У галузі трудового права гарантіям присвячений ряд статей, окремі розділи у монографіях, проблеми, пов'язані з гарантіями, знаходять відбиття у кандидатських та докторських дисертаціях. Однак, треба відмітити, що в одних роботах освітлюються тільки гарантії окремих прав (наприклад, О.В. Смирнов говорить про гарантії прав на працю, В.С. Андрєєв – про гарантії права на матеріальне забезпечення), а в інших – увага звернута або на гарантії прав окремих категорій робітників, наприклад, А.А. Абрамова, Г.М. Громова, В.Н. Толкунова пишуть про гарантії прав жінок, К.П. Орловський (Про гарантії трудових прав молоді), або на окремі види гарантій (так, наприклад, В.І. Смолярчук досліджує процесуальні гарантії охорони трудових прав. Багато хто з авторів згадує про гарантії трудових прав лише у загальній формі (як, наприклад, І.М. Полунов) або обмежуються практичними питаннями вдосконалення законодавства (як, наприклад, К. Абжанов).
Більш повне втілення в життя прав і свобод громадян залежить від безлічі найрізноманітніших по характеру факторів, кожний із який виступає в якості гарантій прав і свобод.
Ця робота присвячена праву на працю та його гарантіям. Ці питання завжди привертали увагу вчених (Н.Г. Александров, А. Баумгарт, А. Вельтнер, С.А. Іванов, Я. Коваржик, Р.3. Лівшиц, К. Мілованов, А.Е. Пашерстнік, А.І. Процевский, В.Н. Скобелкин, О.В. Смирнов, В.І. Смолярчук, В.Н. Толкунова, 3. Хайн та ін.).
Посилення наукового потенціалу на Україні не виключає потреби подальшого вивчення цих проблем, тим більше що наше законодавство і практика його застосування дуже мінливі в умовах становлення України як правової держави. Адже право на працю і його гарантії постійно наповняються новим змістом, істотно впливають на зріст добробуту людини і суспільства в цілому, продуктивність, дисципліну і якість праці.
Раніше вже зазначалося, що, як правило, термін "гарантія" застосовується для позначення засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення того чи іншого права. У юридичній літературі звичайно не проводяться розбіжності між засобами забезпечення, хоча така відмінність існує. Словники російської мови дають два значення слова "засіб": прийом чи спосіб чинності; предмет, пристосування, знаряддя для здійснення будь-якої діяльності. Що ж стосується слова "спосіб", то воно має тільки одне значення: прийом, метод, порядок, образ дії. Таким чином, засіб – прийом, і предмет, спосіб тільки прийом. Значить, у відповідності зі змістовим значенням цих слів будь-який спосіб можна розглядати як засіб, але не будь-який засіб є способом.
Так, наприклад, судовий порядок розгляду трудових спорів є як засобом, так і способом, що забезпечують відновлення трудових прав працюючих. А, наприклад, санкцію, передбачену правовою нормою за порушення законів про працю, ніяк не можна вважати способом, хоча засобом, що забезпечує здійснення трудових прав, вона, без сумніву, є. Звичайно, в останньому випадку межа між засобом і способом дуже рухлива. Поки ми розглядаємо санкцію як частину правової норми – це засіб забезпечення. Але лише санкція починає застосовуватися, можна з повною підставою казати про один з способів, із допомогою яких забезпечується здійснення того чи іншого права.
Слово "умови" також має декілька змістових значень:
1) обставини, від яких будь-що залежить, які що-небудь визначають;
2) обстановка, у якій протікає діяльність;
3) правила, встановлені у тій чи іншій області життя, діяльності;
4) статті, пункти договору, що передбачають певні дії його сторін;
5) вимоги, виставлені однією з сторін, що домовляються.
В усіх цих значеннях, за винятком останньої, умови можуть виступати в якості гарантій трудових прав. Так, ліквідація безробіття (економічна гарантія) є обставиною, від якої залежить реалізація права на працю; відсутність господарчих криз (економічна гарантія) – умови, в яких працюють громадяни.
Четверте і п'яте змістовні значення "умови" відносяться головним чином до гарантій юридичних.
Деякі з умов можна розглядати і як засоби чи способи забезпечення (правила, угоди, пункти договорів). У цьому випадку поняття "умови" перекривається поняттями "засоби" і "способи". В інших випадках така заміна неможлива, і при визначенні гарантій поняття "умови" повинно застосовуватися у власному значенні (наприклад, відсутність господарських криз і безробіття).
У широкому розумінні поняттям "гарантії" охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що спрямовані на реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення і захист прав від порушень, що є, нажаль, багато чисельними у наші дні. Хоча ці фактори дуже різноманітні, але стосовно процесу реалізації прав і свобод вони виступають у якості умов, засобів, способів, прийомів та методів правильного його здійснення. Тому під гарантіями слід розуміти умови і засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав і свобод всіх та кожного зокрема.
Поглиблений аналіз прав і свобод громадян у сфері праці вимагає того, щоб в арсеналі гарантій більш чітко розрізнялися умови і засоби їх реалізації. Щоб успішно запровадити в життя записані в Конституції і законах права і свободи, потрібні насамперед сприятливі умови, що складаються з багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Фактори, що обговорюються, мають між собою спільні риси: вони повинні забезпечувати сприятливий режим, середовище для реалізації цих прав і свобод. Нажаль, в даний час обстановка в країні не сприяє активному здійсненню як прав, так і свобод, особливо в сфері соціально-економічного життя.
Враховуючи зазначені особливості одну групу гарантій доцільно іменувати "умовами" реалізації прав і свобод, а другу – "засобами". В останньому випадку мова йде про гарантії, що виступають у якості способів, прийомів і методів охорони та забезпечення прав і свобод особи. Отже, перша група гарантій спрямована на створення сприятливих обставин для користування основними правами і свободами та виконання обов'язків. Друга група забезпечує органи держави, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, самих громадян ефективним інструментом у боротьбі за належне здійснення прав і свобод.
Виділення в системі гарантій трудових прав і свобод двох груп – умов і засобів – має і теоретичну, і практичну значимість. У теоретичному плані воно дає можливість глибше та детальніше розглянути механізм охорони, забезпечення і захисту прав і свобод та здійснення обов'язків громадян. У практичному – указане розділення є корисним у розумінні, що воно гарантує пошук конкретних шляхів підвищення ефективності їх реалізації. Механізм гарантій прав і свобод має таку особливість: його ефективне функціонування буде порушено, якщо втратиться злагоджена взаємодія обох груп гарантій.
Поряд з тим, у кожному конкретному випадку указану різницю не варто абсолютизувати. Один й той самий фактор в одному випадку може виступати як умова, а в іншому – в якості засобу реалізації прав і свобод. Таке розмежування має сенс лише в загальному плані, коли мова йде про гарантії прав і свобод у цілому, а не у кожному окремому випадку.
Можна дати наступне визначення гарантій здійснення (у тому числі охорони і відновлення) трудових прав громадян. Гарантії – це закріплені в законодавстві умови і засоби, що забезпечують суб'єктам трудових та похідних від них правовідносин реальні можливості для охорони, безперешкодного здійснення, відновлення (у випадку порушення) їх суб'єктивних прав і належного виконання ними обов'язків.
Всебічний аналіз законодавства і правової літератури, що стосується гарантій, підводять до висновку, що гарантія як поняття включає в себе декілька її різновидів. Теорія права не визначила єдиної класифікації гарантій, що забезпечують здійснення прав громадян. Дуже тривалий час більш-менш загальновизнаним було ділення гарантій на економічні або матеріальні, політичні та юридичні. Трохи пізніше коло гарантій почало значно розширюватися. Ряд авторів визнали існування гарантій ідеологічних. У якості самостійних видів виділили суспільні або морально-суспільні та організаційні гарантії. Почали говорити також про організаційно-політичні, суспільно-політичні, організаційно-правові та деякі інші види гарантій.
Класифікація будь-яких явищ та понять вимагає, насамперед, встановлення критерію розділення їх на різноманітні види. Таких критеріїв може бути не один, а декілька. Причому один частіше за все буває основним, а всі інші додатковими. Така класифікація дозволяє не тільки вивчити найбільш характерні риси явищ, що розглядаються, але й подивитися на ці явища з різних позицій, під різним кутом зору, пізнати частковості. Підстава ділення повинна бути такою, щоб дозволяла класифікувати згідно з нею всі складники явища чи поняття, що розглядаються.
Даючи наукову класифікацію гарантій, також необхідно виходити з єдиного критерію. Однак правило єдності підстав ділення не завжди дотримується у нашій літературі. Так, наприклад, ділять гарантії на економічні, політичні, ідеологічні, юридичні та суспільні; економічні, юридичні й суспільні; соціально-економічні, політичні, ідеологічні, організаційні та правові. В усіх цих випадках в основі ділення лежить не менш двох критеріїв (характер самих засобів та види органів, що їх застосовують).
Що слід взяти за основу при класифікації гарантій? А.В. Міцкевич, наприклад, пропонує ділити гарантії по змісту (соціальному призначенню) засобів забезпечення. Але, по-перше, зміст та призначення – поняття різні, отже, є не одна, а дві підстави ділення. По-друге, слово "зміст", по відношенню до видів гарантій, означає не що інше, як самі гарантії, що складають даний вид. На питання, який зміст, скажімо, матеріальних або юридичних гарантій, у відповіді доведеться перелічити засоби забезпечення, що об'єднуються у той чи інший вид гарантій. Якщо говорити про зміст кожної окремої гарантії, то в цілому ряді випадків не можна буде пояснити, чому ті чи інші засоби забезпечення об'єднані в один вид.