26 серпня перестрілка продовжувалася. Турки з берега відкрили артилерійський вогонь, але ядра не долітали на лівий берег. Козацьким же артилеристам вдалося вбити кількох ворожих пушкарів. Тоді турки витягли гармати на прибережні висоти запів версти від води. А тим часом гетьман з боярином усе шукали зручної місцини для переправи. Ввечері, зібравши раду, вони вирішили послати вночі на правий берег з острова на Дніпрі десант з 4 тисяч вояків — 2 тисячі полковника Верстова й підполковника Воєйкова з команди генерала А.Шепелєва і 2 тисячі козаків Ніжинського та Полтавського полків під орудою полковників Левенця і Борсука Частину стрільців і козаків скерували в човнах вниз Дніпра, щоб вдарити туркам в тил [35, с. 395].
О 3 годині ночі 27 серпня авангард гетьманом і боярином був посаджений на човни та баржі, що прийшли з Кременчука та Воронівки, і переправлений на правий берег із наказом, "щоб ніхто ні з ким не розмовляв, щоб турки і орда не чули", "а гребти і шестами йти заборонили, аби водою не холохнути". Для прикриття на березі стояли гармати. Загін тихо підплив і зійшов на правий берег. Одночасно з півдня почав наступати другий загін. Не сподіваючись на переправу вночі, захоплені зненацька яничари відкрили безладну стрілянину, котру й було подавлено артилерією Г.Ромодановського. У рукопашному бою козацько-солдатський загін відкинув яничарів, зайняв їхні шанці, а потім почав споруджувати власні укріплення. Козаки й солдати, витримавши битву, втратили 10 бійців і змогли закріпитися на правому березі. Противник перебрався на гору до табору, кинувши амуніцію. Човни відправили назад, і переправа тривала всю ніч, так що до ранку на правому березі було вже до 15 тисяч вояків. Переправа продовжувалась і протягом дня 27 серпня, при цьому "одни чинили оборону, адругие делали шанци"..[29, с. 274].
Самовидець відзначив роль козаків у цій нічній акції: "Еднак де войска козацкіе отважившися суднами, на той бок Дніпра переправлялися уночі, й там зараз шанці над Дніпром делали у переправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского" [4 , с. 126].
Того ж дня, 27 серпня пополудні, І.Самойлович послав І.Новицького та Я.Павловського з кіннотою до турецько-татарського табору. Спровокувавши противника, козаки вступили в бій, котрий тривав "после обеда часа три". "И видя турки и орда отпор крепкий и великое опасение, учали уступати ис того места в поля к Крьілову". В результаті цієї атаки російсько-українські війська закріпились на всьому дніпровському березі.
28 серпня Г.Косагов з кращою кіннотою, компанійці Шовицького та Я.Павловського, кавалерія чернігівського полковника В. Дуніна-Борковського розпочали нову атаку на турецький табір — "для язьїков і подьезду". На острові-косі, де розташувався добре укріплений табір, вони взяли сердюків і напали на противника и "часу в шестом снова начали бой". У бою І.Новицький зійшовся у рукопашному поєдинку з татарським мурзою: "Новицкий де стрелил в того мурзу в груди из пистоли, да не пробил, потому что на нем бьш пансьірь, и у Новицкого подкнулась лошадь, и мурза в то время с лошади нагнулся и хотел колоть его саблею". Але компанійський сотник врятував свого полковника — "убив того мурзу из мушкета"..[29, с. 275].
Вночі форсування продовжувалося. Гетьман і боярин стояли на березі ріки і керували переправою. Вони не дозволяли переходити річку новим частинам, доки не були певні, що ті, котрі вже переправилися, закріпилися на правому березі. 27 серпня Дніпро перейшло 5 тисяч полчан під командою генерал-майора Агея Шепелєва. Турецькі гармаші перетягли гармати північніше Бужина, на висоти, звідки було добре видно табір переправлених частин. Розставивши відповідним чином стволи, розпочали обстріл. Проте шкоди завдали незначної, оскільки відстань була занадто великою.
Під час переправи війська відчували гостру потребу в човнах. Тільки підійшовши до переправи, боярин надіслав гінця до ІСиєва по човни. Вони прибули з великим запізненням, 2 вересня, у кількості 22 байдаки, у кожен могло сісти 200 чоловік [55, с. 5 ].
Вранці 28 серпня переправили Ніжинський, Гадяцький і Полтавський козацькі полки разом з виборним солдатським полком Матвія Кравкова. Переправилися також і окремі підрозділи компанійців. Десь о полудні компанійці вирушили до турецького табору, що розташувався під лісом, щоб дати можливість піхотинцям назбирати хмизу й нарубати колод для будівництва укріплень та засік. Але турецька кіннота мала переваги, а тому компанійці з боями почали відходити до своїх і сховалися за іспанськими рогатками, якими був обкиданий табір. Спагі в кількості 100 чоловік, з десятьма білими прапорами, в яких був червоний берег і півмісяць посередині, хотіли пробитися за ними, але кілька залпів з козацьких самопалів примусили їх зупинитися і ретируватися. Спочатку спагі відійшли на безпечну відстань. Звідти вони побачили, як з протилежного флангу на російсько-українські позиції вирушив ще один загін спагі в 200 чоловік. Тому, повернувшись, знову пішли в атаку. Витримавши З залпи з 9 гармат з протилежного берега Дніпра, турки відійшли, залишивши на пісках двох убитих, чотирьох коней і захопивши на списи 32 голови зарубаних солдат [60, с. 227].
Під вечір, 27 серпня, Ромодановський переправив під Бужин генерала Гордона з його солдатським полком нового строю, а на світанку 28 серпня перевезли ще й охочепіхотний полк сердюків.
Після полудня 28 серпня, коли війська споруджували укріплення, з боку Чигирина запалало величезне багаття, дим якого стояв стовпом і підпирав небо. Козаки Полтавського полку й компанійці Новицького, які повернулися із розвідки, повідомили, що це татари й турки розклали багаття напівдорозі до фортеці. Розвідники побачили у таборі Ібрагіма-паші великий рух, який свідчив, що турки і хочуть кудись іти, а скоріше всього — вдарити на бужинський табір. Ця звістка підтримала бойовий дух козацького війська, й будівництво укріплень завершили дуже швидко. На природних і штучних висотах між ротами і сотнями встановлювали по 2 — 3 гармати [29, с. 278]. Незабаром на пагорбах побачили численну татарську кінноту. Коли вона підійшла зовсім близько, солдати й козаки відкрили по ній гарматний і рушничний вогонь. Татари відступили і сховались за висоти, звідки довго не з'являлися. Тоді генерал Косагов взяв сотню рейтарів, а кілька сотень сховав у засідки зліва й справа і вирушив проти татар. Але й ті зробили подібний маневр. Кілька разів обидві сторони намагалися заманити ворога в засідку уда ваним відступом, але марно. Тоді татари швидко рушили дорогою у напрямку Чигирина й сховалися за лісовим виярком. Косагов побоявся засідки й не переслідував ворога Десь далеко після по лудня розвідка зважилася ввійти до татарського табору й побачила; його порожнім — жодної живої душі, тільки голови убитих напередодні солдатів. У боях 27 — 28 серпня активну участь брав і підрозділ запорозьких козаків. Про його дії згадує С.Величко. Одержавши із турецьких донесень свідчення про бужинські бої уже в Константинополі, польський посол Ян Гнінський повідомляв короля Яна: 6 листопада 1677 р. "сераскир за Тясмин відправив велику частину орди (боронити москві і задніпрянцям переправу).
Пізніше Осман-паша з боснійськими найбойовитішими полками й Ахмед-паша, заступник найвищого дефтердара, який з найкращими полками, з Мізії та Анатолії, під трьома тулами, тобто бунчуками, ходили, щоб припинити переправу москві і задніпрянцям. Але ті за чотири години, перейшовши Дніпро, випередили їхі всіх наголову знесли, так що Ахмед-паша заледве в 15 коней втік" [29, с. 248],
З-поміж наступаючих у боях відзначились Новицький, ніжинський полковник Борсук, полковник Косагов, полтавський полковник Левенець. Вояків підтримувала тилова 20-тисячна армія В.Голіцина та І.Бутурліна, що стояла на Дніпрі між Чигирин-Дібровою і Максимівною, навпроти Воронівки, позбавляючи можливості татар перейти Дніпро на лівий берег і з тилу завдати удару Ромодановському.
Розгром турків у боях 27 — 28 серпня коло бужинської переправи вирішив хід кампанії 1677 р., яку турецька армія практично програла Це була вирішальна битва, після котрої Ібрагім-паша почав відступати, тому що боявся утратити всю армію. Бої засвідчили визначальну роль козацької кінноти, яка разом з московськими військами захопила плацдарм на правому березі Дніпра, чим забезпечила переправу всьому війську. На березі Дніпра дії російського та українського війська мали активний, цілеспрямований, наступальний характер на позиції противника, що добре укріпився. Російсько-українське військо не лише форсувало Дніпро, а й повністю розгромило й відкинуло ворога від берегових укріплень.