Тому техніка будови бункерів і криївок розвинулась в УПА у важливу ділянку військового мистецтва. Потрібно було будувати укриття для зимівлі значної кількості осіб (бункер для 10—15 чоловік, криївка для 2—5), які мали доступ свіжого повітря, були досить просторими, волого-непроникними, а окрім цього, й бездоганно замаскованими. Доводилось придумувати найрізноманітніші способи маскування криївки, входів, вентиляційних отворів, підходів. Бо ж платити за помилки доводилось життям.
3. Військові ранги та звання
В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець; підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські звання.
Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА. Деякий час вживалася система нашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий - дві, сотенний - три, курінний – одну фауподібну нашивку, командир загону - дві, командир ВО (командир групи) - 3, крайовий командир – Тризуб і одну фауподібну нашивку, головний командир – Тризуб і дубовий листок. З приходом радянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.
4. Вишкіл
УПА постійно відчувала брак кадрових офіцерів. Спочатку використовувалися на старшинських посадах старшини Армії УНР та Української галицької армії. Проте згодом через їхній вік було прийнято рішення частково демобілізувати, а частково використати для роботи у штабах. Використовувалися кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовій референтурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. В 1943 р. прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Як правило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці. У липні-жовтні 1944 р. на теренах УПА-Пн. діяла школа “Дружинники” під командуванням поручника “Гориня”. У жовтні 1943 – січні 1944 на Волині діяла школа “Лісові чорти” під командуванням поручника Федора Польового (псевдонім “Поль”). З наближенням радянських військ вишкільні курси було перенесено у Галичину. В Карпатах у лютому 1944 р. засновано школу “Олені”, яка дала два випуски: “Олені-1” та “Олені-2” (березень-жовтень 1944 р.). Командував школою “Олені” поручник “Хмель”, а після його смерті – Ф. Польовий. Всього через вишкіл у трьох школах пройшло 700 майбутніх старшин. В 1943-44 рр. підстаршинські школи існували і при деяких групах.
5. Преса УПА
Головними виданнями УПА були журнали: “До зброї” (1943 р.), “Повстанець” (1944-46 рр.), “Український перець” (1943-45 рр.), “Ідея і чин” (1942-46 рр.), “Осередок інформації і пропаганди” (1948-51 рр.). На окремих теренах друкувалися газети “За самостійну Україну” (1942 р.), “Бюлетень” (1942 р.), “Інформатор” (1942 р.), журнали “Юнак” (1943 р.), “Вісті” (1943 р.), газети “За Українську державу” (1944 р.), “На чотах” (1946 р.), “На зміну” (1946 р.), “Молодий революціонер” (1948 р.). Випускали свої друковані органи й окремі тактичні відділи: “Шлях перемоги” (група “Говерла”), “Стрілецькі вісті” (група “Буг”), “Лісовик” (група “Сян”), “Чорний ліс” (Станіславський тактичний відтинок) тощо. Група “Говерла”, окрім того, видавала одноднівки “Чин зброї”, а група “Буг” – “Літопис УПА”. Виходило чимало брошур, підручників, листівок тощо. Усі видання УПА контролювалися (готувалися та проходили цензуру) у 6 відділах штабів різних рівнів. До найвизначніших підпільних публіцистів належали Я. Старух, Михайло Дяченко (псевдонім “Марко Боєслав”), Яків Бусла (псевдонім “Галина”), П. Полтава, О. Дяків та інші. Деякий час у Карпатах діяла підпільна радіостанція “Афродіта”, керівником якої був Я. Старух.
6. Нагороди УПА
В УПА 1944 р. було введено спеціальні нагороди: Золотий Хрест бойової заслуги – 1 і 2 ступенів, Бронзовий Хрест бойової заслуги, відзначення в наказі Крайового військового штабу, похвала в наказі військової округи та вирізнення в наказі відділу. Членів теренової мережі ОУН, політвиховників, членів СБ та цивільних осіб нагороджували Золотим Хрестом заслуги, Срібним Хрестом заслуги, Бронзовим Хрестом заслуги. За поранення в бою нагороджували Срібною Зіркою, а за п’ять поранень – Золотою Зіркою. Нагороджені відзнаками отримували звання “лицар” – наприклад, “Лицар Золотого Хреста бойової заслуги”. Металеві нагороди та нагрудні знаки з’явилися 1951 р. і були виготовлені підпільно за проектом члена референтури пропаганди Н. Хасевича.
7. Чисельність
Питання про чисельність УПА залишається одним із найсуперечливіших в історії українського повстанського руху. Німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тисяч чоловік на 1944 р. Ця оцінка часто зустрічається в працях істориків на Заході. Натомість радянські джерела називали число близько 90-100 тисяч чоловік. Відповідно цю цифру можна зустріти у радянській і пострадянській історіографії. Архівні документи ОУН та УПА, що збереглися на Заході, засвідчують, що армія налічувала на кінець 1943 р. близько 20 000 чоловік, сягнувши своєї максимальної цифри – 25-30 тисяч чоловік – весною 1944 р. Деякі дослідники вважають число 90 000 сильно заниженим, що підтверджують недавно оприлюднені секретні радянські документи. За даними НКВД УРСР, за період з лютого 1944 р. по 01.01.1946 р. внаслідок боротьби з УПА 103 313 “бандитів” було убито, 110 785 - затримано, 15 959 - заарештовано, ще 50 000 прийшло “з повинною”, що в загальному становить 280 000 чоловік. Врахувавши те, що в це число потрапили люди не причетні до діяльності УПА, все одно чисельність УПА була значно більша за 90 000 чоловік. За найновішими підрахунками, за весь час збройної боротьби під час Другої світової війни і повоєнний період через УПА й підпілля ОУН пройшло понад 400 000 чоловік – майже вдвічі більше, ніж через радянські партизанські загони.
Висновок
Таким чином, Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну роль у порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром фашизму. Після закінчення другої світової війни УПА вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Ця боротьба була надзвичайно виснажливою, важкою і кривавою. У глибинній пам'яті народу учасники українського партизанського руху 40—50 рр., незважаючи на всі інсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями, захисниками Батьківщини. Кожна українська людина, дивлячись на героїзм і безмежну посвяту бійців УПА, і та матір і жінка, що з дивовижною мужністю приносить в жертву Батьківщині своїх синів та мужів, посилаючи їх на нерівний бій в ряди УПА, і дівчата, що не лякаючись тортур з власного бажання голосяться на санітарок УЧХ та зв’язкових УПА, і малі діти, що не бояться енкаведівських катів і переносять бійцям УПА важливу інформацію, - почуває гордість з приналежності до такого народу і певність, що народ, який породив УПА мусить перемогти.
За океаном, у місті Буффало (штат Нью-Йорк) споруджено пам'ятник командуючому УПА Романові Шухевичу. Пам'ятники стрільцям і старшинам УПА повинні бути встановлені і в Україні. Вони заслужили цього звитяжною боротьбою за кращу долю народу на своїй рідній землі.
Список літератури
1. Довідник з історії України, Київ, видавництво “Генеза”, 2001 р.
2. Історія Українського Війська. Вінніпег. Клуб приятелів української книжки, 1953 р.
3. Коваль М.В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. Наукова думка. 1979 р.
4. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том. Мюнхен: “Цицеро”.
5. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942 – 1952. Мюнхен: “Цицеро”, 1953 р.
6. Торжество історичної справедливості. Львів: Видавництво Львівського університету, 1968 р.