відповідальності
Розділ третій “гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав після укладення трудового договору”.
У сучасних умовах розвитку України як правової держави величезне значення мають ті гарантії трудових прав, що спрямовані на забезпечення стабільності трудових відносин. Важливе місце серед них займають гарантії, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу в односторонньому порядку змінювати угоду про виконання конкретної роботи. Саме ці проблеми досліджуються у першому підрозділі. Основами зміни трудових відносин можуть бути тільки взаємна згода сторін трудового договору або окремо зазначені в законі випадки.
Відповідно до ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Беручи до уваги ст. 43 Конституції України, ст. 21 і 31 КЗпП, необхідно визнати, що будь-яка зміна трудової функції працівника, робочого місця, що виходить за межі трудового договору, хоч і не може бути кваліфікована як переведення на іншу роботу, все ж без погодження працівника не допускається.
У другому підрозділі розглядаються та аналізуються норми гарантуючи працівникам охорону праці й здоров'я. Правове регулювання охорони праці охоплює розробку прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих жінок, неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю тощо.
Наближення національного законодавства з охорони праці до міжнародних стандартів і вимог Міжнародної Організації Праці (МОП), зафіксованих у її конвенціях і рекомендаціях, є одним із важливих напрямків його удосконалювання.
Важливою гарантією, спрямованою на охорону трудових прав працюючих є те, що нормативними документами за робітниками закріплено право обов'язкового інформування про умови праці, про наявність на робочих місцях шкідливих і небезпечних виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я (ст. 6 Закону "Про охорону праці" і ст. 13 Конвенції МОП №155). Робітнику дається право відмовитися від виконання роботи в ситуації, небезпечній для його життя і здорові, або при наявності загрози життю і здоров'ю інших людей (ст. 7 Закону "Про охорону праці” і ст. 19 Конвенції МОП №155). Як національним законодавством з охорони праці, так і міжнародними нормами робітнику гарантується захист від переслідувань і звільнення з роботи в таких випадках.
Відшкодування шкоди (у тому числі моральної) і допомога у випадку трудового каліцтва й смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві гарантується ст. 11 і 12 Закону України "Про охорону праці" і Конвенціями МОП №102, №121, №128.
Система гарантій у забезпеченні здійснення трудових прав знаходить своє вираження й у правовій регламентації діяльності системи органів нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю, що визначена у статтях 259-265 КЗпП України й в інших нормативних актах. Відповідно до указаних правових норм нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Третій підрозділ присвячений дуже складним та багато у чому суперечливим питанням оплати праці та матеріальної відповідальності працівника. Гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав, мають тісний зв'язок і із правом робітників та службовців на заробітну плату, що є основним джерелом прибутків працівників. Важливе значення забезпечення здійснення трудових прав працівників мають юридичні гарантії, спрямовані на обмеження утримань із заробітної плати працівників. У статті 127 КЗпП України записане, що відрахування із заробітної плати можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Тому власник або уповноважений ним орган не може робити такі утримання за своїм розсудом. У цьому і виражається одна з істотних гарантій охорони заробітної плати робітників та службовців. Однак, певні суми із заробітної плати працівників власник має право утримувати. Це право надане йому законом, але дії власника в ньому чітко регламентовані.
Існують і інші гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав громадян. Широко виявляються вони, зокрема, при покладанні на робітників та службовців матеріальної відповідальності за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації. Гарантії трудових прав, при відшкодуванні цього збитку забезпечуються як у самій процедурі його відшкодування, так і при визначенні конкретного його розміру. Усі ці особливості передбачені в статтях 130-138 КЗпП України. Ці норми спрямовані на: по-перше, збереження власності шляхом відшкодування працівником прямого дійсного матеріального збитку, заподіяного підприємству; по-друге, створення такого положення, щоб заробітна плата робітників та службовців була гарантована від необґрунтованих і надмірних утримань; по-третє, виховання в працівникові дбайливого відношення до майна підприємства.
Четвертий підрозділ містить аналіз діючого законодавства з приводу припинення трудового договору. У роботі проаналізовані правові категорії “припинення” та “розірвання” трудового договору та їх конкретні підстави. Законодавство про працю, керуючись конституційною нормою щодо захисту громадян від незаконного звільнення, що закріплена у ст. 43 Конституції України, передбачає необхідні юридичні гарантії, які полягають, зокрема, в тому, що трудовий договір може бути припинений лише з підстав, передбачених законодавством, і у порядку, встановленому законодавством для кожної з підстав. Крім того, ст. 232 КЗпП передбачається також судовий захист громадян від незаконного звільнення.
Підставамиприпинення трудового договору, а зокрема і звільнення працівника, є такі життєві обставини, що мають юридичне значення (юридичні факти) і за наявності яких законодавство допускає припинення договору. Такими юридичними фактами, зокрема, можуть бути вольові дії, коли одна зі сторін договору чи обидві його сторони, чи третя особа, яка не е стороною трудового договору, проте має згідно із законодавством право вимагати його припинення (суд, профспілковий орган, військкомат), виявляють ініціативу припинити дію договору.
Припинення дії трудового договору є правомірним лише в тому разі, якщоє зазначена в законі підстава та дотриманий відповідний порядок звільнення працівника згідно з даною підставою (ст. 36 КЗпП).
Норми про припинення трудового договору повинні, з одного боку, характеризувати високий рівень трудових прав громадян і, з іншого - бути надійним гарантом від незаконних звільнень.
Доцільно внести деякі зміни в порядок оформлення звільнення з різних підстав із метою відображення їх специфіки.Зараз немає процесуальної різниці між порядком оформлення звільнення з ініціативи працівника та припиненням трудового договору за угодою сторін. Таке оформлення спільного бажання припинити трудовий договір дозволило б уникнути трудових спорів, пов'язаних із порушенням сторонами встановленого терміну припинення трудового договору, видання власником або уповноваженим ним органом дострокового наказу про звільнення, відмовою працівника від свого наміру звільнитися тощо.
Основоположним принципом інституту звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є принцип, згідно з яким працівник може бути звільнений тільки на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав містить ст.ст. 40, 41 і 47 КЗпП України.
У правовій державі аксіоматичним повинно стати положення про те, що змінювати права громадян можна тільки законом. Безперечно, це положення повністю стосується і реалізації права на працю, у тому числі випадків припинення дії трудового договору.
Теоретична розробка проблем, пов'язаних із подальшим розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має серйозне практичне значення. Розробка цих проблем допоможе удосконалити правові норми, що охороняють права громадян, сприяє посиленню законності, поліпшенню діяльності органів й організацій (не залежно від форм власності), що застосовують ці норми. Зрозуміло, що при відсутності необхідних гарантій права та свободи, що містяться в Конституції та законах не можуть бути використані на практиці.
Трудове законодавство України не тільки містить широку систему трудових прав громадян, але і забезпечує їх фактичне здійснення працівниками в процесі їхньої трудової діяльності. Ці гарантії сприяють встановленню стабільності трудових відносин, стимулюють працівників до активної участі в суспільно-політичній і творчій діяльності, до постійного підвищення кваліфікації, участі в керуванні виробництвом. Вони являють собою той аспект правової держави, що відповідає за найбільш повне задоволення законних інтересів працівників.
Розглянуті гарантії трудових прав мають важливе значення в рішенні задач поставлених перед державою і суспільством у цілому при переході до ринкової економіки й побудові правової держави. Неухильна реалізація цих гарантій підвищує роль людського чинника у прискоренні соціально-економічного розвитку країни, породжує в працівнику високу трудову й політичну активність, творче відношення до виконання своєї трудової функції, сприяє переростанню праці у першу життєву необхідність кожної працездатної людини.