Але не дивлячись на хорошу підготовку, гітлерівці не змогли протистояти військам Червоної армії.
запоріжжя оборона окупація визволення
3. Визволення Запорізької області від окупаціїв 1943р. – на початку 1944р.
7 січня 1943 фашисти стратили в м. Дніпропетровську М.А. Крайсвіттнєго, його дружину і 16-річного сина, а також В.Ф. Гнєздилова. Після жорстоких катувань інших арештованих відправили в концтабір Бухенвальд. Однак розвідувальна робота в місті не припинилося. З січня 1943 р. кілька розвідників передавали по радіо на велику землю потрібні відомості аж до звільнення Запоріжжя.
Заступником командира групи був А.І. Гиря, начальником штабу – інженер-будівельник Л.В. Вайнер. У групу входило близько 40 чоловік, в основному комуністи заводу "Запоріжсталь". Підпільники розгорнули підривну диверсійну роботу в Шостому і Тринадцятому робочі з селищах, на Вознесенці, Запоріжжя-Лівому, Зеленому Яру, Верхній Хортиці, в Софіївці, Василівці.
Спираючись на підтримку радянських патріотів, підпільники вели серед населення антифашистську агітацію, розповсюджували прийняті по радіо зведення Радінформбюро, а також видрукувані на ротаторі листівки, Влаштовували Деверс на підприємствах, зокрема, зірвали пуск відновлюваної домни, Звільняли військовополонених червоноармійців, збирали і ховали зброю. З наближенням фронту в 1943р. підпільники почали підготовку до збройного повстання, однак, діяли не завжди обережно. 28 червня гітлерівці заарештували 58 осіб, знайшли багато зброї, боєприпасів, два радіоприймачі, друкарську машинку, листівки. Велику частину арештованих гітлерівці розстріляли у вересні 1943 р., за місяць до звільнення міста, інших відправили в концтабори.
До початку 1943р. організація об'єднувало понад 70 чоловік. За рішенням "Ревкому" бойові підпільні групи навесні 1943р. здійснювали диверсії на паровозоремонтному, алюмінієвому та інших заводах, на транспорті, виводили з ладу верстати, засипали пісок у букси паровозів і вагонів. Підпільники активно протидіяли ворожій пропаганді шляхом виведення з ладу радіотрансформаторів і всього міського радіовузла, поширення листівок і зведень Радінформбюро. Окрема група займалася звільненням військовополонених з табору через підставних родичів, а коли гітлерівці посилили контроль і охорону табору, влаштовувала втечі військовополонених. "Ревком" перешкоджав викраденню молоді на каторжні роботи до Німеччини. Підпільники Т.С. Жорнікова і М.Л.. Михайлов, що працювали на біржі праці, заплутували облік працездатного населення, а лікар А.В. Земляний забезпечував юнаків і дівчат довідками про непрацездатність. З самого початку своєї діяльності підпільники готувалися до збройного виступу - добивали зброю і боєприпаси, розроблялися план дій. Однак здійснити його їм не вдалося. У березні 1943р. гестапівці заарештували, а потім знищили більше 50 людей, т.ч. Л.Л. Ачкасова і Б.І. Миронова. Інші підпільники таємно з міста і повернулися вже з частинами Червоної армії.
Підпільники здійснюючи диверсії, псували обладнання, електролізні ванни, ховали від німців кольорові метали, інструменти, карбюратори, заливали у відремонтовані мотори кислоту. Група здійснювала також ряд диверсій на каменедробильному заводі. Інша патріотична група здійснюються диверсії на транспорті. Вона пошкоджувала залізничні колії, підривала вагони, завантажені військовою технікою ворога, підпалила паровоз на станції Запоріжжя-Ліве і будинок на Шостому селищі, де розміщалася служба німецької військової частини.
На станції Запоріжжя-ІІ діяла ще одна підпільна група залізничників, яка саботувала ремонт рухомого складу, виводила з ладу паровози і вагони. У вересні 1943р. її члени об'єдналися з підпільниками алюмінієвого заводу, а незабаром до них приєдналася група А.І. Яремич, що раніше входила до "Ревком" і діюча в таборі військовополонених (у березні 1943р. Вона уціліла). З цих трьох організацій був створений партизанський загін № 17 ім. Чапаєва. З наближенням у вересні 1943р. фронту командування загону прийняло рішення виступити зі зброєю в руках проти окупантів 10 жовтня 1943р. Місцем збору воно обрало тунелі алюмінієвого заводу. Сюди зносилися зброя, боєприпаси та продукти харчування. Підпільники передали 60-ї гвардійської дивізії відомості про зосередження танків і розташування ворожих складів. До моменту виступу в тунелях зібралося близько 500 чоловік. 10 жовтня гітлерівці, виявивши скупчення людей, почали виганяти їх звідти димом. Рятувалися від задухи людей тут же розстрілювали. У той лінь карателі вбили 24 людини, у т. ч. чотирьох дітей. Бійці загону надали гітлерівцям стійкий опір. Відстрілюючись, вони відтягли на себе кілька підрозділом ворога і цим надали допомогу наступавшим частинам Червоної армії.
23-25 вересня почалося форсування Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Радянські воїни, що просувалися на запорізькому напрямку, зустріли запеклий опір фашистів, що створили укріплений Запорозьке плацдарм довжиною близько 40 км і глибиною до 20 км. Гітлерівці зосередили тут 35 тис. солдатів і офіцерів, близько 600 гармат і мінометів, 200 танків і штурмових гармат. 10 жовтня 1943р. війська лівого крила Південно-Західного фронту (командуючий генерал Р.Я. Малиновський) у складі трьох і двох корпусів перейшли в наступ. Ударне угруповання фронту підтримувала 17-я повітряна армія, якою командував генерал В.А. Судець.
Протягом чотирьох днів йшли завзяті бої. Вночі 13 жовтня радянські війська прорвали ворожу оборону і ввірвалися в Запоріжжі. 14 жовтня вони повністю очистили лівобережну частину міста. У боях за місто фашисти втратили убитими близько 23 тис. солдатів і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 гармат, мінометів і багато іншої техніки.
Першими з півдня прорвалися танкісти 39-ї танкової бригади з бійцями 59-ї гвардійської стрілецької дивізії. Танк лейтенанта Н.Л. Яценко, підбивши чотири ворожі машини, знищивши кілька вогневих точок і болем сотні гітлерівців, опанував мостом через річку Московку.
Коли він, підбитий фашистами, Загорівся, важко поранені воїни вели вогонь до останньої хвилини. За виявлену мужність і військову доблесть І.Л. Яценко посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Звільнена від фашистів лівобережна частина міста представляла собою суцільні руїни. Особливо постраждали підприємства чорної і кольорової металургії. Будинки мартенівського і прокатних цехів "Запоріжсталі" були підірвані, доменні печі зруйновані, з під'їзних залізничних шляхів зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого та інших заводів. Збиток, нанесений німецько-фашистські загарбниками тільки заводам "Запоріжсталь", "Дніпропецсталь" і феросплавному. склав 2663 млн. рублів. Втрати житлового фонду "Запоріжсталі" склали 98 відсотків. Окупанти знищили в Запоріжжі 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, тобто. третини всієї житлової площі міста, повністю зруйнували комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-освітні заклади, школи, інститути та ін Місто залишилося без води і світла. підірвані, доменні печі зруйновані, з під'їзних залізничних шляхів зняті рейки. Попіл і купи руїн залишилися на місці коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого та інших заводів. Збиток, нанесений німецько-фашистськими загарбниками тільки заводам "Запоріжсталь", "Дніпроспецсталь" і феросплавному, склав 2663 млн. рублів. Втрати житлового фонду "Запоріжсталі" склали 98 відсотків. Окупанти знищили в Запоріжжі 126 підприємств, зруйнували 900 тис. кв. м житлової площі, тобто дві третини всієї житлової площі міста, повністю зруйнували комунально-побутові підприємства, міський транспорт, культурно-просвітницькі установи, школи, інститути та ін. Місто залишилося без води і світла.
Відразу ж після звільнення трудящі приступили до відновлення міста. Але якийсь час (жовтень - грудень 1943 р.) нормалізація життя в ньому і відродження зруйнованого господарства ускладнювалися тим, що лінія фронту все ще проходила через Запоріжжя. Розгромлені на лівобережжя, гітлерівці зміцнилися на правому березі Дніпра і піддавали місто артилерійському обстрілу. Радянські воїни зробили все можливе, щоб не допустити повного знищення Дніпрогесу імені В. І. Леніна. Перед частинами 12-ї армії було поставлено завдання - взяти острів Хортиця, захопити плацдарм на правому березі Дніпра на північ від міста і перешкодити фашистам підірвати греблю Дніпрогесу. У ніч з 25 на 26 жовтня 1943 р. 60-я, 203-я, 244-а гвардійські стрілецькі дивізії форсували Дніпро біля греблі ГЕС, захопивши плацдарм на правому березі. Протягом місяця йшли кровопролитні бої. Наприкінці листопада 1943 р. війська 6-ї армії форсували Дніпро в районі села Розумівки. Лише під загрозою оточення в ніч з 29 на 30 грудня 1943 р. ворог відступив.
Ще в жовтні 1943 року фашистам вдалося підірвати будівлю станції. Знищити греблю їм перешкодили радянські розвідники і сапери. Командування фронтом доручило врятувати греблю воїнам двісті третьої, 244-й дивізій, 19-го окремого гвардійського батальйону мінерів. Виявити та знешкодити провід, що веде до вибухівки, зголосилися добровольці - гвардії молодший лейтенант М.Г. Курузов, гвардії сержант Н.X. Ямалов, гвардії рядові П.А. Стародубов, А. Шабанов, В.Д. Алуев та ін. Під командуванням гвардії капітана М.А. Сошинський вони, долаючи неймовірні труднощі, під безперервним прицільним вогнем ворога, виконали завдання командування, врятували греблю гідростанції від повного руйнування. За цей подвиг учасники операції удостоєні високих урядових нагород.
Для увічнення пам'яті радянських воїнів, загиблих в боях за греблю, на могилі Невідомого солдата біля головного входу в гідростанцію споруджений пам'ятник. Сотні радянських воїнів за мужність, проявлену при форсуванні Дніпра, були нагороджені орденами і медалями СРСР, а 100 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Командирам-866-го винищувального авіаполку П. М. Іванову, авіаційної ескадрильї гвардії старшому лейтенанту І.Н. Ситов, командиру роти, старшому лейтенанту В.І. Істоміна; групі розвідників - гвардії лейтенанту К.Є. Парамонову, старшому сержанту П.І. Галяткіну; рядовим - К.Т. Великому, В.В. Колосову, С.М. Смоленському це високе звання присвоєно посмертно. Іменами героїв П. М. Іванова, К.Є. Парамонова і В.І. Істоміна названі вулиці міста.