Скільки б часу не минуло після закінчення Великої Вітчизняної війни, не зітреться вона з пам'яті народної… Протягом 1418 вогненних днів і ночей в жорстоких та кровопролитних боях на радянсько-німецькому фронті – головному фронті Другої світової війни – вирішувалась доля людства.
Останнім часом в Україні набули поширення концепції, за якими Вітчизняна війна 1941–1945 pp. не є війною українського народу, буцімто вона не має відношення до історії України. Подібне маніпулювання історичними фактами викреслює один з найважливіших і найвідповідальніших періодів з історії України. Тим часом Друга світова війна відіграла особливу роль в історії нашої держави, якій випала сумна доля бути буфером між двома імперіями, що змагалися між собою. Обидві вони проявляли особливий інтерес до України та її величезного потенціалу, в результаті чого вона найбільше потерпіла, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва. 40-мільйонний народ України, її територія, промисловий потенціал, сировинні та продовольчі ресурси були втягнуті в епіцентр смерчу світової війни.
Український народ сприйняв гітлерівську агресію як загрозу своєму існуванню, тому одразу ж після вторгнення Німеччини на українську землю Друга світова війна ставала для нього визвольною, справедливою, вітчизняною. У цій війні мільйони людей захищали від іноземного поневолення власне життя, сім'ї, домівки, свою Вітчизну.
9 травня 1945 року ця війна завершилась перемогою антигітлерівської коаліції над фашистською Німеччиною. Через кілька місяців капітулювала імперіалістична Японія. Настав мир – довгожданий, вистражданий у кривавій боротьбі.
Славну сторінку в історію боротьби за свободу і незалежність своєї Вітчизни вписали сини і дочки Рівненщини. Однак не всім їм судилося святкувати перемогу. Вшанувати світлу пам'ять полеглих на полях битв, увічнити їх імена – наш священний синівський і громадянський обов'язок. Слово – міцніше від бронзи й бетону. Хай ця Книга славить у віках подвиг героїв. Хай знайдуть на її сторінках вічний спокій воїни, могили яких ще досі не знайдені. Хай кожен примірник цієї Книги буде скромним пам'ятником для сердець десятків тисяч сімей загиблих. Відкрита на потрібній сторінці, Книга розповість рідним і нащадкам героїв про тих, кому ми зобов'язані життям.
Рівненська область з центром у м. Рівне була утворена із колишніх – Дубенського, Здолбунівського, Костопільського, Рівненського і Сарненського повітів Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 4 грудня 1939 року. Вона займає територію від 50 до 51,9° північної широти і від 20 до 27,7° східної довготи, фігурально витягнута з півночі на південь на 210 км при середній ширині близько 130 км. її сусідами до війни на півночі були Пінська область Бєларусі, на сході – Житомирська, на південному сході – Хмельницька, на півдні – Тернопільська і на заході – Львівська та Волинська області. Загальна площа області напередодні війни становила 20,6 тис. кв. кілометрів.
За даними на 1 січня 1941 року, чисельність населення в області становила 1 139 808 чоловік, з них міського – 149 673 і сільського – 990 135 чоловік. За національним складом населення до моменту німецько-фашистської окупації розподілялось:
| українців – | 859 415 | чоловік, | або | 75,4% |
| росіян – | 71808 | чоловік, | або | 6,3% |
| євреїв – | 101 443 | чоловіки, | або | 8,9% |
| поляків – | 70668 | чоловік, | або | 6,2% |
| чехів – | 11398 | чоловік, | або | 1,0% |
| німців – | 5699 | чоловік, | або | 0,5% |
| білорусів – | 13678 | чоловік, | або | 1,2% |
| інших – | 5699 | чоловік, | або | 0,5% |
В обласному центрі на 1 січня 1941 року проживало 40 612 чоловік, з них 82% становили євреї, 19% – поляки і 8 – українці та росіяни.
До війни область мала у своєму складі ЗО районів і 9 міст: Рівне (обласний центр), Дубне, Здолбунів, Сарни, Костопіль, Корець, Остріг, Дубровиця і Ра-дивилів, а також 4 робітничі селища міського типу – Клесів, Клевань, Рокитне і Мізоч. Всі вони, за винятком міста Рівне, підпорядковувались районним Радам депутатів трудящих. В області діяли 856 сільських Рад з 1643 населеними пунктами.
На початок 1941 року в області налічувалося 341 підприємство, де працювало 11 565 робітників. Селяни безкоштовно одержали в своє користування 105 тис. га землі. Було створено ЗО МТС. На 10 квітня 1941 р. понад 28 тис. селянських господарств об'єдналися в 464 колгоспи.
Перед німецькою окупацією в області налічувалось 1169 навчальних закладів, у тому числі 1162 загальноосвітні школи, вчительський інститут, З педучилища і 3 спецшколи, в яких навчалося 172 427 чоловік. Крім цього, діяло 540 шкіл для неписьменних і малописьменних, 21 вечірня школа. В 30 дитячих садках і 6 дитячих будинках виховувалось 2210 дітей.
У містах і селах працювали 3 будинки культури і 411 клубних установ, 2 обласні 53 районні та сільські бібліотеки, функціонували краєзнавчий та історичний музеї в Рівному і Дубному, історико-археологічний музей в Острозі. У Рівному і Дубному діяли музичні школи, в обласному центрі – філармонія, Будинок народної творчості, український драматичний театр.
22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом гітлерівської Німеччини. З перших днів війни територія Рівненщини стала місцем запеклих боїв. Міста і села піддавалися нещадному бомбардуванню.
Німецько-фашистське командування, розробляючи плани нападу на СРСР, один з ударів своїх військ передбачало по передових частинах Червоної Армії, які дислокувались у районах Луцька, Рівного, Дубного. Гітлерівці планували, що, оволодівши цими важливими у стратегічному відношенні пунктами, вбий вийдуть на оперативний простір і розвинуть дальший наступ у напрямку Житомира та Києва. Для виконання цього завдання гітлерівці сформували 1-шу танкову групу з чотирьох танкових дивізій, в яких налічувалося 600–700 нових сучасних машин. Командування групою було доручено генералу Клейсту. 22 червня 1941 року розпочалася реалізація цього плану. Вже наступного дня, Перейшовши радянсько-німецький кордон, броньова армада вторглася на нашу землю.
Бойові операції проти ворога на Рівненщині вели воїни 5-ї армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова, 8-, 19-, 22-го механізованих корпусів та інших частин і з'єднань Червоної Армії. Один з перших ударів ворога прийняли на себе два танкових батальйони 10-ї танкової дивізії (командир генерал-майор С.Я. Огурцов) 15-го механізованого корпусу (командир генерал-майор І.І. Карпезо). Радянські бійці стримували кількісно переважаючу ворожу 16-ту танкову дивізію. У цьому бою, який тривав до середини дня 23 червня, було знищено 20 танків і 16 протитанкових гармат противника. Передовий же радянський загін втратив б танків Т-34 та 20 бронетранспортерів.
Проте затримати ворога на цій ділянці не вдалося. Гітлерівські війська, розвиваючи наступ, оволоділи Берестечком і в середині дня 25 червня захопили Дубне.
Жорстокі бої йшли і на схід від Володимира-Волинського. Тут відзначилися частини 19-ї танкової дивізії, яка була сформована у Рівному і вийшла 22 червня назустріч ворогу. Командир дивізії К.О. Семенченко вирішив атакувати фашистів у районі містечка Торчин Волинської області. Атакуючі проявили мужність і героїзм. Запалював їх на подвиг сам комдив. Він був тяжко поранений, проте продовжував керувати боєм.
За виявлений героїзм 22 липня 1941 р. К.О. Семенченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Але на головному напрямку ворогові вдалося проникнути в глиб країни на 100 км. На львівському напрямку радянські війська відбивали атаки 17-ї ворожої армії. Проте сили були надто нерівними. Військова Рада Південно-Західного фронту, зважаючи на загрозу оточення противником укріплених районів, наказом від 26 червня дозволила військам відійти на новий рубіж.
Особливо напружена обстановка склалася в ці дні на Рівненському напрямку. З виходом ворога в район Дубна виникла загроза удару на флангах 5-ї та 6-ї армій (командуючі генерали М.І. Потапов та І.М. Музиченко) Південно-Західного фронту і проникнення ворога у їх тил. У зв'язку з цим вирішено було прискорити висунення механізованих з'єднань для контрудару.
На ранок 26 червня 9-й (командир генерал-майор К.К. Рокоссовський) та 19-й (командир генерал-лейтенант М.Ф. Фекленко) корпуси вийшли на північний захід від Рівного. Тут вони були підпорядковані командуючому 5-ю армією і дістали наказ завдати удару в напрямку на Дубне і по лівому флангу 3-го моторизованого корпусу танкової групи фашистського генерала Клейста.
Радянським воїнам протистояли основні сили 11-, 13-, 14-, 16-ї танкових дивізій 1-ї танкової групи та сім піхотних дивізій польової армії противника. 9-й мехкорпус вступив у бій з частинами 13-ї та 14-ї танкових дивізій ворога. 19-й мехкорпус атакував 11-ту танкову гітлерівську дивізію. У ході цих боїв, які відбувалися 28 та 29 червня, гітлерівці були відкинуті на південний захід від Рівного на 20–25 км.
Просунувся вперед і 8-й мехкорпус (командир генерал-лейтенант Д.І. Ря-бишев). Він, пройшовши 15 км, дістався Берестечка Волинської області.
Проте 15-й мехкорпус (командир генерал-майор І.І. Карпезо), який зазнав у попередніх боях втрат, очікуваних результатів не мав.
З ранку 27 червня у напрямку на Дубне розгорнув наступ 8-й мехкорпус. Особливого успіху досягла його група у складі 34-ї танкової дивізії (командир полковник І. В. Васильєв), танкового та мотоциклетного полків, яку очолив бригадний комісар М.К. Попель. Ця група опівдні перейшла в наступ і після важких боїв визволила Дубне, захопивши як трофеї близько півсотні ворожих гармат, що були використані у боях, та колону ворожих танків, з яких створили новий танковий батальйон.