ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ЯК ПРАВОВІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ СБ УКРАЇНИ
1. Поняття, соціальна природа та значення юридичних гарантій в регулюванні трудових відносин
Існування правової, демократичної держави, передбачає наявність та ефективне функціонування юридичних гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які виступають як загальнолюдської цінності, що є результатом загально демократичних завоювань людства. Загальною ознакою юридичних гарантій є їх правове закріплення, яке полягає в ефективній охороні, захисту прав і свобод людини і громадянина, що головним чином забезпечується саме їх ефективною дією. Правові гарантії виконують свої функції в єдності і нерозривному зв'язку з іншими гарантуючими умовами, які в юридичній науці визначаються як "загальні". Це, перш за все, економічні, політичні, ідеологічні, організаційні.
Основні державні трудові та соціальні гарантії встановлюються законодавчими актами України з метою забезпечення основних конституційних прав громадян.
До числа основних державних соціальних гарантій включаються:
мінімальний розмір заробітної плати;
мінімальний розмір пенсії за віком;
неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються:
мінімальний розмір заробітної плати;
мінімальний розмір пенсії за віком;
неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
величина порогу індексації грошових доходів громадян;
пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні гарантії тісним чином пов’язані із трудовими, адже виникнення таких соціальних гарантій, як виплата заробітної плати та пенсії є наслідками вступу особи у трудові відносини і є наслідками, а іноді й співпадають, з дією трудових гарантій.
Перш ніж давати оцінку значенню юридичних гарантій у процесі регулювання трудових відносин державних службовців Служби безпеки України необхідно визначитися з терміном "юридична гарантія" як у широкому розумінні з позицій загальної теорії права, так і у більш вузькому – відносно до трудового права.
Що ж таке гарантія? Слово "гарантія" (фр. Garantie, от garantir – забезпечувати; англ. Guarantee)означає забезпечення, запорука. Гарантувати – означає забезпечувати, доручатися, встановлювати гарантії. Крім того, термін "гарантія" застосовується для позначення засобів, за допомогою яких здійснюється забезпечення. Називають гарантіями також умови, необхідні для реалізації тих чи інших прав.
Гарантії у трудовому праві – передбачені правовими нормами правила, які гарантують права осіб у процесі виникнення, існування, зміни та припинення трудового правовідношення.
Юридичні гарантії не варто ні відокремлювати, ні тим більше протиставляти іншим видам гарантій. Роль і значення зазначених гарантій можна правильно зрозуміти й оцінити, аналізуючи їх у єдності з іншими гарантіями, розглядаючи їх як частину єдиного цілого. Системний підхід до юридичних гарантій дозволяє правильно визначити їхнє місце. З одного боку, не варто перебільшувати (як робиться сьогодні) роль юридичних гарантій в охороні, забезпеченні і захисті трудових прав і свобод, висуваючи їх на вирішальне місце; з іншого боку, було б помилкою розглядати юридичні гарантії в якості якогось "додатка" до інших гарантій.
Науковий підхід до проблеми гарантій прав і свобод виключає всяку однобічність, недооцінку або переоцінку різних груп гарантій. Кожний із відзначених видів гарантій, на мій погляд, по-своєму важливий, і лише усі разом вони можуть забезпечити повну і всебічну реалізацію прав і свобод людини і громадянина. Звідси значення юридичних гарантій трудових прав і свобод громадян України має таке ж велике значення, як і інші їх гарантії.
Юридичні гарантії трудових прав, свобод і обов'язків громадян можна визначити, якщо указати лише на сферу їхнього формування. У літературі досить одностайно під юридичними гарантіями розуміються ті правові засоби і способи, за допомогою яких у суспільстві забезпечується громадянам реалізація їх прав і свобод.
Юридичні гарантії трудових прав і свобод багаточисельні і дуже різноманітні. Але їх об'єднує одна характерна загальна властивість: всі вони виражені та закріплені в законодавстві.
Юридичні гарантії трудових прав і свобод громадян України виражаються, насамперед, у нормах законодавства, що розкривають і конкретизують зазначені права і свободи та, в особливості, встановлюють порядок їхнього здійснення. Однак, аж ніяк не усі без винятку правові норми є юридичними гарантіями прав і свобод громадян, а лише ті із них, що містять визначені засоби і умови, за допомогою яких досягається безперешкодне користування правами і виконання обов'язків, захист прав і свобод та відновлення у випадку їхнього порушення.
Як уже відзначалося, оскільки всі галузі права мають норми, що закріплюють ті або інші засоби і способи охорони, забезпечення і захисту прав і свобод, остільки можна говорити про конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові і процесуальні гарантії.
Юридичні гарантії прав і свобод безпосередньо пов'язані із застосуванням правових норм і виражаються в правовій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, громадських об'єднань та самих громадян. Права і свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають значення, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям. Однак, треба мати на увазі, що в якості правових гарантій виступає не будь-яка їхня діяльність, а тільки та, з якою закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Діяльність державних органів і громадських об'єднань забезпечує користування громадянами своїми правами і свободами. Хоча така діяльність складається з окремих конкретних дій цих органів, проте кожна така дія не може кваліфікуватися в якості юридичних гарантій трудових прав і свобод. Трудові права і свободи ефективно можуть бути гарантовані лише стійкою, стабільною практикою роботи державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також громадських об'єднань. Це в цілому забезпечує громадянам користування правами і свободами та запобігає можливі їх порушення. Трудові права і свободи реалізуються при наявності юридичних фактів, але, усупереч твердженням деяких науковців, юридичні факти не є гарантіями цих прав. Мальков В.В, наприклад, стверджує, що адміністративно-правові гарантії прав громадян реалізуються не тільки в нормативних актах, але і в індивідуальних актах різних органів державного управління. Як відомо, у якості юридичних фактів можуть виступати як правомірні, так і неправомірні дії. Між тим, гарантією трудових прав, свобод і обов'язків громадян служить лише така діяльність державних органів і посадових осіб, що чітко відповідає закону і спрямована на більш повне їх здійснення.
У якості гарантії трудових прав і свобод громадян виступає не тільки результат діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських об'єднань, але й механізм та визначений законом порядок здійснення цієї діяльності.
Абсолютна більшість гарантій у вигляді умов забезпечує сприятливу обстановку, в атмосфері якої громадянин може ефективно користуватися своїми правами і свободами і виконувати покладені на нього законом обов'язки. Такі умови утворюють зовнішнє середовище діяльності кожної людини і громадянина і не залежать від його волі і бажань, тому що вони створюються існуючим суспільним і державним устроєм. Гарантії, як засоби і способи забезпечення та охорони трудових прав і свобод, також створюються не кожним окремим громадянином, а суспільством, державою, колективом і використовуються ними для втілення зазначених прав і свобод у життя. Однак, разом з цим існують і такі умови і засоби забезпечення й охорони трудових прав і свобод громадян, формування і користування якими багато в чому залежить від них самих, від їхньої волі і бажання. Базуючись на згаданих розходженнях у літературі, гарантії поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. Треба сказати, що таке розмежування доцільно як у теоретичному, так і в практичному плані.
У теоретичному аспекті цей розподіл сприяє більш глибокому вивченню природи гарантій трудових прав і свобод. Що стосується практичної значимості, то вона полягає в правильному розподілі участі в охороні прав як держави, громадських об'єднань, так і самих громадян.
Звичайно, розподіл гарантій прав на об'єктивні і суб'єктивні має умовний (відносний) характер. У літературі з цього приводу немає чітких критеріїв. Таким чином, до розряду об'єктивних гарантій варто віднести ті умови і засоби здійснення прав і свобод, що створюються, і особливо використовуються, в охоронній діяльності суспільства, держави, її органів та посадових осіб.
Ті засоби, що застосовує громадянин для захисту прав на власний розсуд, можна віднести до суб'єктивних гарантій.
Оскільки головний тягар охорони, забезпечення і захисту трудових та інших прав громадян лежить на суспільстві, державі, об'єднаннях громадян, остільки абсолютна більшість гарантій носить об'єктивний характер. Природньо, що така характеристика, в першу чергу, відноситься до гарантій, що виступають у якості умов (соціально-економічних, політико-правових і духовно-моральних). На об'єктивності гарантій прав і свобод базується одне із важливих джерел непорушності та стійкості правового статусу кожної окремої людини у нашому суспільстві. Однак, нажаль, на даному етапі розвитку України як правової держави, про це можна лише мріяти.