Консервація і реставрація бібліотечних фондів (стр. 10 из 11)

Реставрація документів, у яких чергуються повністю зруйновані та частково пошкоджені ділянки паперу, пов'язана з великими труднощами. Пошкодження хімічніспричиняються кислотами, лугами, солями. Дія кислих газів помітніша на краях аркуша, що мають підвищену крихкість, жовтизну. Пошкодження водоюлегко визначається за слідами підмочування, розмитим текстом, деформацією паперу. Намокання паперу часто призводить до "цементування" документів – склеювання окремих аркушів у монолітний блок. Пошкодження вогнеммають типові зовнішні ознаки: сліди обвуглювання, сажеві забруднення, пошкоджений текст.

Дія руйнівних факторів змінює структуру паперу, призводить до деструкції органічних речовин документа та утворення продуктів розпаду. Подальше зберігання і використання таких документів загрожує повним зруйнуванням. Тому реставраційні роботи по можливості слід розглядати як невідкладні [22, с.8].

Реставрація має на меті не тільки припинити процес руйнування, але і повернути документам деякі втрачені ним властивості, доповнити зруйновані частини матеріалом, не поступливим матеріалу оригіналу. Надалі може виникнути необхідність повторної реставрації, тому всі операції повинні бути оборотними, тобто що забезпечують можливість видалення матеріалів попередньої реставрації без збитку для книги.

Якщо у документів немає пошкоджень, достатні промивка дистильованою водою, нейтралізація надмірної кислотності, створення лужного резерву, блокування дії іонів важких металів, введення в основу документа безпосередньо або через клеї різних біоцидів або репелентів, дезінфекція і дезінсекція. Коли є пошкодження, проводиться відновлення і (або) поліпшення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа.

Існують загальновизнані і широко використовувані ручні, так звані класичні методи реставрації. Крім того, в кінці 20 в. стали застосовуватися механізовані методи реставрації. Їх вибір визначається реставратором для кожного конкретного випадку.

Документи реставрують шляхом їх очищення, відтворення первинної форми і зміцнення. Видалення забруднень має на увазі механічне, хімічне або ферментне очищення. Для зміцнення основи документів та з метою попередження розпаду паперової основи документів, особливо виконаних на газетному папері,, що реставруються, застосовуються ламінування (напластовування) і імпрегніровання (просочення полімерними матеріалами). Це сприяє зміцненню основи документа, підвищує його біостійкість, зберігає читаність тексту.

Складною і трудомісткою є робота з відновлення і закріплення текстів. Відновлення згаслих текстів, особливо цінних документів, провадиться в лабораторіях, де документ освітлюється інфрачервоними чи ультрафіолетовими променями внаслідок чого текст стає придатним для читання і може бути сфотографований. Роботи такого характеру вимагають відповідного обладнання та кваліфікації фахівців. Згаслі (погана видимість) тексти, виконані різними барвниками (чорнилами, олівцем та ін.), обробляються спеціальними стабілізаторами (хімічні розчини, зміцнюючи барвники). Рецепт стабілізатора залежить від якості барвника, що зобов’язує реставраторів проводити попередні аналізи складу барвників [22, с. 33–34].

Заповнити втрачені частини пошкодженого листа паперовою масою дозволяє так званий метод "доліва". Усунення невеликих механічних пошкоджень документа – це ремонт.

Якщо відновлення міцності досягається однією операцією, не рекомендується застосовувати для багаторазового зміцнення кілька засобів одного призначення.

Усунення зношених оригіналів фрагментів допустиме лише у тих випадках, коли вони не несуть інформації, та їх втрата не впливає на загальний стан документа.

Реконструкції підлягають втрачені фрагменти, що не збереглися, але необхідні як складові частини для забезпечення міцності фізичної цілісності зовнішнього вигляду документа. Реконструйовані об’єкти не варто спеціально маскувати під справжні частини документа тонуванням, штучним старінням або іншими прийомами. При виборі реставраційних матеріалів і речовин перевага віддається міцним, довговічним, нешкідливим.

Застосування у реставрації неперевірених способів, а також матеріалів та препаратів невідомого складу, не допускається. При реставрації документа особливої уваги повинно надаватися збереженню тексту. Всі частини і фрагменти документа, які несуть інформацію, повинні залишатися недоторканими.

Основний критерій реставрації – якість відновлювальних робіт. Кількісні показники реставрації та пов’язані з ними продуктивність, вартість, трудомісткість робіт відіграють другорядну роль при реставрації цінних документів і повинні оцінюватися з позицій якості та кінцевого результату.

Загальні принципи реставрації універсальні, фізичний стан та пошкодження документів завжди конкретні. У реставраційній практиці існують загальновідомі і широко використовувані методи і способи, які називають класичними. Проте варто пам’ятати, що універсальних методів реставрації, придатних для всіх випадків, не існує. У кожному конкретному випадку реставратори повинні творчо поєднувати обов’язкове додержання принципів реставрації з індивідуальним підходом до кожного документа, знаходити найбільш прийнятний для зруйнованого документа шлях відновлення [22, с. 23–25].

Таким чином, реставрація є важливою умовою відновлення і збереження пошкоджених документів. Реставраційні роботи завжди досить широко використалися, однак, на сучасному етапі вони набувають особливого значення, вимагають значного підвищення якості та збільшення обсягів через прискорення старіння паперу, шкідливого відношення до документів під час використання.

Висновки

Дослідження підтвердило, що питання консервації і реставрації є дуже важливими і достатньо проблемними, особливо для України. Якщо в всьому світу цю проблему практично вирішують на державному рівні, то в Україні вона тільки починається, що зовсім не відповідає вимогам часу. Практика показала, що вирішувати проблеми, пов’язані з забезпеченням консервації і реставрації документів, необхідно комплексно, на загальнонаціональному рівне.

Цілком очевидно, що першочерговим завданням є розробка і затвердження нової Національної програми збереження бібліотечних фондів. У сучасних умовах нестабільного і обмеженого фінансування це є досить складним завданням. Проте його слід вирішувати цілеспрямовано, за єдиним структурованим планом, використовуючи фінанси держави, регіонів, благочинних фондів, меценатів і спонсорів у досягненні мети. Підготовку Програми слід розпочинати з розробки і затвердження на державному рівні концепції збереження бібліотечних фондів. До розробки концепції і Програми збереження обов’язково слід залучити провідних спеціалістів національних, державних та інших бібліотек країни, які мають фонди з глибокою ретроспективою. Велику користь у зазначеному процесі нададуть і не бібліотечні фахівці, бо у розробці Національної програми збереження так само зацікавлені різні міністерства і відомства, установи та організації, які так чи інакше пов'язані з проблемами консервації і реставрації документів на різних носіях інформації. Національна програма обов’язково має бути довгостроковою і поступово охопити усі бібліотеки України будь-якого підпорядкування. Заходи по збереженню, що будуть закладені в Національну програму, мають сприяти розширенню доступу користувачів до інформації шляхом застосування сучасних засобів копіювання, консервації і реставрації документів.

Одним із головних принципів формування Національної програми має стати її комплексність. Використовуючи набутий досвід, а також досвід зарубіжних країн, зокрема Росії, вже зараз можна визначити основні розділи Програми. В рамках Програми (або окремо від неї) вбачається необхідною розроблення низки регламентуючих документів фондового спрямування. Це, зокрема. "Положення про бібліотечний фонд України". Серйозною проблемою є відсутність в Україні документів, що регламентують використання у бібліотеках друкованих видань, насамперед рідкісних і цінних. Адже дуже часто вимоги бібліотечних спеціалістів щодо обмеження користування раритетами, надання документів для копіювання за межами бібліотек користувачі вважають примхами бібліотекарів або навіть порушенням їх прав і спробою обмежити доступ до інформації. Саме тому конче необхідне розроблення регламенту "Використання документів постійного зберігання у бібліотеках України". Відповідний документ має визначити межі використання видань; умови видачі архівних видань з національних і державних книгосховищ, припустиму кількість копіювання, правила роботи з документами тощо. Він також має закріпити права та обов'язки бібліотечних фахівців і користувачів щодо забезпечення збереженості документів постійного ("вічного") зберігання. У відносинах з користувачами корисним було б також "Положення про книжкові пам'ятки".

На державному рівні необхідне затвердження такого документа як "Порядок створення страхового фонду документів, що є національнім науковим, культурним і історичним надбанням". Значною мірою ускладнює роботу бібліотек відсутність "Інструкції по вилученню документів з фондів бібліотек України". Саме відсутність її деінде створює конфлікти з контролюючими органами, та й певною мірою шкодить складу фондів.