Асортимент монет українського ринку кінця XVI— початку XVIIIст. був надзвичайно різноманітним. Літописець С. Величко, розповідаючи про події в Україні початку XVIIIст., писав, що після Полтавської битви Петро І наказав вилучити з України „монету старовинну польську”— леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тімфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські. До сьогодні нумізмати не мають спільної думки щодо реального змісту та вартості таких монет, як орлянки, шаги, осьмаки, лядські. Немало проблем залишаються спірними при вивченні монетної системи України того часу.
Монети Московської держави, які з'являються в Україні в XVIст., мали архаїчний вигляд: карбувалися з розплющеного дроту і не мали аналогій серед тогочасних європейських монет. Це були копійки із зображенням вершника зі списом, деньги із зображенням вершника із шаблею та полушки із зображенням пташки. На другому боці всіх трьох номіналів позначалися ім'я та скорочений титул царя у строкових легендах.
Московський уряд здійснював на території України систематичне скуповування на ярмарках іноземних монет. Однак лише грошова реформа Петра І кінця XVII— початку XVIIIст. послабила роль монет країн Західної Європи на ринку України. Поступово тут запанувала петровська монетна система. Це великі срібні монети — рублі, полтинники (50 копійок), півполтинники, невеликі срібні монети — гривеники (10 копійок) і п'ятаки (5 копійок). Мідні монети за вартістю мали відповідати срібним, тому мідна копійка набагато важча від срібної. Відтоді у грошовому обігу України почали переважати монети Російської імперії (Катерини II, Павла І та ін.). Крім срібних та мідних в Росії карбувалися й золоті монети, переважно червінці та півчервінці, що відповідали загальноєвропейським нормам карбування монет. З невеликими змінами ця монетна система проіснувала до жовтневого перевороту, а її десятинний принцип і частина номіналів були використані у процесі створення радянської монетної системи.
Враховуючи звичку українського населення до розмінних номіналів Речі Посполітої та Московської держави в XVІІ - XX століттях, у сучасній можливій ретроспекції може бути використаний будь-який з них. Але як розмінна монета до гривнівони не можуть вважатися вдалими.
В писемних джерелах зафіксовані повідомлення профакти чи намагання карбування власної монети на Україні в XVІІ столітті. Вже протягом століття дослідники сперечаються. чи були в Україні власні монети Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Петра Дорошенка. Адже справді, в ході визвольної боротьби українського народу середини - другої половини XVІІ століття із становленням політичних і економічних інститутів молодої української держави виникли передумови для карбування монет. Але досі таких монет не знайдено чи вони не виділені серед виличезного комплексу нумізматичного матеріалу XVІІ століття.
За пропозицїєю гетьмана Івана Самойловича в 1675 році московський уряд з метою вилучення іноземної монети дозволяє випуск особливої монети для України. Монети пов-инні карбуватися на зразок польського півторака-чеха у м. Путивлі. Однак тоді до виробництва монет не дійшло. І лише в 1686-1687 роках чехи були викарбувані на монетному дворі у м. Севську(Орловська область).
Севські чехи замість щита з польсько-литовськими гербами містять московського двоголового орла, навкруги ініціали (латиною) імен і титулів царів Івана і Петра Олексійовичів. На зворотньому боці, як і на польських чехах-півтораках, держава, навкруги якої легенда з позначенням міста карбування-Севська і року.
Севські чехи призначалися для обігу в Україні. Але, зважаючи на дужет низьку якість севських чехів, які були майже мідними, населення відмовлялося їх приймати. Урізних місцях виникли небезпечні заворушення, і московський уряд був вимушений у 1687 році видати указ про заборону і вилучення севських чехів. Зараз севські чехи становлять величезну рідкість. Севські чехи, монети для України, не можуть вважатися українськими грошима. Але „чех” як один з найбільш розповсюджених номіналів в Україні, який знайшов своє продовження в монетах карбованих у Севську, напевно, має перевагу в порівнянні з іншими розмінними монетами у випадку ретроспекції.
Державотворчі процеси в Україні в 1917-1920 роках потребували створення і власної грошової системи. За час існування Української Народної РеспублікиГетьманом і Директорією в обіг було випущено 24 види грошових знаків - карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів - гривні.
Чому саме шаги було взято як розмінні грошові знаки, остаточно не з’ясовано. Колишня народна назва польсько-литовських тригрошовиків, які спочатку дорівнювали за вартістю 2 російським копійкам, у ХІХ-ХХ століттях закріпилася за одним з найдрібніших номіналів Російської імперії - 1/2 копійки. Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1. 100 крони), які звалися сотиками. З проголошенням у 1919 році злучення ЗУНР і УНР на території ЗУНР передбачалося курсування і грошових знаків УНР разом з австрійськими засобами обігу. Як зазначає дослідник українських державних грошей 1917 - 1920 років Микола Гнатишак, встановлювалося співвідношення основних грошових номіналів: одна гривня дорівнювалв 80 сотикам (гелерам), 1 крона - 1, 25 гривні. Привертає увагу українська назва австрійського гелера -“сотик“ - 1 сота частка, або „сотка”.
Упродовж XIX—XXст. відбувався процес витіснення із грошового обігу монет паперовими грошовими знаками (бонами). Однак повністю відмовитись від монет було неможливо, оскільки вони, з одного боку, є грошовим еквівалентом (коли йдеться про забезпечення усієї грошової маси держави золотом), а з іншого — використовуються як дрібні розмінні гроші. В умовах гострих політичних та соціально-економічних криз, які довелося пережити Україні протягом XXст., монетні системи на її території зазнавали суттєвих змін. Зокрема, не лише дорогі золоті та срібні монети випадали з обігу, а й дрібні розмінні (перші зберігались населенням на „чорний день”, а другі в умовах гіперінфляції просто не були потрібні). Відновити власне монетне виробництво в Україні вдалося лише після проголошення її незалежності (у 1991 р.). У 1992 р. почалося карбування українських монет номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, які й сьогодні перебувають у грошовому обігу. Карбуються також монети із дорогоцінних металів на відзнаку видатних історичних осіб та подій, які стають предметом колекціонування і не потрапляють до грошового обігу, оскільки їх реальна вартість набагато перевищує номінал. Ознайомитися із цими монетами можна на сторінках часопису „Українська нумізматика ібоністика”.
Таким чином, нумізматичні пам'ятки складають важливий компонент речових джерел з вітчизняної історії, вони містять цінну інформацію, що дає змогу уточнювати й доповнювати відомості інших груп історичних джерел. Назви старовинних монет подекуди перейшли до паперових грошових знаків. Наприклад, „гривня”, „карбованець” (карбована монета), „рубль” (рублена монета). Вони тривалий час залишалися в усній народній мові, скажімо, радянська купюра в три рублі називалась трояком (троячкою), а монета у 5 копійок — п'ятаком. Цікаво, що інші назви російських дрібних монет, які досить тривалий час були в обігу в Україні, не прижилися й майже не вживалися в усній мові (гривеник — 10 копійок, алтин — 3 копійки, п'ятиалтинний — 15 копійок). Нумізматичні назви й термінологія трапляються в писемних та усних джерелах, що дає можливість точніше визначити час та місце їх створення, справжність й оригінальність. Назви старовинних монет залишились у сучасній грошовій термінології. Скажімо, назва монети „грош” у множині почала вживатися до всього комплексу платіжних засобів країни. Вивчення та використання в історичних дослідженнях нумізматичних пам'яток є одним із важливих завдань історичної нумізматики та джерелознавства.
Список використаної літератури:
1. Історичне джерелознавство: Підручник/І-90 Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, С.Ф. Павленко та ін. – К.: Либідь, 2003. – 488с.
2. Монеты Ольвии: Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху / П.О. Карышковский – К.,Наукова думка, 1988