Державна митна служба України
Академія митної служби України
Кафедра організації боротьби з контрабандою
Контрольна робота
з дисципліни : “Судові та правоохоронні органи України”
на тему : “Система козацьких судів у 17-18 ст.”
Дніпропетровськ
2002
План
Вступ
1. Суд і судочинство Гетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.)
2. Реформа козацьких судів К.Розумовського
3. Спеціальні суди
Висновки
Список використаної літератури
судова система козацтво розумовський
Вступ
У договорі 1654 року була зафіксована вимога України "підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося". Правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому великої ваги. "Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові не вступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троє чоловіків козаків, тоді два третього мають судити". Отже, в договорі була занотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду сфері судочинства .
Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Мова йдеться про шляхетсько-станові суди: земські - в цивільних справах, гродські — в кримінальних та підкоморські в земельних. Після утворення національної держави – Гетьманщини, розпочався процес введення нової системи козацьких судів, поруч з якою існували спеціальні суди.
На судову систему впливали політичне становище цієї частини України, її соціально-економічний розвиток, а також зміна станової структури населення і встановлення зверхньої влади покозаченої шляхти і козацької старшини.
Метою даної роботи є розгляд процесу створення та організації системи козацьких судів у 17-18 ст., а також особливості судоустрою, що існував на території Української держави.
1. Суд і судочинство Гетьманщини (друга половина XVII-XVIII ст.)
Система козацьких судів
У перший період судоустрою Української козацької (1648 р. — початок 60-х рр. XVIIIст.).держави судова система складалася з судів козацьких (державних), міських, громадських, домініальних, духовних, особливих. Козацькі суди поділялися на центральні і місцеві[5,с.15]. Цей період характеризується перевагою дії звичаєвого права і використанням пов'язаних з ним аналогії та імпровізації, розвитком нових форм судівництва. В той же час наявність сюзерена не могла не впливати на судівницгво Гетьманщини, тому в XVIIIст. постійно збільшувався вплив російського судочинства, зокрема на діяльність центральних судових установ.
Найнижчу ланку судів Гетьманщини складали сільські суди отаманів, котрі вирішували незначні цивільні і карні справи козаків. Отаман здійснював суд разом з поважними козаками. В разі участі в спірній справі селянина створювався міжстановий суд (уряд зуполний), оскільки до нього тоді входили ще війт і представник сільської громади. Такі суди інколи виконували доручення вищих судів, зокрема в проведенні слідства. Важливі або складні справи сільські суди передавали сотенним судам. До них же йшли апеляції не згодної з рішенням сільського суду сторони.
Сотенні суди існували в містах і містечках — центрах сотень. Сотенний суд складався з сотника, городового отамана, писаря, кількох рядових членів суду з представників знатної сотенної старшини. У сотенних судах полкових міст іноді брали участь полковники і полкова старшина. В зв'язку з наявністю в містах і містечках жителів (міщан), що належали до іншої юрисдикції, сотенні суди часто проводилися спільно з ратушними чи магістратськими, внаслідок чого виникав козацько-міщанський суд. Взагалі між ратушними і сотенними судами за документами важко визначити лінію розмежування козацької і міщанської юрисдикцій. Сотенний суд розглядав усі цивільні і карні справи козаків, котрі не вирішував сільський суд отаманів, а також виступав у ролі апеляційної інстанції — по відношенню до сільського суду. Справи, що судом вважалися найважливішими, передавалися в полковий суд, куди також направлялися й апеляції на рішення сотенних судів.
Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди, їх очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи.[3,c.237].
Полкові суди складалися з полковника, полкового судді, полкової старшини і значкових (вони знаходились під захистом полковника) товариша. В них же обов'язково брали участь городовий отаман, сотник, представник від козаків, міщан і духовенства. Ними також розглядалися важливі карні і цивільні справи козацької старшини. Як і сотенні, полкові суди до 30-х рр. ХУШст. (до гетьманського наказу 1730р. про розмежування судів) засідали разом з міським судом. У зв'язку зі зміцненням козауько-старшинського стану, збільшенням числа бунчукового товариства, а отже, вилученням їх з-під полкової юрисдикції, поступово обмежується компетенція полкових судів і зростає роль Генерального суду.
Центральні установи Гетьманщини
До центральних судових установ Гетьманщини відноситься:
1) Генеральний Військовий Суд;
2) Генеральна Військова Канцелярія;
3) Суд гетьмана, або гетьманського правління.
Генеральний Військовий Суд (ГВС) спочатку був вищим державним судом. До нього входили два генеральних судді, генеральний писар, а також для розгляду конкретної судової справи додатково включалися інші генеральні члени та представники знатного військового товариства. На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.[3,с.237]. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях. Такий високий рівень складу суду обумовлювався значимістю справ, винесених на його розгляд, та зверхнім місцем у суспільстві учасників процесу. Іноді в засіданні суду брали участь місцеві полковник і сотник (у виїзних засіданнях) та магістратські урядовці.
Гетьман вважався верховним суддею у державі. Він міг будь-яку справу взяти на власний розгляд, його вирок вважався остаточним. Йому ж Генеральний військовий суд пред’являв до перегляду і затвердження свої рішення. Але слід зазначити, що здійсненню гетьманом судової функції перешкоджав російській уряд, який намагався відібрати їх у нього і передати або Колегії закордонних справ або Сенатові [5,с.15].
За часів гетьманства Д.Апостола, внаслідок натиску російського уряду, згідно з “Інструкцією судам” гетьмана 1730 р. було проведено реформу судів. Відтоді в ГВС засідало 6 членів — троє українців і троє росіян. Президентом суду був гетьман. ГВС діяв як перша інстанція для судових справ генеральної старшини, полковників, бунчукових товаришів, гетьманських “протекціантів”, а також виступав апеляційною інстанцією для рішень нижчих судів, включаючи магістратські, котрі не були елементом структури козацьких судів.
Переважна більшість справ, які розглядав ГВС, торкалася ґрунтових і межових спорів. Ці справи вирішувались з допомогою комісарів з числа старшин, яких Суд висилав на спірне місце. Комісар, маючи повноваження ГВС, міг на місці вирішити справу або передавати матеріали розслідування в ГВС. Не згодна з рішенням комісара сторона могла подати апеляцію в ГВС. Внаслідок впливу російського судочинства під кінець свого існування (1750 р.) ГВС став розглядати грунтові і межові спори на підставі планів, не висилаючи комісарів на спірне місце.
У XVIIIст. апеляції по важливим карним і політичним справам стала розглядати Генеральна Військова Канцелярія (ГВК), котра передтим займалась виключно канцелярськими справами. Суд ГВК очолював сам гетьман, а членами його були генеральний обозний, генеральний осавулта інша генеральна старшина. Це не був постійно діючий орган - він збиравої лише при необхідності розглянуги справу. Зважаючи на велику залежність ГВК від гетьмана, царський уряд неодноразово робив спроби відокремити її від гетьмана, віддавши її повністю під керівництво генерального писаря, залишивши гетьману роль апеляційної інстанції. ГВК виступала апеляційною інстанцією до рішень ГВС. При Генеральній військовій канцелярії діяв третейський суд, що полагоджував цивільні справи. Його членів призначав гетьман, їх всього було три. Апеляції на рішення цього суду надходили до Генерального військового суду [5,c.15].У 1722- 1727рр. на зміну суду ГВК прийшла призначена царем Малоросійська колегія, яка складалася з офіцерів російського гарнізону на чолі з президентом С.Л.Вельяміновим. За гетьманства Д.Апостола діяльність ГВК було відновлено.
У період Міністерського правління на Гетьманщині (1734 - 1750 рр.) роль апеляційної інстанції для рішень ГВС виконувало так зване Правління гетьманського уряду (3 українці і 3 росіянина під головуванням росіянина). Діяльність суду ГВК було відновлено за гетьманства К.Розумовського (1750 — 1763 рр.), а після скасування, гетьманства її функції перейшли до Другої Малоросійської Колегії на чолі з П.О.Румянцевим (1764 — 1781 рр.). Найвищим у державі був Суд гетьмана (в часи існування гетьманської влади), вирок котрого означав остаточне вирішення справи. Проте гетьман сам рідко використовував своє необмежене право суду, передаючи справи на розгляд ГВС і ГВК.
Міські суди
Міські суди були двох типів — магістрацькі(магдебурзькі) і ратушні(мейскі). Як і раніше, чіткого розмежування функцій органів міської адміністративної влади і суду не було. Суд магістратських міст, до якого входили війт(голова), бурмистри, райці, лавники, вирішував різні справи міщан і посполитих міст і містечок. На певний час міські суди підпали було під тиск місцевої козацької старшини, що привело до об'єднання міських і козацьких судів, але в 1730 р. гетьман Д.Апостол повернув їм незалежність. У містах, що не мали магдебурзького права, існували ратушні суди, їхня відмінність від судів магістратських міст полягала в тому, що хоча вони й користувалися в судах нормами магдебурзького права, але знаходились у повній залежності від козацько-старшинської влади, самоуправляючись лише в межах адміністративного управління. Тому і в складі ратушного суду документи показують війта, бурмистра, писаря, сотника, городового або курінного отамана, представників козацтва. Ратушні суди розглядали справи міщан, посполитих та змішані з козацькими справи.