Смекни!
smekni.com

Окупація німцями Чернігівщини (стр. 7 из 10)

В 1942 році місцями масових страт гітлерівські кати обрали мальовничі лісові урочища Подусовки й Криволевщини. Ці улюблені до війни городянами місця відпочинку покривалися братськими могилами, набитими трупами нещасних жертв окупаційного режиму.

Утримувалися ув'язнені в жахливих умовах, які погіршилися після того, як у лютому 1942 року керування в'язницею перейшло від української адміністрації в руки СД. У камерах було сиро й холодно, у вікнах ні єдиного цілого скла. По полах і стінам плазували збіговиська паразитів. Годували ув'язнених з рук геть погано - баланду варили із гнилих овочів. Наглядачі знущалися з в'язнів: били по всякому приводі, вівчарка шефа в'язниці німця Курта рвала людей на смерть.

У серпні 1942 року німці пропустили через в'язницю масу циган. Зібраних з усією області в один довгий обоз із їхніми кибитками й наметами, набитими пуховими подушками й перинами, із замурзаними циганчатами, їхніми матерями й бабусями, підігнали циганів до в'язниці. Може, цигани й розсіялися б по лісах, але їх обдурили поліцаї, попередивши, що переселяють у Сербію. Прийом цей був не новий. Коли восени 1941 р. збирали євреїв на розстріл, їм говорили, що будуть переселяти їх у Палестину.

Коли циганський обоз, не поспішаючи, що тягся по вулиці Бєлінського в супроводі поліцаїв, що одуріли від літньої спеки, виїхав до задніх воріт в'язниці, цигани зрозуміли, у яку Сербію їм уготований шлях. Завили, запричитали жінки, заплакали діти, заметалися чоловіки, шукаючи лазівку, щоб вирватися зі смертельної пастки, та з'явилися гітлерівці з усіх боків, направили на юрбу дула гвинтівок й автоматів й, позбрасували з візків старих і малих, погнали всіх у камери. Майно розграбували.

Розстрілювали циган цілий день, і на другий, і на третій. Вантажівки, від'їхавши від в'язниці, повертали на вул. Воровського, потім виїжджали на вул. Переца й, повернувши з її на Вокзальну (нині вул. Щорса), їхали до нафтобази. Далі шлях пролягав по Михайло-Коцюбинскому шосе до повороту на путівця, що веде до опушки Подусівського лісу. Біля лісу машини зупинялися. Циган виштовхували з вантажівок, ставили на край траншеї й в упор розстрілювали з автоматів. З тих, що проїжджали по цьому маршруту через місто критих брезентом вантажівок лунали несамовиті крики жінок, від яких у перехожих холонула кров у жилах.

Циган, як, і євреїв, вибили пудчистую, а росіян й українців, у силу їхньої численності, винищити відразу не могли й знищували поступово.

У в'язниці, крім розстрілів, застосовували й інші способи вмертвіння - труїли отрутою й газом (у душогубках), убивали електричним струмом. Ця установа стала дійсним пеклом, вирватися звідки було практично неможливо.

На додаток до в'язниці, як місця заключення й знищенні радянських людей, окупанти створили влітку 1942 року два концтабори - один у двоповерховому будинку психодиспансера на території міської лікарні й іншої - на північній околиці приміської Бобровиці, неподалік від села Яцево.

Табір у міській лікарні влаштували після того, як винищили останню партію хворих, що втримувалися в психоневрологічному диспансері. Знищували їх неодноразово й різними способами й в 1941, і в 1942 рр. Спочатку вивозили на розстріл на окраїну села Коти. Але після того, як хворі під час розстрілу зуміли голими руками вбити 7 конвоїрів, німці застосували машину душогубку, що працювала безвідмовно. Трупи мертвих відвозили в ур. Березовий рів, де закопували в заздалегідь виритих ямах.

Останній раз (це було в липні 1942 р.) хворих отруїли якоюсь отрутою, підмішану у їжу. Тоді загинуло близько 100 чоловік.

Приміщення, які звільнилися, використали для розміщення радянських військовополонених, число яких перевищувало 600 чоловік. Їх використали на важких роботах, скудно годували й жорстоко зверталися. Неодноразово групи полонених різної чисельності вели у в'язницю для розстрілу. Замість знищених у табір доставляли інших військовополонених.

Охорона табору й конвоювання на роботу здійснювалися місцевою поліцією.

У цілому, за показниками очевидців, у концтаборі, побудованому гітлерівцями в будинку неврологічного диспансеру, загинуло 1500 чоловік.

Ще один табір - Яцевський - почали будувати в червні 1942 року силами військовополонених, яких приганяли на роботу з в'язниці й табору в психлікарні. Через місяць він почав функціонувати, і там теж ішло винищування ув'язнених.

2.3 Партизанський рух на Чернігівщині

Головним джерелом партизанських формувань стали бійці винищувальних загонів. Вони повністю влилися в партизанські загони в Грем'яцькому, Корюківському, Носівському, Семенівському, Холминському і Шорському районах. Значну допомогу надало командування Південно-Західного фронту в організації в Чернігові партизанської школи для підготовки командирів і підривників. Створенню партизанських загонів в Ріпкинському, Михайло-Коцюбинському ї Олишівському районах сприяв штаб п'ятої армії. Бійці винищувальних і партизанських загонів Остерського, Холминського та інших районів спільно з червоноармійцями вели бої проти гітлерівських загарбників в прифронтовій смузі.

В умовах повсюдного терору населення Чернігівщини не скорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Особливу роль у розгортанні збройної боротьби в тилу ворога відіграв обласний загін на чолі з М. М. Попудренком. Вже 26 вересня 1941 року в повідомленні Радянського ін-формбюро відмічалося, що «партизани Чернігівщини за короткий період часу розгорнули широку діяльність і нанесли відчутні удари окремим частинам фашистських військ». У Городнянському районі партизани пустили під укіс ешелон з окупантами і зброєю, підірвали дві військові грузові машини. Напади на фашистів здійснено в Корюківці, Дроздівці. В Тупичеві був спалений лісопильний завод, в Добрянці зірвана водокачка.

В оперативному зведенні Радянського інформбюро від 2 жовтня підведено підсумки бойових дій партизанів Чернігівщини за другу половину вересня 1941 року. У той же час слід відмітити, що навальний наступ фашистських військ не дозволив в усіх районах завершити формування загонів, і окремі групи партизан відійшли з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспірації призвела до значних людських жертв. Віддалення лінії фронту, нестача зброї, порушення зв'язків між районами — все це ускладнювало боротьбу в тилу ворога.

19 листопада 1941 року з метою посилення боєздатності обласного загону до його складу були включені Корюківський (командир Ф.І. Коротков), Холминський (І.І. Водоп'ян), Перелюбський (О.П. Балабай) і Рейментарівський (Б.С. Туник) партизанські загони. Об'єднаний загін очолив О.Ф. Федоров, який прибув у північні райони області з району пирятинського оточення військ Південно-Західного фронту. Протягом перших чотирьох місяців окупації партизани практично тримали владу в своїх руках на території Корюківського і Холминського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило три тисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої в районі Рейментарівських лісів. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почали палити оточуючі села. Щоб відвернути розправу над мирним населенням, партизани перебазувалися в Єлінські ліси.

Тут вони налагодили радіозв'язок з командуванням Південно-Західного фронту і до партизанів почали постійно прибувати літаки із зброєю і боєприпасами, в яких відчувалася гостра потреба. Це дозволило розгромити ворожі гарнізони в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та інших населених пунктах. Військові спеціалісти навчали партизанів володіти зброєю, організовувати диверсійні групи, що активно діяли на залізничних магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків. Високо оцінивши героїзм партизанів Чернігівщини, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено в травні 1942 року групу народних месників орденами і медалями.

У ряді трофейних документів гітлерівці змушені визнати широку підтримку народом партизанів і провал неодноразових спроб покінчити з ними. Партизани постійно користувалися допомогою місцевих жителів. Цілі населені пункти стали надійною базою партизанів. Для цього створювалися озброєні групи самооборони, які контролювали значну територію. Найбільше таких груп було в північних районах. Наприклад, в Грем'яцькому (нині Новгород-Сіверському) районі колгоспники в селі Мурав'ї протягом трьох місяців разом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села Єліно Щорського району декілька місяців відбивали напади загарбників і тільки після бомбардування з повітря ворог зумів знищити непокірних його жителів. Групи самооборони діяли в ряді сіл Козелецького району. За зброю бралися чоловіки, жінки, молодь. В партизани йшли цілими сім'ями.

Завдяки вмілому проведенню рейдів на території Чернігівської, а також сусідніх областей РРФСР і БРСР партизани зберігали ініціативу в своїх руках і постійно вели бойові дії та диверсійно-розвідувальну роботу. Під час рейду були створені нові загони в Новгород-Сіверському, Семенівському та інших районах. Після запеклих боїв на Чернігівщині в кінці березня 1942 року обласний загін вирвався з ворожого оточення і перебазувався в Єлинківські ліси, де спільно з російськими партизанами вів боротьбу проти фашистських окупантів.

28 липня 1942 року на території Рейментарівських лісів завершилося формування обласного партизанського з'єднання до складу якого увійшли Чернігівський об'єднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова, Новозибківський ім. Щорса і Злинківський ім. Ворошилова. Із загальної кількості 1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході з'єднання через Гомельську область в серпні відбулося об'єднання окремих місцевих партизанських груп у Світилівський і Чечерський загони, які також влилися до складу нового з'єднання. Кожний загін зберігав попередню назву, примножуючи славну історію і традиції, підтримував зв'язки з своїм районом.