Під Орлівцем татари солтанів Мібарен-Прея і Джамбет-Гірея та козаки Андрія Дорошенка атакували Уманський і Гадяцький полки, котрі рухалися за похідним табором Дмитрашки ар' єргардом. Але наказний вчасно скерував туди козацьку кінноту в 3 000 чол. і завдав татарам і дорошенківцям нищівної поразки в гарячому бою, котрий тривав з полудня до півночі. Татари ганебно втекли, так що козаки гетьмана гнали їх аж до Чорного лісу. По дорозі вони втратили 7 бунчуків, 3 прапори, 3 литаври, 20 чол. полонених, з яких два вищі офіцери. А Дорошенко з рештками замкнувся в Жаботині.[33, с. 93-94].
Влітку бої ішли фронтом по всьому Правобережжю. 1 червня Самойлович з регіментом стояв під Переяславом, ведучи бої з татарами. 29 червня гетьман надсилає Іллі Новицькому 48 левів для залікування ран, які той дістав у цих боях; Відтак то були тяжкі, криваві сутички з жертвами з обох боків, якщо страждали не лише рядові козаки, але й офіцери—полковники.
29 червня гетьман Іван Самойлович був зі старшиною в Черкасах, а 5 липня розпочав переправу всього війська з лівого на правий берег Дніпра, щоб іти на Чигирин до приходу туди турецько-татарської допомоги. 15 липня завершив переправу з Богушкової Слободи під Черкаси і князь Ромодановський. За день війська під Смілою з'єдналися з корпусом Дмитрашки. Сюди ж прибула й дальня розвідка, яка доповіла, що з-за Дністра на Поділля вдерлася буджацька орда й розпочала грабунки. Самойлович і Ромодановський відправили проти них корпус Раіча в складі лівобережних полків, що були в нього, і правобережних — Кальницьюго, Канівського, Корсунського, Могилівського та Уманського полків та московське з'єднання яїцьких і донських козаків. Основна армія князя і гетьмана рушила під Чигирин, залишивши в Смілі залогу — "Москви приказ" і Сумський полк [29, с. 236].
Ідучи під Чигирин, з маршу, десь 20 липня, Самойлович і Ромодановський спровадили з-під Канева з'єднання з вибраних козаків усіх полків на чолі з генеральним суддею Павлом Животовським під Паволоч, де засіли дорошенківці. З Києва воєвода князь Трубецькой виправив йому на допомогу стрільців, драгунів і солдат з амуніцією під проводом стрілецьких голів Михайла Уварова, Луки Ізєддінова та драгунського полковника Петра Делоргія. Але Паволочі вони не змогли взяти, коли 8 серпня вдалися до загального штурму. До того ж, Дмитрашко сповістив, що на Київщину, під Ставище й Білу Церкву прорвалася велика орда, і корпус змушений був відступити. 21 липня московсько-козацька армія стала за 15 верст від Чигирина під Боровицею. Авангард прилуцького полковника Лазаря Горленка з двомастами козаками Сумського полку вчинив під'їзд на Чигирин, але Андрій Дорошенко із своїми козаками, серденятами і черемисами відбив атаку. Підійшовши до Чигирина, Ромодановський і Самойлович з Ніжинським, Київським, Чернігівським, Прилуцьким і Стародубським полками отаборилися на лівобережжі Тясмина понад ставом під лісом. Потім два дні козаки рили окопи вздовж ріки, а згодом поставили з південного кримського боку 15 тисяч слобожан та стрільців і там почали рити шанці. Таким чином Чигирин було взято в суцільне кільце облоги. В шанцях вгніздили гармати й розпочали бомбардування міста.
28 липня боярин дав наказ до штурму, але обложені відбили його. Облога явно затягувалася і у війську князя та гетьмана почалося дезертирство [60, с. 305].
Аби зняти облогу, він направив послів до пашів, які перебували у Валахії, з проханням прийти йому на допомогу. Правобережжя знову зазнало спустошливого турецького нашестя. У липні 1674 року війська сераскира Каплан-паші форсували Дністер і, оволодівши Хотином вдерлися на Поділля. Прикордонні міста очікували допомоги від Самойловича, і підтримані його грамотами про надходження армії, не евакуювалися завчасно. Тому вони й стали легкою здобиччю завойовників: "Турчин Косницю достал, і усіх вистанано, а напотім місто Ціну достали і вистинали, відтіля зась місто Куничое в котором кілька городов зійшлося було, і там багато турків побито, але поганин не одступив таж приступом узяли і всіх вистинали", — пише Самовидець.[4, с. 118]. У цей час були атаковані також Підгайці, Меджибіж, Бар. Проти агресора зі ставки гетьмана й князя відправили Тульчина корпус Д. Раїча. Дійшовши до села Буки, Раїч послав полковника Вуйцу Сербина з двома тисячами козаків на допомогу Ладижину, а сам повернувся до Канева. [28, с. 104-105].
З 1,5 тис. козаків, після облоги здалося в полон 800 козаків; турків прийшло під Лодижин 40 тис., вони мали 80 гармат. Побачивши турецьку потугу, ладижці викинули прапор і здалися після переговорів безоглядно. Склало зброю ї 800 козаків. А. Мурашко нізащо не хотів піддаватися і тримався кілька днів. Одна звістка повідомляє, що всіх мурашкінців перебито, друга – що А. Мурашко здався, коли в нього залишилось 12 чоловік. Його скарали за те, що він сміливо й непочтиво вилаяв візира, йому відтяли голову і жителів міста відправили в неволю. [1, с. 176].
Лівобережна козацька розвідка доповіла в табір під Чигирином, що на початку серпня хан форсував Дністер біля Сорок і простує під фортецю, а 9 серпня в таборі Самойловича стало відомо, що хан з Ладижина вислав авангард, який уже стоїть за Тясмином під містом. Тому командири дали загальний наказ до відступу. 10 серпня стрільці й козаки спалили табір і вирушили до Черкас, де були вже 12 серпня. Напередодні, 11 серпня, під Чигирин прибув хан з ордами. Дорошенко в подяку подарував йому 20 козаків-барабашів і дозволив набрати ясир з тих жителів, які присягали царю. Об'єднавшись з татарами, дорошенківці 13 серпня під Черкасами наздогнали обози Самойловича і Ромодановського і раптово атакували їх. Але в бою, який тривав цілий день, були відбиті й повернули до Чигирина. Перелякані вістками про підхід основного турецького війська, князь і гетьман спішно 17 серпня переправилися на Лівобережжя, захопивши з собою черкасців, а фортецю спаливши [29, с. 238-239], — "так усе вигоріло, нічого не зостало в Черкасах" [4, с. 120]. Самовидець з докором зазначає, що те "войсько, которое першей переправовалося кілька недель, то одного дня і ночі усе Дніпр переправили" [ 4, с. 120]. П. Дорошенко з ханом, кинувши табір під Черкасами, поспішили до Умані, де вже стояв султан з армією.[29, с. 239]. Про те, який опір загарбникам чинило українське населення і як на це реагували інтервенти, свідчать події під Уманню, куди підійшли турецько-татарські війська після Лодижина. Міська старшина, "турецької зради не знаючи", відправилась до ворожого табору просити помилування. їх, а потім і другу делегацію взяли у полон, після чого місто почали посилено штурмувати. Протягом тижня населення мужньо захищало місто. Ворог оточив його окопами, насипав нарівні з міським високий вал, "так що з гармат турецьких у гармати уманскі стриляно". Було зроблено підкоп під фортецю і "значну частину замку з лівої сторони, з приїзду, міни вирвали, аж до самого фундаменту". Оточенці не розгубилися і "тую дірку возами, гноєм і землею понасипавши заставили були і вельми боронилися" далі. Однак турки вдерлися до міста. Самовидець свідчить про жорстокі вуличні бої і розправу над жителями міста: "Не тилько на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а інших по льохах, соломи понаволікавши, турки подушили, аиньїхнещадя, й малого й великого, у Раковской брами, где були остатнє в місти сперлися, усіх вистинали, й конми по трупах ездячи, кого й мало живого сискали, без всякой милости мертвили.. Підкорене 25 серпня місто спалили. Загинуло до 40 тис. людей. З таким же звірством турецький султан захопив Ладижин, Мурафу, Умань, Стіну (Ціну), Бар та інші міста.
Захопивши Умань, турки рушили до Молдови, залишивши Дорошенкові орду, котра пішла на допомогу Чигирину, оточеному Ромодановським і Самойловичем. Довідавшись про наближення турків, князь і гетьман, остерігаючись їхнього нападу на Київ, поквапливо зняли облогу Дорошенкової столиці, спалили табір і 9 серпня 1674 р. повернулися до Черкас. Незабаром туди прибули і переслідувачі — Дорошенко і хан. Самойлович і Ромодановський, забравши з собою черкаських жителів, фортецю знищили. Після сутички з супротивником за ніч і день (12—13 серпня) перебралися на Лівобережжя, «хоча перед цим цілий тиждень переправлялись на правий берег»,— дорікає командирам Самовидець. Виселили жителів і спалили Лисянку. Дорошенко зайняв невеликі порубіжні містечка, «барзо содравши плату» з них для татар.
В кінці вересня 1674 р. Дорошенко і хан з ордою підійшли до Дніпра під Ржищевом і, стоячи там два тижні, готували пароми з і наміром вторгнутися на Лівобережжя. В Миргородський полк вдерлася розвідка боєм, але була відбита козаками й компанійцями. Навпроти, в Переяславі, стояли табором Самойлович і Ромодановський. Від нових боїв противників врятували запорожці Сірка та донські козаки з калмиками, які напали на Крим. Дорошенко відійшов в Корсунь. На початку жовтня дав відбій військам і Самойлович, убезпечивши Дніпровий берег міцними залогами. В Кременчуці став Полтавський полк, в Чигирин-Діброві — Миргородський, у Вереміївці—Лубенський, а в Каневі з вибраними козаками усіх полків—Павло Животовський. 10 жовтня гетьман написав в Посольський приказ Матвєєву, що розпустив основне військо на спочинок, бо виснажене літньо-осінньою кампанією, воно й саме вже розбігається. [29, с. 241].
26 квітня 1675 р. цар Олексій Михайлович дав наказ Ромадановському і Самойловичу, об’єднавшись, розпочати похід до Дніпра і стати табором під Переяславом, чекаючи там наказу вирушити в похід на Крим і вести зносини з польськими й литовськими гетьманами про спільні дії проти турків, татар і дорошенківців. Проте ще й з кінцем червня похід не розпочинався. І.Самойлович вів жваве листування з московським урядом, відмовляючи його від союзу з Польщею і від великих військових акцій проти Дорошенка й Криму. Тим часом, улітку 1675 р., татари нахапали дуже багато ясиру за Бугом, в районі Тульчина—Чичельника. Гетьман І.Самойлович оперативно скерував під'їзні загони на Правобережжя для розвідки боєм. Зокрема, Ілля Новицький з Стайків доповідав йому 31 липня про рух хоругв польського ставленика Григорія Гуляницького під Білою Церквою, Ржищевом і Трипіллям [38, с. 96].