Шляхта вирішила негайно вирушити проти повстанців.
Добре знаючи козацьку тактику, Костянтин Острозький розрахував, що в умовах лютих морозів селянсько-козацькі загони, погано озброєні й благенько вдягнені, не зможуть чинити серйозного опору його війську.
Це ж саме розумів і Косинський. Зваживши на обставини, він вирішив не приймати бою і відступити на Київщину, а звідти, якщо виникне потреба, і на Лівобережжя.
Спішно відійшовши до містечка П'ятки неподалік Чуднова, де була краща позиція, повстанці заходилися будувати укріплення. Тут 23 січня 1593 р. і настигли їх польські війська. Того ж дня відбулася перша кровопролитна битва. І хоча повстанці зуміли відстояти свої позиції і навіть відкинули шляхту, однак сили ворога збільшувались.
Уперті бої тривали цілий тиждень. В останній сутичці обидві сторони, виявивши обопільну стійкість, зазнали великих втрат. Це й змусило Костянтина Острозького піти на переговори з повстанцями. До того ж в Україні з'явилася велика татарська орда, яка просувалася на Волинь, і шляхті хоч-не-хоч необхідно було терміново повертатись, щоб захистити свої маєтки. 31 січня 1593 р. відбулися переговори. Основну роль в укладенні умови-угоди відіграли реєстрові козаки, які, власне, і наполягали на переговорах. Вони зобов'язувалися уточнити списки козацького війська, повернути у панські маєтки всіх повсталих селян та захоплену здобич і більше не піднімати повстання. Острозький домігся також обіцянки, що козаки усунуть Криштофа Косинського з гетьманства. Косинському ж нічого не лишалося, як погодитись на те.
Лист цей як вже вказувалося, підписали Криштоф Косинський і Іван Кречкович — писар войсковий іменем всего войска», Претвич, Вишневецький, Гульський і два волинські пани — Боговитин і Гулевич.
Ударивши тричі князю Острозькому «в поклін», Косинський був відпущений з військом «на волю».
Повернувшись на Запорожжя, козаки, однак, не виконали обіцянки щодо усунення Косинського, а навпаки, під його керівництвом розпочали підготовку до нового повстання проти шляхетського панування в Україні. Черкаський староста Олександр Вишневецький, дізнавшись про те, писав королю, що цього разу Косинський настроєний куди більш серйозно, ніж раніше, і вже думає не про спустошення панських маєтностей, а про те, щоб «вивернути до грунту все пограниччя і нас усіх побити».
З усіх кінців України — Полісся, Переяславщини, Брацлавщини, Київщини — йшли на Запорожжя люди, готові взяти участь у новому повстанні. Косинський озброює їх. Прагнучи заручитися підтримкою російського уряду, він звертається до царя по допомогу. Царь не полишає без уваги прохання запорожців, надіславши на Січ гроші і припаси. Водночас була видана спеціальна грамота, у якій цар вимагав від Косинського вирушити з козаками до Сіверського Донця, щоб дати відсіч татарським ордам. Однак за тих умов, у яких перебували запорозькі козаки, здійснити це було неможливо.
Олександр Вишневецький у листі до польного гетьмана С. Жолкевського повідомляв, що на Січі зібралося багато тисяч козаків, готових до нового повстання, що «К. Косинський... зі своїм військом готується... спустошити коронні землі... дав присягу великому московському князеві перейти до нього на службу з усім своїм військом і віддав йому вже все пограниччя більш як на сто миль на тих кордонах; у листі своєму до них великий московський князь називає себе вже царем запорозьким, черкаським, низовським і послав на Запорожжя сукно і гроші».
Те ж саме стверджував у листі до короля і Жолкевський: «Косинський присягав з усім своїм військом великому князеві Московському і віддав було вже під його владу все пограниччя більш як на сто миль».
Закінчивши підготовку, Косинський у травні 1593 р. із військом вирушив на Черкаси.
По-різному висвітлюється в історичній літературі цей останній похід і остання битва Косинського. Дослідник В. Голобуцький на основі аналізу багатьох джерел пише, що Косинський виступив із Січі з двохтисячним військом, яке поділив на два загони: один плив Дніпром на човнах, а інший рухався пішим ходом. Біля Черкас вони зійшлися докупи й розпочали облогу міста. Замок, у якому засіли староста Олександр Вишневецький з військом і шляхтою, був оточений зусибіч і підданий обстрілу з суші і Дніпра.
Поява під Черкасами запорожців надихала місцеве населення на нові виступи проти панства і закріпачення. Повстання поширювалося дедалі більше.
І щільне козацьке оточення, і постійні обстріли, і зростаюче повстання змушували Вишневецького шукати якогось порятунку з того скрутного становища. Як і раніше, він вдається до хитрощів і підступництва. Розуміючи, що зараз найголовніше — обезглавити козаків і повстанців, посилає до Косинського людину з пропозицією про переговори, для чого запрошує його до себе. І Криштоф Косинський, взявши з собою загін у 150 найвідданіших козаків, прибув до Черкас.
Під час переговорів він був підступно убитий. Польський хроніст Іоахим Бельськнй прямо вказує, що вбивцями були «слуги кн. Олександра Вишневецького».
Так закінчив своє життя й гетьманування в травні 1593 року один з перших ватажків перших народних повстань в Україні Криштоф Косинський. Однак з його смертю, як очікували польські магнати, повстання не вщухло, воно поширилося й далі. Козаки не зняли облоги з Черкас. Лише у серпні, після того як Вишневецький дав їм гарантії на володіння майном і вільний перехід з Січі у міста і села Київського воєводства і навпаки, козаки полишили місто. Восени вони вирушили до Києва і обложили його, але напад татар на Запорожжя змусив їх терміново повернутися до Січі.
Та це аніскільки не применшило настороженості панівної верхівки щодо намірів козаків і населення. С. Жолкевський писав до короля: «Така у них непокірність і сваволя, що вже ніяк не зважають ні на Бога, ні на короля, ні на що інше. Треба було б заздалегідь те зло відвернути, щоб з того чогось гіршого не сталося».
Відгомін славних діл коронного гетьмана Криштофа Косинського ширився Україною. Козаки, покозачені селяни і населення міст готові були до нових виступів.
2. Селянсько-козацьке повстання під приводом Северина Наливайко
Перша згадка про Северина Наливайка належить до 1593 року, коли він очолив на Південному Поділлі виступ невеликого загону нереєстрових козаків і повсталих селян, що піднялися на боротьбу за справедливість і волю.
Народився він десь на початку 60-х рр. XVI ст. Історики вважають, що Северин народився у Гусятині, де батько мав садибу з невеликою ділянкою й займався кушнірством. Рідше, також ґрунтуючись на документах, під час опису біографії нашого героя, місцем народження позначають Кам'янець-Подільський і зазначають, що батько був чинбарем.
Змужнівши в батьківській оселі і отримавши непогану освіту, Северин подався до м. Острог і деякий час жив у свого брата Дем'яна.
Тут, у Острозі, Северин за допомогою брата продовжив своє навчання. І якщо старший брат більше цікавився філософією, релігією і, очевидно, досяг немалих у цьому успіхів (адже посада священика у Острозі — тогочаснім центрі богослов'я і освіти в Україні — вже сама по собі свідчила про немалу освіченість), то Северин більше захоплювався військовою справою, історією козаччини. Втім обидва вони відчували душу народу, вболівали за нього. Голобуцький у своїй книзі «Запорозьке козацтво» відзначає, що «Важкий гніт, якому піддався український народ, сповнював Наливайка почуттям ненависті до поневолювачів. Сильне враження справило на нього повстання 1591—1593 рр. Наливайко був свідком поразки козаків під П'яткою і бачив криваву розправу панів із беззахисним мирним населенням». Повстання, як відомо, очолив Косинський, і Наливайко ставився до нього доброзичливо. Починаючи з юнацьких років, Наливайко брав участь у відбитті татарських орд на Поділлі і Брацлавщині, ходив у походи проти турків і татар до Криму, Молдови, був з козаками на Чорному морі. Це загартувало його, збагатило досвідом як справжнього воїна. Та й, зрештою, не раз бував він на Січі, жив там, ділив з козаками їхню долю, переймався їхніми турботами.
Він не втрачав зв'язку з Січчю і тоді, коли опинився на службі у магната К. Острозького, де служив ротмістром особистої охорони князя.
У цей час у південних районах Поділля і Брацлавщини діяли кілька повсталих селянських і козацьких загонів. Подавшись у ці краї, Наливайко приєднується до одного з найбільших загонів і скоро стає його ватажком.
В той же час козаки обирають гетьманом Григорія Лободу. Виходець з давнього козацького роду, що не відзначався багатством, він пройшов довгий шлях реєстрової служби від козака до отамана, сотника і нарешті полковника, користувався неабиякою популярністю серед товаришів.
Лобода добре знав Северина Наливайка і поважав його за розум, освіченість і хоробрість, вважав добрим політиком і організатором. І коли Наливайко в очікуванні набігу татарської орди восени 1594 р. почав збирати під свою руку козаків і селян, гетьман приєднався до нього.
В червні 1594 р. вони разом вирушають до Дніпра. Однак орда виявилася чималою і, щоб розгромити її, навіть об'єднаних сил не вистачало. Втім вони добре погромили кримчаків. До того ж, дізнавшись про те, проти татарської орди виступили повстанці, підтримані козаками, проти турецького панування піднялося населення Молдови й Валахії. Повстанці й козаки прийшли їм на допомогу — нападали на турецькі гарнізони, діяли активно і наполегливо, і, зрештою, татар і турків охопила паніка — вони почали залишати фортеці, тікаючи в свої краї. Вже через кілька тижнів Наливайко і Лобода повернулися в Україну з великою здобиччю, захопивши до 4 тис. коней і багато зброї.