РЕФЕРАТ
На тему
ДАВНЯ СПАРТА
Виконала
учениця 6 класу
СШ № 93
Гіль О.С
м. Харків-2011р.
Історія Прадавньої Греції відноситься до I тисячоліття до н.е. Тут відбуваються процеси розкладання первісно-общинного ладу й формується класове суспільство. Основні знання про державу й право Прадавньої Греції містяться в працях давньогрецьких авторів: Плутарха, Геродота, Аристотеля й ін.
В результаті розвитку продуктивних сил формуються класи, і в VIII-VI ст. до н.е. тут створюються так звані міста-держави (поліси).
В II тисячолітті до н.е. грецькі племена заселили південь Балканського півострова. Відгороджені один від одного природніми перешкодами гірської країни, вони з тим більшою запопадливістю стали оберігати свою власність. У тісних межах кожного з таких районів виросте із часом столиця: Корінф, Мегари, Фіви, Спарта й інші.
Найцікавішим і разом з тим найбільш вивченим представляється процес утвору держави у двох відомих грецьких полісах – прадавніх Афінах і Спарті. Перша являла собою зразок рабовласницької демократії, друга – рабовласницької аристократії.
Усі прадавні класики від Геродота й Аристотеля і до Плутарха сходилися на тому, що до приходу Лікурга до керівництва Спартою існуючі там порядки були потворними. І що гірших законів не було ні в одному з тодішніх грецьких міст-держав. Ситуація посилювалась тим, що спартанці повинні були постійно утримувати в покорі маси корінного грецького населення колись скорених земель, перетвореного в рабів або напівзалежних данників. Само собою зрозуміло, що внутрішньополітичні конфлікти створювали загрозу самому існуванню держави.
Основоположник «спартанського способу життя» легендарний реформатор стародавності Лікург не тільки змінив політичну й господарсько-економічну систему Спарти, але й повністю регламентував особисте життя співгромадян. Суворі заходи по «виправленню характерів» припускали, зокрема, рішуче викорінювання «приватновласницьких» пороків — жадібності й користолюбства.
Лікургові помисли, таким чином, не просто мали на меті навести порядок, але були також покликані розв'язати проблему національної безпеки Спартанської держави.
Спартанський спосіб життя добре описав Ксенофонт у своєму творі: «Лакедемонська політика». Він писав, що в більшості держав кожний збагачується, як тільки може, не гидуючи ніякими засобами. У Спарті, навпаки, законодавець із властивою йому мудрістю позбавив багатство всілякої привабливості. Усі спартіати – бідні й багаті ведуть зовсім однаковий спосіб життя, однаково харчуються за спільним столом, носять однаково скромний одяг, їх діти без усіляких відмінностей і потурань піддаються військовій муштрі. Так що придбання позбавлене в Спарті всякого змісту. Гроші Лікург (спартанський цар) перетворив у посміховище - настільки вони незручні. Звідси й вислів «спартанський спосіб життя», означає – простий, без усяких надмірностей, стриманий, строгий і суворий.
Спарта, головне місто області Лаконія, перебувала на західному березі ріки Еврот і простиралася на північ від сучасного міста Спарта. Лаконія (Лаконіка) – скорочена назва області, яка повністю звалася Лакедемон, тому мешканців цієї місцевості часто йменували «лакедемонянами», що рівнозначно словам «спартанець» або «спартіат».
За переказом, Спарта була столицею значної держави ще до вторгнення дорян у Пелопоннес, коли Лаконію населяли нібито ахейці з царського роду, спорідненого з персеїдами, місце яких пізніше заступили пелопіди. Тут царював брат Агамемнона, Менелай, що відіграв таємну видну роль у троянській війні. Через кілька десятків років після руйнування Трої, більша частина Пелопоннесу була завойована нащадками Геракла («повернення Гераклідів»), які прийшли на чолі дорійских дружин, причому Лаконія дісталася синам Аристодема, близнюкам Еврисфену і Проклу (праправнукам Гілла, сина Геркулеса), які вважалися родоначальниками династій, що царювали в Спарті одночасно, Агіадів (за іменем Агіда, сина Еврисфена) і Евріпонтидами (за іменем Евріпонта, онука Прокла). Частина ахейців пішла при цьому на північ Пелопоннесу в область, яка за їхнім іменем була названа Axaйєю, ті що залишилися були здебільшого перетворені в ілотів. За словами Ефора, після так званого вторгнення дорян, Лаконія не становила єдиної держави, а розпалася на декілька (по Эфору — 6) держав, які перебували в союзі один з одним. Центром однієї з них і була Спарта, розташована поблизу древніх Амікл, які, як і решта ахейських міст, втратили свої політичні права. Найдавніша Спарта представляла не місто, а поєднання декількох відкритих поселень.
Поруч з пануючими дорянами і спартіатами, населення країни складалося з ахейців, серед яких виділяли періеків — відтепер позбавлених політичних прав, проте особисто вільних із власним нерухомим майном, та ілотів — в покарання позбавлених своїх земельних ділянок і обернених на рабів. Довгий час Спарта нічим не виділялася між доричними державами. Зовнішні війни вона вела з сусідніми аргівянськими і аркадськими містами, а всередині держави періодично розгорталась незгода доричної аристократії з царською владою.
Тільки з часів Лікурга і після нього послідувало піднесення Спарти. Оскільки в основу лікургових законів лягло знання народного характеру, то Спарта з цих пір стала найголовнішою представницею доризму. Знову пробуджений дух насамперед виявився в остаточному підкоренні залишків ахейських жителів царями Харілаєм, Телеклом, Алкаменом, потім у боротьбі проти Мессенії, яка виникла із суперечки про прикордонні землі.
Із закінченням двох Мессенських воєн (743-723 і 685-668 роки до н.е.) вдалося остаточно підкорити країну, після чого древні мессенці були позбавлені своїх земельних володінь і обернені на ілотів, тобто державних рабів. Про те, що і в середині країни в цей час не було спокою, доводить насильницька смерть царя Полідора, розширення повноважень ефорів, що мало на меті обмеження царської влади, і висилка парфеніїв, які під начальством Фаланфа заснували в 707 році до н.е. Тарент. Проте коли Спарта після важких воєн перемогла аркадян, особливо коли після 660 року до н.е. примусила Тегею визнати свою першість і за договором, який зберігався на поставленій поблизу Алфея колоні, змусила укласти почесний збройний союз, з тих пір Спарта вважалася в очах іноземних народів першою державою Греції. Ця перевага спартанців виражалася в тому, що вони намагалися повалити тиранів, які з VII століття до н.е. з'являлися майже у всіх грецьких державах. Спартанці сприяли вигнанню Кіпселідів з Коринфа і Пісістратидів з Афін, звільнили Сікіон, Фокіду і кілька островів Егейського моря від їх деспотів і чинили опір могутньому Полікрату Самоському. Цим спартанці придбали собі в окремих державах партію вдячних і знатних прихильників.
Довше всього суперничав зі Спартою за першість Аргос. Проте коли спартанці в 550 році до н.е. завоювали прикордонну область Кінурію з містом Фірея і цар Клеомен близько 520 р. до н.е. завдав аргивянам рішучої поразки при Тиринфі, з тих пір Аргос тримався далеко від всіх областей, якими керувала Спарта.
Відвоювавши ще частину території в Аргоса й Аркадії, Спарта перейшла від політики завоювань до нарощування своєї могутності через заключення договорів з різними грецькими містами-державами.
Перш за все спартанці уклали союз з Елідою, а потім з Тегеєю, і мало помалу за допомогою договорів вони залучили на свій бік держави решту Пелопоннесу. Пелопоннеський союз (почав виникати близько 550р. до н.е., оформився близько 510-500р. до н.е.) полягав в тому, що Спарта мала головне керівництво на війні і була осередком для зборів і нарад; але цим самим вона не зазіхала на незалежність окремих держав, тому і автономія союзних держав суворо зберігалася. Також союзні держави зовсім не платили Спарті, не існувало й постійної союзної ради, але збори скликалися в Спарту виходячи із нагальної потреби. Поширити цю владу на Пелопоннесі не було в намірах Спарти, але загальна небезпека під час греко-перських воєн підштовхнула усі держави, крім Аргоса, перейти під начальство Спарти. У якості глави Пелопоннеського союзу Спарта фактично перетворилася в наймогутнішу військову державу Греції. Тим самим була створена сила, що стала противагою вторгненню персів. Об'єднані зусилля Пелопоннеського союзу й Афін з їхніми союзниками привели до рішучої перемоги над персами при Саламіні й Платеях в 480 і 479 роках до н.е.
З усуненням найближчої небезпеки спартанці зрозуміли, що їм не під силу продовжувати війну з персами далеко від своїх меж, і, коли Павсаній і Леотіхід зганьбили спартанське ім'я, вони мали допустити, щоб в 476 або 472 роках подальше керівництво на війні взяли на себе Афіни, а самі обмежилися Пелопоннесом. Водночас з цього часу почали часто з'являтися приводи до зіткнення між Спартою і Афінами. Коли Спарта постраждала від землетрусу і повстання ілотів та мессенян, в 465р. до н.е. стався розрив (у 461р. до н.е.), а в 457р. до н.е. спартанське військо з'являється в Елладі під приводом захисту Дориди від фокеян — насправді ж, аби перешкодити подальшим успіхам афінян.
Завдяки перемир'ю 451 і 445 років спір на деякий час припинився. Однак Афіни поширювали все далі свою могутність, і внаслідок цього, ще до закінчення першої половини терміну, на який було укладено останнє перемир'я, 431р. до н.е. розпалилася рішуча боротьба, відома під назвою Пелопоннеської війни. В 404р. до н.е. вона остаточна зламала могутність Афін і знову закріпила гегемонію за Спартою. В цей самий час законодавство Лікурга порушується Лісандром і Епітадеєм.
З прагнення негромадян до повноправності 397 року до н.е. виникло повстання Кінадона, яке, щоправда, не вдалося. Усталену в Греції владу Агесілай намагався поширити і на Малу Азію та успішно воював проти персів, допоки перси не спровокували Коринфської війни в 395 році до н.е. Після кількох невдач, переважно після поразки на морі при Кніді (394 р. до н.е.), Спарта, бажаючи скористатися успіхами зброї своїх супротивників, поступилася за Анталкідовим миром царю Малою Азією, визнала його посередником і суддею в грецьких справах і, таким чином, під приводом свободи всіх держав, забезпечила за собою першість у союзі з Персією. Тільки Фіви не підкорилися цим умовам і позбавили Спарту переваг ганебного миру. Афіни з перемогою при Наксосі 376 р. до н.е. уклали новий союз (Афінський морський союз), і Спарта в 372р. до н.е. формально поступилася гегемонією. Ще більше нещастя спіткало Спарту в подальшій Беотійській війні з Фівами. Епамінонд завдав остаточного удару місту відновленням Мессенії 369р. до н.е. і заснуванням Мегалополя, тому 365 р. до н.е. спартанці були змушені дозволити своїм союзникам укласти сепаратний мир з Фівами.