Зі статті 423 ЦК випливає можливість судового захисту особистих немайнових прав автора. Ця група прав нерозривно пов’язана із особою автора і якщо вони є об’єктом правопорушення, то позивач в загальних випадках може в позові до правопорушника вказати наступне: вимагати визнання своїх прав як творця, вимагати протії спотворенню чи іншій зміні твору, а також - оголошувати, друкувати твір під псевдонімом, або без такого, та інше. В результаті порушення немайнових прав автор може і не понести матеріальних збитків, але може зазнати моральних переживань. Щоб їх вчасно попередити чи припинити, вказані засоби судового захисту в першу чергу надають можливість відновити честь та гідність автора, репутацію юридичної особи – суб’єкта права інтелектуальної власності.
На практиці ж більшість порушень виникає з приводу недотримання саме майнових прав. Наприклад, в 2004 році за участю державних інспекторів з питань інтелектуальної власності було вилучено контрафакта на суму 3 900 360 грн., в 2005 році – на суму 5 301 496 грн., а в 2006 році - 7 673 927, що перевищує показники за три попередні роки.[3]
Обсяг основних майнових прав інтелектуальної власності на твір визначається статтею 440 ЦК. До них належать: право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, інші права, встановлені законом (в даному випадку докладний перелік інших прав міститься в статті 15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Особливості захисту майнових авторських прав випливають із закріпленої в цивільному законодавстві презумпції – перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, і навпаки – перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності. Суб’єктами майнових прав в такому випадку можуть виступати сам творець (первинний суб’єкт), та законні правонаступники. Останні є такими, що отримали від творця майнові права за правочином чи в порядку спадкування. Виходячи із обсягу майнових прав можна визначити можливі їх порушення: піратство; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право обєктів інтелектуальної власності; вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Фізична чи юридична особа, яка є похідним суб’єктом майнових авторських прав, на підтвердження належних їй порушених прав має в суді надати докази. За звичай, доказами є документи, що закріплюють той чи інший багатосторонній чи односторонній правочин. Такими є наприклад ліцензійний договір, угода, заповіт (якщо його не має, то підтвердження правонаступництва майнових авторських прав спадкоємця за законом) тощо. Проте, часто в адміністративному процесі на практиці помилково вважаються певні документи, такими, що неповно встановлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. З цього приводу існує положення: якщо позивач на час вирішення спору у справі не має можливості подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, суд з метою встановлення обставин справи витребовує необхідні докази від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Так, у справі Вищого Господарського Суду за касаційною скаргою товариства “Телерадіокомпанія “С” на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи за позовом ТОВ “ТРК “С” до товариства “Телерадіокомпанія “Л” про стягнення компенсації за порушення авторського права в сумі 82 500 грн., виявилося, що місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом не було витребувано оригіналів авторських договорів, що підтверджують майнові права, через що авторські права позивача в суді не визнавались. Отже, при доказуванні факту наявності майнових авторських прав не можна ігнорувати докази (копії документів), що прямо не встановлюють цього права, але дають опосередковано змогу його встановити.
Чіткому доказуванню підлягають також факти порушення особою авторських прав. Докази, такі, що підтверджують вчинення незаконних дій порушення (примірник контрафактної продукції, касовий чек, що свідчить про оплату за придбання, відтворення (на замовлення) підручника, аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних тощо) в адміністративному процесі додаються до матеріалів справи. При здійсненні захисту прав міжнародними засобами, вимога доказу порушення теж є обов’язковою. Вона дістала назву "prima facie" і включає в себе обов’язок надати повноважним органам достатні докази і якщо необхідно – опис об’єктів з метою їх ідентифікації. Але часом, для встановлення факту порушення доказів недостатньо і призначається експертиза. Наприклад, для роз’яснення питання про те, що є частиною твору, яка може використовуватися самостійно, відповідно до припису статті 9 Закону України “Про авторське право і суміжні права” необхідні спеціальні знання спеціалістів у галузі літературознавства. Для з’ясування цієї обставини суд має призначити судову експертизу. Експертиза часто встановлюється у справах де об’єктами порушеного права інтелектуальної власності виступають комп’ютерні програми. Але судді не завжди правильно встановлюють об'єкт протиправного посягання у випадках, передбачених ст. 51-2 КпАП, через що приймають судові рішення, призначаючи конфіскацію предметів, які не є незаконно виготовленими й не належать до обладнання і матеріалів, що використовуються для незаконного виготовлення продукції. Так, Київський районний суд м. Харкова постановою від 26 травня 2003р. притягнув С. до адміністративної відповідальності за правопорушення, склад якого передбачений ст. 51-2 КпАП, із накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. та конфіскацією в дохід держави системного блоку із жорстким диском загальною вартістю 3тис. грн. Відповідно до матеріалів справи С. притягнутий до адміністративної відповідальності за використання комп'ютерної програми "Windows XP", документи на придбання якої, а також реєстраційний номер були відсутні[4]
Суб’єктами звернення до суду можуть бути також особи, яким хоч і не належать майнові авторські права, але за наявності договорів з авторами творів на управління їх майновими правами організації колективного управління як суб’єкти авторського права мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманих порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди. Це положення, є досить важливим для практики застосування авторського законодавства, бо часто суди приходять до неправильного висновку про те, що відсутність угоди з відповідачем позбавляє позивача права стягувати авторську винагороду на користь авторів, які доручали йому управління своїми майновими правами, оскільки, відповідно до зазначених приписів Закону “Про авторське право та суміжні права”, така винагорода може бути стягнута у вигляді збитків і у тому випадку, коли організацією колективного управління майновими правами авторів не укладалося договору з особою, яка виконує твори.
Підсумовуючи вище вказане, можна прийти до висновку, що запорукою успішного розв’язання судової справи є дотримання процесуальних вимог захисту права інтелектуальної власності. Якщо особа, маючи підтвердження своїх виключних авторських прав, факту їх порушення, змогла правильно обрати засіб захисту і сформулювати предмет, підставу, зміст позову то шанси на вирішення справи на користь позивача суттєво збільшуються. Проте, забезпеченню захисту власних авторських прав необхідно приділяти не лише на стадії судового розгляду, а й у всіх правовідносинах, з ними пов’язаних. Бо не завжди можна визначити особу, що порушила право. Наприклад, безкоштовний Інтернет сайт, при створенні якого не вимагається державної реєстрації, не може виступати відповідачем як юридична особа, тобто його власників майже неможливо встановити, тим більше притягнути до юридичної відповідальності. Таким чином деякі сфери відносин з приводу інтелектуальної власності взагалі до сих пір залишаються за рамками правового регулювання.
Міжнародні акти забезпечення авторських прав
Міжнародний досвід свідчить про недостатність захисту авторських прав лише на основі національних засобів. З цією метою цивілізовані держави давно стали на шлях міжнародної співпраці в даній галузі права. Позитивним є те, що Україна не залишилась осторонь міжнародної співпраці і приєдналась до ряду міжнародних актів. Найстарішим нормативним актом міжнародно-правової охорони авторських прав є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Вона неодноразово змінювалася та редагувалася і на сьогодні це найбільш регламентований міжнародний акт, що забезпечує захист інтересів авторів (в тому числі програм для ЕОМ. Основними принципами Бернської конвенції є принципи національного режиму і мінімальності прав.[5]
Всесвітня конвенція про авторське право передбачає охорону прав на твори, опублікувалися, для громадян держав, які беруть в ній участь.6