Світське право не мало норм, які охороняли б сім'ю від злочинних посягань. Вони знайшли втілення в церковних уставах Володимира та Ярослава.
У Давньоруській державі загальна система покарань була досить простою і відносно м'якою. Проте аналіз норм права засвідчує, що з розвитком феодалізму спостерігалася дедалі виразніша залежність кваліфікації злочинів і визначення покарань від соціального стану як потерпілого, так і звинуваченого, а також різний підхід до захисту інтересів феодала і феодально-залежного населення (ст. ст. 19, 22, 25, 29, 1, 3, 78, 88 р). Метою покарання було відшкодування збитків.
Найдавнішою формою покарання була помста потерпілих або його родичів (кровна помста) (ст. ст. 1). Після смерті Ярослава Мудрого його сини разом з боярами, зібравшись на з'їзд, відмінили кровну помсту, замінивши її грошовою вирою (ст. 2).
Вищою мірою покарання в "Руській Правді" були поток і пограбування, коли майно правопорушника конфісковувалося, а його разом із сім'єю виганяли за межі общини або обертали на рабів. Такий вид покарання застосовувався до тих, хто вчинив підпал, розбій та конокрадство (ст. 7, 35, 45, 83).
Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення була вира — грошовий штраф (40 гривень) на користь князя за вбивство вільної людини. Подвійна вира стягувалась за вбивство княжих слуг (ст. ст. 19, 22 кор. ред., ст. З). Розширеною редакцією передбачалась і так звана "дика вира" — виплата членами верві (общини) за вбивство, скоєне на її території, у випадку, коли вбивця був невідомий або верв не хотіла його видавати (ст. 4). Родичам убитого виплачувалась грошова компенсація — "головщина", що дорівнювала розміру вири. За покалічення та вбивство жінки встановлювалася "полувира" (ст. ст. 27, 89). Розповсюдженим видом покарання була "продажа" — грошовий штраф, що стягувався на користь князя за майнові злочини та злочини проти особи. Це була чітко фіксована сума: вища продажа — 12 гривень, звичайна — 1,3 гривні.
За злочини проти сім'ї та моральності давньоруське законодавство, на відміну від візантійського (наприклад, візантійських законодавчих зводів "Еклога" (VIIIст.) та "Прохірон" (IXст.), в яких за певні порушення передбачалася смертна кара чи покалічення), застосовувало систему покарань у вигляді грошових штрафів на користь єпископа (ст. 2 "Уставу" князя Ярослава). Наприклад, у Візантії одружений чоловік заперелюбство отримував для "напучення" 12 ударів палицею, незалежно від соціального походження та матеріального становища; за зв'язок із заміжньою жінкою чоловікам відрізали носи. У Київській Русі покарання за подібні вчинки не були такими суворими. Стаття 8 розш. ред. "Уставу" князя Ярослава забороняла митрополиту стягувати штраф за подружню невірність чоловіка. У пам'ятках канонічного походження є також свідчення, що на порушника цієї церковної настанови накладалися піст і єпитимія. За скотолозтво у Візантії оскопляли, а у Київській Русі за ст. 21 розширеної редакції "Уставу" князя Ярослава таке ж збочення каралося штрафом у 12 гривень на користь єпископа і оголошенням єпитимії. Інші прояви сексуальної розбещеності або збочень також каралися накладенням єпитимій.
РОЗДІЛ 2 ВИДИ ЗЛОЧИНІВ
2.1 Злочини проти особистості
а) Убивство
Постанови про убивство в Правді Ярослава. Норми про убивство в пам'ятниках права Київської держави XI-XII в.в. змінювалися в міру розвитку принципів феодального права і права привілею.
У Правді Ярослава про вбивство говорить стаття 1: "Убьеть мужь мужа, то мьстити брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или брату чаду, любо сестрину сынови; аще не будетъ кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь".
По цій статті встановлюється взагалі єдиний розмір карного штрафу і притому єдиний розмір за вбивство представників різних груп тодішнього суспільства: русинів, гридинов, купців, ябетников, мечников, ізгоїв, словенинов. Цілком можливо, що розмір штрафу за вбивство цих людей був раніше неоднаковий. Також можливо, що за вбивство ізгоїв платили штраф у меншому розмірі, ніж за вбивство вільного чоловіка.
Стаття 1 Короткої Правди обмежує помсту між досить вузьким колом родичів (батько, син, племінники). Вона має на увазі післясудову помста.
За змістом статті 1 Короткої Правди у випадку вбивства вільного чоловіка вільним чоловіком можуть мстити родичи чоловічої статі; якщо ж не буде тих осіб, що могли б помститися, то вбивця платить 40 гривень за голову. Якщо вбитий буде русин, або гридин, або купець, або ябетник, або мечник, або ізгой, або словенин, то все рівно за їхнє вбивство треба сплатити 40 гривень.
Родичи вбитого, відмовляючись від помсти, могли одержати головщину, що стягується в розмірі вири (тобто в розмірі 40 гривень).
Якщо родичей месників не було, то з загального змісту статті 1 Короткої Правди випливає, що князь, проте, стягував штраф у розмірі 40 гривень з вбивці. Вираження "аще не будеть кто мьстя" може означати, що або месників з числа родичей, установлених даною статтею, не буде або вони відмовляються від помсти, надаючи перевагу одержанню головщини.
У статті 1, безсумнівно, відбилося прагнення з боку князя захистити життя представників свого "княжого" суспільства.
Постанови Правди Ярославичей. У Правді Ярославичей вже в достатньому ступені одержали відображення принципи феодального права — права-привілею при встановленні покарань за вбивство. Але ці принципи були відбиті при встановленні покарань тільки за вбивство осіб, належних до вузького кола князівського суспільства, навіть до князівського двору. Недарма Правду Ярославичей деякі дослідники називали регламентом князівського господарства.
Про вбивство в Правді Ярославичей говориться у великій кількості статей (9 статей). Перші три статті (19 — 21 Акад.) говорять про вбивство огнищан.
"Аще убъють огнищанина в обиду, то платити за нь 80 гривен убиици, а людем не надобе; а в подъездном княжи 80 гривен.
А иже убъють огнищанина в разбои, или убийца не ищуть, то вирное платити в неи же вери голова начнеть лежати.
Аже убъють огнищанина у клети, или у коня, или у говяда, или у коровье татьбы, то убити в пса место; а то же покон и тивуницу".
Правда Ярославичей говорить про вбивство огнищан у трьох випадках.
По-перше, статтею 19 Акад. передбачалося вбивство огнищанина "в образу", за що стягувалося безпосередньо з вбивці 80 гривень (підкреслювалося, що люди не приймають участі в платежі цих 80 гривень).
"В образу" — це навмисне вбивство без усяких зм'якшуючих або обтяжуючих обставин. З іншого боку, вбивство, "в образу" на відміну від вбивства в розбої відрізняється тим, що встановлена особа, яка вчинила злочин та наявністю вбивці.
Вираження "а людем не надобе" означає, що кругова порука членів верви скасовується в даному випадку. Зміст цього скасування укладався в тім, що самостійний платіж 80 гривень повинний повести до остаточного руйнування убивці, а можливо і до продажу його в рабство. Словом, скасування кругової поруки веде до посилення карної репресії у відношенні вбивці огнищанина, в образу.
Наступна стаття (20 Акад.) передбачає вбивство огнищанина в розбої. У цьому випадку передбачається, що вбивці сховалися і не виявлені. Тоді "люди" — члени тієї верви, де виявлений труп — або повинні розшукати вбивцю, що зобов'язаний сплатити 80 гривень, або ж, якщо вони не хочуть його розшукувати самі сплачують цю суму.
У статті 21 Акад. передбачається вбивство огнищанина в "клети", або в місці крадіжки коня, м'ясних туш ("говяда") і корів. Дана стаття передбачає збройний грабіж на території князівської садиби, при якому жертвою упав огнищанин, причому збройний грабіжник убивається без суду, на місці.
Випадок, коли огнищанин — найбільший представник князівського двору, свого роду "гранд" — принизився до крадіжки корови, занадто винятковий, щоб бути предметом окремої: законодавчої норми. Подвійна вира (80 гривень) установлювалася за убивство, під'їзного (ст. 19 Акад.) князівського тіуна (ст. 22 Акад.) і старого конюха на підставі судового рішення князя Изяслава яке було винесено у відношенні дорогобужцев.
Після статей, що передбачають вбивство представників, верхівки великокнязівського двору, йдуть статті про вбивство нижчої князівської адміністрації: сільського і ратайного старости (12 гривень), рядовича, смерда і холопа (5 гривень) (статті 24, 25. Акад.).
Мається спеціальна стаття (26 (27) Акад.), що передбачає вбивство годувальниці і сина годувальниці — молочного брата (12 гривень).
Постанови про вбивство Статуту Ярослава (першої частини Великої Правди). Постанови про вбивство Статуту Ярослава характеризуються наступними моментами:
1. Заміною "убивства за голову" викупом кунами.
2. Розширенням кола тих осіб, життя яких охоронялася подвійною вирою (зокрема, тепер ця подвійна вира стягувалася за убивство не тільки огнищан, але взагалі "княжих чоловіків" і тіунів).
3. Установленням покарання за вбивство ряду інших князівських слуг.
4. Поширенням норм про підвищене покарання за вбивство і боярських слуг.
5. Установленням розходжень у покараннях за вбивство в залежності від ступеня напруженості злої волі.
Стаття 1 Великої Правди відтворює зміст статті 1 Короткої Правди з тим лише розходженням, що спеціально вказується, що за вбивство княжачи чоловіка або тіуна княжачи стягується тепер 80 гривень, тобто подвійна вира. Вира ж в одинарному розмірі стягується за вбивство русина, гридина, купця, мечника, ізгоя, словенина так само, як це було в Короткій Правді. Мається додаткова вказівка, що вира в цьому ж одинарному розмірі стягується за боярського тіуна.
Статті 3—8 Великі Правди, що зв'язані з різними видами убивства і з інститутом дикої вири.