Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Інститут історії, етнології і права
Кафедра всесвітньої історії
реконструктивний перiодизацiя історичний археологія
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
на тему: Про пізнавальні можливості археологічної періодизації у побудові історичних реконструкцій
Вінниця 2009
Стаття присвячена висвітленню ролі та значення археологічної періодизації у створенні складних історичних реконструкцій.Протягом останніх десятиріч розвиток археологічних знань ознаменувався зменшенням ролі описових аспектів i зростанням питомої ваги історико-реконструктивних побудов. Зміни стали можливими не стільки завдяки накопиченню нових археологічних джерел, скільки завдяки збагаченню методичного арсеналу археології. У результаті цього склались передумови для підготовки силами археологів синтетичних історичних праць, побудованих на основі залучення всієї сукупності археологічних та інших джерел з найдавніших етапів людської історії. Проте було б помилковим вважати, що зазначені зрушення відбувались без гострих суперечок та дискусій щодо їх об’єктивної необхідності. Далися взнаки не тільки рiзнi погляди на пiзнавальнi можливості археології, але й певна непослiдовнiсть тих, хто відстоює необхідність створення в археології історичних реконструкцій високого теоретичного рівня. Перш за все це стосується питання про роль та значення археологічної періодизації. Як правило, археологічна періодизація використовується археологами як єдина основа розкриття загальних напрямків історичного поступу людства, тобто сьогодні, як i десятиріччя тому, археологічна періодизація без будь-яких застережень розглядається ними як надійна шкала для відтворення поступального розвитку первісного та ранньокласового суспільств у їх найголовніших рисах. Археологи, відтворюючи історичний процес, так звикли до цього, що питання щодо доцiльностi використання інших періодизацій них систем навіть не ставиться. Як загальна існує думка, що від того, яку періодизацію використовувати — археологічну чи історичну — мало що залежить. Головне, підкреслюють захисники цієї точки зору, бути неупередженим та об’єктивним при оцінці джерел. Якби це було так, то в науці не існували б рiзнi періодизації, а була б одна єдина на всі випадки досліджень. І якщо існують рiзнi періодизацій ні системи, то це означає, що потреба в них існує об’єктивно. І не випадково, що питання періодизації не сходить зі сторінок наукових праць з проблем методології історичного пізнання. Щоб уникнути поверховості, слід добре розібратись у тому, що таке періодизація, у чому й специфіка та які завдання вона має виконувати. Говорячи про місце періодизації в системі наукового знання, й роль та функції, треба мати на увазі кілька важливих моментів. Перш за все, періодизація — є реалізація генералiзуючого підходу до вивчення історичного минулого людства, суть якого в розумінні Того, що людство розвивається не сумбурно, а за певними історичними законами. Перiодизацiя найбільш повно віддзеркалює рівень розвитку знань, бо відіграє як онтологічну (пояснювальну), так i гносеологічну (методологічну) функції. Пояснювальна функція періодизації полягає в тому, що вона розчленовує процес на якісно рiзнi, вiдмiннi один від одного етапи у відповідності з закономірностями історичного розвитку природи та суспільства, тобто вона дає генетичне розчленування об’єкта дослідження. «Перiодизацiя — сутнісне визначення основного змісту етапів становлення та розвитку історичних процесів, характерних для даного народу, країни, регіону або людства в цілому».
Для того, щоб періодизація відбивала основоположні зміни історичного розвитку, її об’єктом мають бути обранi не випадкові або другорядні, а найсуттєвiшi феномени історичної дійсності. Коли йдеться про побудову періодизації, особливо багатоступінчастих періодизацій них систем, необхідно забезпечити на всіх періодизацій них рівнях одноаспектнiсть та рівність її основ. Порушення одноаспектностi веде до термiнологiчної неузгодженості та плутанини, а порушення рівності основ періодизації — до суперечності в самій її структурі, в результаті чого вона втрачає здатність служити надійним інструментом побудови знання. Оскільки пояснювальне значення періодизації полягає у тому, що вона розкриває послідовний поетапний розвиток об’єктів, що вивчаються на основі якісних змін їх фундаментальних характеристик, вона будує знання на принципах об’єктивності. Перiодизацiя це подана в історичному знанні квiнтесенцiя розвитку. Пізнавальна функція періодизації пояснюється тим, що вона, увібравши найголовнiшi досягнення попереднього етапу розвитку знань, своїми принципами та критеріями задає напрямки нового пошуку, окреслює пріоритети досліджень. «Перiодизацiя історичного процесу допомагає його осмисленню, полегшує виявлення його ввутрішніх закономірностей i, таким чином, дає можливість наукового узагальнення». Використання періодизацій у науковій діяльності створює фундамент будь-якого наукового пошуку, вводить його в загальний контекст науки, забезпечує єдність з попередніми науковими надбаннями. Слід розрізняти періодизацію i хронологію. В археології часто хронологічні етапи розглядаються як окремі періодизацій ні сходинки процесів, що вивчаються, а це невірно, бо хронологічні етапи часто виділяються не на пiдставi доведених якісних зрушень у розвитку відтворюваної історичної дійсності, а формально для зручності хронологічного впорядкування археологічних комплексів. Найчастіше окремі археологічні періоди довільно розподіляються на два (ранній та пiзнiй) або на три (ранній, середній та пiзнiй)етапи без урахування сутнісних змін. Хронологiчнi етапи набувають статусу етапів перiодизацiй лише у тому разі, коли вони відбивають якiснi зміни у протiканнi вiдповiдних процесів. Не зупиняючись детально на питаннях походження археологічної періодизації, відзначимо головне: першим імпульсом до її появи була необхiднiсть систематизації археологічних пам’яток.
Після кількох невдалих спроб К. Томсен узяв за основу систематизації матерiально-речовий критерій. Спроба виявилась вдалою, оскільки відбивала об’єктивний процес різночасового введення в матеріальне виробництво різних природних матерiалiв з різними фізико-хімічними, тобто технологічними властивостями. Іншими словами, вона відбивала, відповідно до обраного критерію, етапи розвитку виробництва. Створена у такий спосіб система (кам’яний — бронзовий — залізний віки) будувалась на результатах емпіричних, перш за все запозичених з геології, стратиграфічних спостережень на пам’ятках Скандинавії. Згодом вона здобула блискуче підтвердження на інших територіях. Таким чином, ця регіональна археологічна систематизація набула рис загальної археологічної перiодизацiї i стала відправним пунктом розвитку археології як науки, бо означала оволодіння нею власним специфічним методом оцінки джерел. На початковому етапі розвитку наукових археологічних знань пояснювальна функція системи трьох вiкiв зводилась до визначення елементарних функцій археологічних речей на основі зіставлення їх формальних ознак з формальними ознаками етнографічних речей. Це означало появу так званого порівняльного методу, котрий лежить в основі археологічного пізнання, адже без визначення функції матеріальних знахідок археологічна наука існувати не може. Про це хотілося б нагадати перш за все тим, хто сьогодні намагається відсторонитись від етнографії i доводить, що археологія без участі сумiжникiв може вирішувати складні пiзнавальнi завдання. Iсторичнi реконструкції цього часу не виходили за межі визначення занять людей, котрі залишили ці речі. Методологічна функція зводилася до визначення часової послiдовностi пам’яток у широких хронологічних межах. Намагання деталізувати систему трьох вiкiв призвело до привнесення в неї на нижчих її рівнях нових критеріїв, вiдмiнних від матерiально-речовий. Найбільш повно це позначилось на перiодизацiї палеоліту. Її автор Г. Мортiльє виділив кілька внутрiшнiх археологічних епох за технологічними критеріями та формою знарядь. Намагання використати археологiчнi джерела для власне історичних реконструкцій пiзнiше призвело до спроб навантажити археологічну перiодизацiю сутнісними історичними оцінками.
Так, наприклад, Г. Мортiльє у свій час відзначав безпосередній зв’язок рiзних технологічних прийомів обробки каменю, що лежали в основі виділення епох палеоліту, з певними загальними досягненнями в культурному поступі людства. Згодом все це призвело до того, що система трьох вiкiв набула ознак загальної історико-культурної періодизації. Внутрішнє членування кам’яного, бронзового та залізного вiкiв здійснювалось дослідниками з використанням рiзних критеріїв, причому було немало зроблено для того, щоб ввести у визначення археологічних епох соцiально-економiчнi критерії. У результаті ступінчаста археологічна перiодизацiя набула вигляду сукупності вiкiв, перiодiв та епох, неоднозначних за критеріями та змістом. Археологічна періодизація у тому вигляді, як вона склалась на сьогоднішній день, має такі вади, котрі неприпустимі для науково обґрунтованих перiодизацiйних систем. Це, як справедливо відзначив М. В. Анiкович,— вiдсутнiсть єдиного принципу виділення окремих епох та порушення правила поділу понять, в яких вона реалізована. Спроби позбавитись цих вад навели вченого на думку про необхідність її корінної модернiзацiї. Він пропонує виділити чотири археологiчнi ери — олдовайську, ашельську, мустьєрську та нову. Нова ера має складатись з п’яти послідовних археологічних епох: епоха кістки (пiзнiй палеоліт та мезоліт за існуючою перiодизацiю); епоха кераміки (неоліт за існуючою перiодизацiю); епоха бронзи; епоха заліза; епоха синтетичних матерiалiв, тобто історичне сьогодення. Запропонована система послідовна i логічно впорядкована.