Еволюція найдавніших людей (архантропи, палеонтропи, неоантропи) (стр. 1 из 5)

План

1. Архантропи – найдавніші люди

2. Палеонтропи – давні люди

3. Неантроп. Антропологічна характеристика

Вдосконалення фізичного типу людини відбувалося за лейстоцену, що розпочався близько 2 млн років тому. В цей час тривало загальне похолодання, яке розпочалося ще в кінці третинного періоду. Суттєве пониження температури супроводжувалось періодичними наступами та відступами льодовиків у північних широтах Європи, Азії й Америки. Під час найбільшого зледеніння, що сталося приблизно 250— 100 тис. років тому, потужний шар суцільної криги скував майже 30 % поверхні земної кулі, опустившись на нашій території до широти сучасного Дніпродзержинська. Розрізняють чотири послідовні льодовикові епохи, назви яких походять від назв річок у Швейцарії: гюнц, міндель, рисе, вюрм. Під час наступу льодовика в прилеглих до нього зонах утворювалися заболочені рівнини й тундри, які південніше змінювались холодними лісами і лісостепами. В помірних широтах Європи та Азії в цей час з'являлись арктичні тварини: мамонти, волохаті носороги, північні олені, печерні ведмеді та ін. У тропічних широтах Африки та Азії спостерігалась аридизація клімату (посуха), внаслідок якої зменшувалася площа джунглів і збільшувалася площа саван та степів. Неодноразові зміни природних умов у кінці третинного — протягом четвертинного періодів прискорювали розвиток предків сучасних людей.

Приблизно 1,5 млн років тому на земній кулі з'явилися перші "справжні" люди — архантропи (від грец. archaios — давній та anthropos — людина).

Важливим осередком формування людей була Східна Африка, де в I960 р. в другому (нижньоплейстоценовому) шарі Олдувайської ущелини Льюїс Лікі виявив мозковий череп так званого олдувайського пітекантропа разом із грубими кам'яними знаряддями. Місткість його порожнини складала приблизно 1000 см³, тобто була значно вищою, ніж у Homohabilis. Згодом у цьому ж місці була знайдена й нижня щелепа (№ 730), визначальною рисою якої є наявність помірно розвинутого підборідного виступу — морфологічної особливості, властивої людям сучасного фізичного типу. Велике наукове значення мало відкриття Р. Лікі на західному березі о. Туркана (стоянка Наріокомате III). Учений розкопав майже повний скелет підлітка, котрий визначався дуже великою довжиною кінцівок. Розрахунки показали, що в дорослому віці ця людина, яка жила близько 1,5 млн років тому, могла сягнути зросту 180 см.

Місцезнаходження архантропів відомі й у Північна-Західній Африці на території сучасних Алжиру та Марокко. Тут у 1954— 1956 pp. французький палеонтолог К. Арамбур розкопав кісткові рештки (три нижні щелепи й тім'яну кістку) так званих атлантропів, що мешкали приблизно 360—115 тис. років тому. Вони характеризувалися великими розмірами нижніх шелеп і корінних зубів, товстими стінками черепа та значним об'ємом мозку (близько 1300 см³), нагадуючи ранніх європейських гомінідів.

Одним із найважливіших осередків гомінізації була Південно-Східна Азія, де, як відомо, ще в кінці минулого століття Е. Дюбуа вперше виявив зуби, черепну кришку і стегнову кістку архантропа, помилково назвавши його пітекантропом. Згодом на о. Ява голландський палеонтолог В. Кенігсвальд та індонезійський геолог С. Сартано відкрили нові кісткові рештки первісних людей, які датуються 1,2—0,5 млн років тому. Ще більш ранню дату має дитячий череп із Моджокерто (1,7 млн років).

Яванські пітекантропи характеризувалися досить високим зростом (165— 175 см), загальною масивністю кісток і значним розвитком м'язового рельєфу, невисоким склепінням черепа, місткість якого коливалась від 750 до 975 см³ (в середньому, 930 см³), спадистим лобом із сильно розвинутим надбрівним рельєфом, вигнутою потиличною кісткою, відсутністю підборідного виступу на нижній щелепі, наявністю діастеми — проміжка між зубами, притаманного архаїчним морфологічним формам. Цікаво, що властивий пітекантропам фізичний тип Зберігався на Яві принаймні ще 100 тис. років тому у так званого явантропа.

Синантроп з Чжоукоудяня (реконструкція М. Герасимова)

Ще одним осередком формування людини сучасного фізичного типу була територія Китаю, де з 1921 по 1937 р. у печері Котцетанг поблизу селища Чжоукоудянь біля Пекіна експедиція під керівництвом шведського геолога Й. Андерссона та канадського анатома Девідсона Блека виявила кісткові рештки понад 40 чоловіків, жінок та дітей, включаючи п'ять черепів, дев'ять фрагментів черепних кришок, шість фрагментів лицевих кісток, 14 нижніх щелеп, 152 зуби, дві стегнові та одну плечову кістки. За будовою черепа ця істота, названа синантропом, тобто китайською людиною, загалом нагадувала пітекантропа, однак мала більший об'єм мозку, що варіює від 880 до 1220 см (пересічна величина — 1055 см³). За розрахунками німецького анатома Карпа Вайденрайха, зріст чоловіка-синантропа становив 163 см, а жінки — 152 см. Жила ця група архантропів 500—400 тис. років тому.

Ще архаїчнішою будовою визначалися ранні архантропи Південного Китаю (юньнанська та лантьянська людина), місткість черепної коробки яких дорівнювала 775—783 см³.

Що ж до Європи, то тут поодинокі групи першолюдей уперше з'явилися, вочевидь, близько 1,5 мли років тому. Проте масове заселення континенту відбулося значно пізніше. 450— 200 тис. років тому найдавніші люди, судячи з географії археологічних пам'яток, уже досить широко освоїли Південь, Центр та Схід Європи, їхні кісткові рештки виявлені у Німеччині (Гайдельберг, Більцингсле-бен), Франції (Араго), Греції (Петралона), Угорщині (Вертешселлеш) і т. д.

Характерною рисою фізичної будови найдавніших "європейців" є поєднання архаїчних та прогресивних ознак. Так, нижня щелепа з каменоломні с. Мауер біля Гайдельберга, описана німецьким ученим О. Шйотензаком (1908), визначається дуже великими розмірами, загальною масивністю і відсутністю підборідного виступу, тобто рисами, властивими типовим архантропам. Разом із тим ця "гейдельберзька людина", яка жила близько 500 тис. років тому, за будовою зубів нагадує пізніші викопні форми.

Людина з Араго (реконструкція Г. Лебединської)

У 1971 р. французькі археологи, подружжя Анрі та Марі-Антуанетт Люмле віднайшли у печері Араго поблизу м. Тотавель у Східних Піренеях череп 20-річного чоловіка, який загинув приблизно 450 тис. років тому. Загалом у його зовнішності переважали архаїчні риси (сильний розвиток надбрівного рельєфу, випнуге вперед широке обличчя, довга вузька мозкова коробка та ін.), однак будова ендокрана свідчить про прогресивний розвиток мозку.

Ще своєріднішим поєднанням архаїчних і "сапієнтних" рис характеризується потилична кістка 30-літньої людини з Вертешселлеша поблизу Будапешта, що датується 350 років тому. Американський антрополог А. Тома з'ясував, що череп "вертешселлешця" назагал характеризувався архаїчними ознаками (товсті стінки, сильний розвиток рельєфу), однак мав цілком сучасний об'єм мозку — приблизно 1400 см³.

Це ж стосується і черепа, знайденого в печері Петралона біля м. Салоніки. Визначаючись товстими стінками мозкової коробки, скошеним лобом з розвинутим надбрівним рельєфом, широким лицем і вигнутою потиличною кісткою, він разом із тим мав значну місткість — 1230 см³. Вік знахідки — близько 300 тис. років.

Загалом усі без винятку різновиди архантропів (олдувайський та яванський пітекантропи, атлантропи, деякі ранні гомініди Європи, синантропи та ін.) належать до виду Homoerectus ("людина прямоходяча"), що мешкав на земній кулі приблизно 7,5— 0,3 млн років тому. Порівняно з Homohabilis архантропи характеризувалися значно більшими розмірами тіла (середній зріст чоловіків — 160— 170 см) і об'ємом мозку (в середньому 1029 см³). Крім того, їм були властиві масивна будова черепа зі спадистим лобом, сильно розвинутим надочним та потиличним рельєфом; прогнатне, тобто випнуте вперед, обличчя із плоскими носовими кістками; важка нижня щелепа без підборідного виступу та великі зуби.

З архантропами пов'язана ашельська археологічна культура, або ашельська епоха розвитку первісної культури, яка розпочалася приблизно 1,5 млн і завершилася близько 150 тис. років тому. На думку багатьох учених, цю епоху можна розділити на два великих періоди: давній, або ранній, ашель (1,5 млн — 400 тис. років тому) та пізній ашель (400— 150 тис. років тому).

Визначальною рисою ашельської археологічної культури є поширення кам'яного рубила — масивного знаряддя мигдалеподібної форми з двобічною обробкою, яке виготовляли з кременю, кварциту тощо. Крім того, відомі також клівери — сокироподібні рубила з прямим чи вигнутим лезом, скребла, скребки, свердла тощо.

Уже в ранньому ашелі першолюди розселилися в багатьох регіонах Старого Світу, включаючи Європу (до 50-ї паралелі). Хоча цей історичний період за часом збігається з понцьким та міндельським зледеніннями, клімат Євразії ще залишався відносно теплим.

Значні площі займали ліси, які поширювалися трохи південніше, ніж тепер. У південних районах переважали степи та лісостепи, а в Центральній Азії — напівпустелі та пустелі. Поряд із тваринами помірного клімату (бізоном, кабаном, благородним оленем, лосем, косулею, ведмедем, вовком тощо) в Євразії в ранньому та середньому плейстоцені жили теплолюбні південний слон, етруський носоріг, великий гіпопотам, кінь Стенона, шаблезубий тигр та ін. Що ж до Африки, то тут переважали савани, напівсавани та тропічні джунглі, де мешкали теплолюбні тварини.

Колективи архантропів, чисельність котрих, вочевидь, коливалася від 35— 40 до 75— 90 особин, загалом вели рухомий спосіб життя, вільно пересуваючись з місця на місце. Це пояснюється пошуками харчових ресурсів, оскільки в екологічних умовах раннього палеоліту "кормова територія", яка забезпечувала продуктами харчування одну людину, становила 25 км². Однак уже принаймні в середньому ашелі з'явились обжиті стійбища, де першолюди жили протягом тривалого часу. Кілька з них (площею від 28—38 до 180—300 м²) було досліджено в Олоргесаіліє (Кенія), де знайдено понад тонну кам'яних знарядь та манупортів — необроблених каменів (Г. Айзек). На думку вчених, це свідчить про те, що архантропи перебували тут принаймні два—три місяці. Крім того, вони могли повертатися туди й пізніше.