржник визначений Законом як суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Отже, до числа суб'єктів банкрутства віднесені як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб'єкта банкрутства встановлене здійснення ним підприємницької діяльності.
Учасники провадження у справах про банкрутство: сторони у справі про банкрутство (кредитори, представник комітету кредиторів і боржник (банкрут), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.[28, с.238]
В окремих випадках положення Закону поширюються на зацікавлених осіб стосовно боржника. До них належать: юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі й звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником (подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри , онуки).
Надзвичайно важливим є висновок Б. Полякова про те, що відносини неспроможності стикаються з нормами інших галузей права: цивільного, адміністративного, фінансового тощо. Частіше наведене відбувається з трудовим і господарсько-процесуальним правом. При цьому норми останніх так зазнають впливу «сил тяжіння» права неспроможності, що відбувається переплетення і, навіть, їх злиття. Вихід із даної ситуації Б.Поляков бачить в кодифікації норм про неспроможність. Він вважає, що консолідація норм матеріального і процесуального характеру тут явно недостатня. Необхідно об'єднувати не тільки всі норми неспроможності, а й норми інших галузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тільки таке поєднання норм права неспроможності та інших суміжних галузей дозволить створити важливий, надійний і ефективний інструмент — Кодекс про неспроможність України.[22, с. 78] З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись без проведення ґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконалення норм про банкрутство є абсолютно правильним.
4.2 Процедура визнання юридичної особи банкрутом
Банкрутство юридичної особи відбувається в суворо встановленому законом порядку. Даний порядок є достатньо складним та формалізованим. Слід зауважити, що в загальних рисах він відтворює процедуру ліквідації із певними особливостями.
Однією із істотних особливостей є те, що процедура банкрутства відбувається під контролем господарського суду. Тобто суд є учасником процедури банкрутства.
Особлива мета банкрутства обумовлює застосування до боржника різних судових процедур.
Судова процедура — це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неспроможності з метою створення необхідних умов для поновлення платоспроможності або ліквідації. Поновлення платоспроможності даного суб'єкта здійснюється в процедурах санації і мирової угоди (реабілітаційні процедури).
Ліквідація як судова процедура означає повне припинення діяльності господарюючого суб'єкта. Тут реабілітаційні процедури мають спрацьовувати за наявності спеціальних умов (поява інвестора, пропозиції власника або трудового колективу). Іншими словами, трансформація в реабілітаційні процедури повинна здійснюватися не тільки у процедурі розпорядження майном, а й ліквідації.[22, с. 78]
Процедура ліквідації юридичної особи в процесі банкрутства є достатньо складною. Можна виділити наступні її етапи:
прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора;
призначення господарським судом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;
здійснення ліквідатором та членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;
визначення ліквідаційної маси;
оплата праці, винагороди, відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим до процедур банкрутства;
оцінка арбітражним керуючим майна банкрута;
продаж майна банкрута ліквідатором на відкритих, закритих торгах чи на конкурсі (аукціоні);
укладення договору купівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;
задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленої законодавством;
подання ліквідатором до господарського суду звіту і ліквідаційного балансу;
винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу;
повідомлення ліквідатором державного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;
винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута;
виключення юридичної особи - банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. [28, с. 132]
Закон передбачає різні органи, наділені компетенцією на вчинення певних дій в процесі ліквідації. Спочатку формуються збори кредиторів, які обирають комітет кредиторів, пізніше суд призначає арбітражного керуючого і, нарешті процедуру ліквідації виконує ліквідатор або ліквідаційна комісія. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.