Українські архівісти залучалися також до участі у розробленні і впровадженні архівних програм Ради Європи (Відновлення Пам'яті Польщі, Спільна архівна спадщина тощо), роботи регіональних архівно-бібліотечних структур (Європейська комісія із збереженості та доступу). Регулярною стала участь українських архівістів у міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених актуальним питанням архівної справи та стану джерельної бази історичних досліджень, реституції архівних фондів. Декілька з них проходили в Україні: Міжнародний симпозіум з правових питань реституції (1995), конференція з проблем збереження архівних та бібліотечних фондів (1999).
Проте найважливішим напрямом зовнішньополітичної активності державної архівної служби України залишалося налагодження і розвиток двостороннього взаємовигідного співробітництва з більшістю країн світу. Так, у квітні 1992 р. було підписано угоду з Національним архівом Швеції, яка передбачала взаємний обмін досвідом, виданнями, спеціалістами, копіями документів, сприяння роботі дослідників у державних архівах України та Швеції. Згодом аналогічні угоди були укладені з архівними службами та національними архівами Австрії, Болгарії, Польщі, Румунії, Туреччини, Угорщини. Загалом підписано 15 угод про співробітництво в архівній галузі з представниками архівних служб близького та далекого зарубіжжя. З трьома державами взаємини України в архівній галузі базуються на міжурядових угодах, до яких внесено окремий параграф щодо розвитку архівних зв'язків. Це надзвичайно важливий процес за умов інтеграції України у світовий архівний простір, необхідності вивчення й адаптації досвіду організації та управління архівною справою в зарубіжних країнах, впровадження новітніх технологій, підготовки архівних кадрів, міжнародного обміну архівною інформацією тощо. Отже, об'єктивна реальність існування незалежної України вимагала вироблення нової стратегії і тактики щодо двостороннього та багатостороннього міжнародного архівного співробітництва.
Його спектр визначається не тільки наявністю міжвідомчих договорів про співпрацю, підписаних Головархівом України. Відповідні питання окремим блоком входили і до міжурядових угод, укладених Кабінетом Міністрів України з урядами Ізраїлю, Канади, Мальти тощо. В рамках цих угод тісні стосунки встановилися з Національним архівом Канади, внаслідок чого стало можливим надходження з Оттави значної кількості архівних документів українського походження (в оригіналах та копіях). Аналогічні архівні документи були передані в Україну також Федеральним архівом Швейцарії (Архів дипломатичної місії УНР у Берні).
Не всі проблеми повернення на батьківщину документів українського походження вирішувалися позитивно. Складними виявилися переговори з представниками Української греко-католицької церкви про передачу Архіву президента ЗУНР Є. Петрушевича, що зберігається у Ватикані. Зовсім не просувалося питання реституції великої кількості архівних фондів українського походження в архівах Російській Федерації. Щодо Німеччини ці питання набували одностороннього характеру – адже взамін Архіву Берлінської академії співу, повернутого на батьківщину, Україна не отримала жодного архівного документа.
Переборюючи об'єктивні і суб'єктивні труднощі, українські архівісти зайняли гідне місце у світовому архівному середовищі. Позицію України в міжнародному архівному співробітництві визначали національні інтереси в архівній справі, розвиток повноправного і взаємовигідного співробітництва з усіма національними архівами, інтеграція в міжнародне архівне середовище, адаптація загальнодемократичних і професійних здобутків інших країн, поширення власного досвіду вирішення проблем комплектування, зберігання та використання архівних фондів і документів.
2.2 Інтеграція України в міжнародну архівну систему
25 серпня 1956 p., напередодні відкриття III Міжнародного конгресу архівів, на засіданні Генеральної асамблеї відбулося офіційне прийняття Архівного управління України до МРА. Так фактично розпочалася активна робота українських архівістів у цій міжнародній організації.
Другого дня роботи III Міжнародного конгресу архівів голова української делегації С. Пількевич виступив із доповіддю "Про відбір архівних документальних матеріалів для постійного зберігання", в якій висвітлив систему проведення експертизи наукової і практичної цінності документів українськими архівістами. Відтоді жоден конгрес не проходив без участі делегації нашої країни.
Хоча формально вважалося, що наші представники входять до складу загальносоюзної делегації, але їхні голоси, наскільки це було можливо в ті часи, не розчинялися у хорі репрезентантів СРСР. С. Пількевич, а згодом О. Мітюков завжди виступали на міжнародних архівних форумах, висвітлюючи досвід роботи саме українських архівістів, їхні проблеми та плани [2, С.58].
Проте загальносоюзний контекст наших міжнародних архівних в'язків часом негативно відбивався на них. Україна не завжди могла брати участь у тих щорічних Міжнародних конференціях Круглого столу архівів, які становили для неї найбільший інтерес. Керівництву Архівного управління іноді доводилося буквально виборювати своє право на участь у роботі міжнародних архівних форумів. Характерним прикладом цього була історія поїздки С. Пількевича на V Міжнародний конгрес архівів у Брюсселі 1964 р. Головархів СРСР, який ухвалив рішення щодо формування делегацій, повідомив його про неможливість участі у конгресі. Лише виділення валюти з республіканського бюджету керівнику Архівного управління України уможливило його виступ на конгресі з доповіддю про досвід наших архівістів з описування і зберігання печаток. Вона викликала велике зацікавлення представників інших країн.
Діяльність українських архівістів у МРА була доволі активною, вони залучалися до обговорення багатьох актуальних питань міжнародного співробітництва в галузі архівної справи, вносили цікаві й корисні пропозиції з проблем архівознавства, археографії, сфрагістики тощо, базуючись на досвіді, накопиченому архівними установами нашої держави. Така позиція України, налаштована на серйозну співпрацю з колегами з інших країн, заслужено здобула їй велику прихильність і авторитет світової архівної спільноти. Цими причинами пояснюється рішення керівництва МРА провести XVI Міжнародну конференцію Круглого столу архівів у Києві (вересень 1975 р.). За кількістю країн-учасниць на той час це була найбільш представницька архівна міжнародна конференція. В її роботі взяли участь представники національних архівних служб 35 країн світу, 7 міжнародних організацій. Як спостерігачі до участі в конференції були запрошені керівники архівних управлінь усіх республік Союзу РСР. Загальна кількість учасників і гостей конференції становила 120 чол. Головними темами обговорення були "Підготовка, перепідготовка та просування по службі в архівах" і "Архіви літератури і мистецтва". Перша тема висвітлила досвід України у підготовці кваліфікованих кадрів архівістів на базі Київського державного університету ім. Т. Шевченка. З доповіддю на цю тему виступив член колегії Головархіву України, завідувач кафедри архівознавства професор В. Стрельський. Учасники дискусії погодилися, що програма підготовки архівістів повинна враховувати вплив науково-технічної революції на розвиток архівної справи, мати диференційований характер щодо різних категорій працівників, бути уніфікованою в масштабах усієї країни. Конференція високо оцінила досвід українських архівістів в організації централізованого зберігання і використання документів з історії літератури і мистецтва, визнала їх важливе значення для розвитку національних культур і прогресу людства, відмітила розширення міжнародних зв'язків по лінії архівів літератури і мистецтва, підвищення загального інтересу до їх діяльності.
Створення в Україні Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва, досвід роботи склав предмет дискусій, викликав зацікавлення учасників конференції. Наголошувалося, що створення спеціалізованої установи, котра поєднувала функції архіву і музею, зокрема організація в ньому меморіальних кабінетів видатних діячів української культури, є унікальним явищем не тільки в СРСР, але й у всьому світі. У рекомендаціях конференції з цього питання вказувалося на необхідність створення при МРА спеціалізованого комітету з архівів літератури й мистецтва, а також містилася пропозиція винести на розгляд XIX сесії ЮНЕСКО питання про посилення координації діяльності архівів, бібліотек і музеїв з проблем збирання, зберігання та використання документів з історії літератури і мистецтва. Розглядалися також питання проекту єдиної архівної статистики, інформація про діяльність МРА, звіт секретаря конференції та ін. Учасники та гості конференції ознайомилися з роботою Головархіву, центральних державних архівів [12, С.532].
Учасники і гості конференції мали можливість ознайомитися з діяльністю Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР, Центрального державного архіву Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР, Центрального державного історичного архіву УРСР, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР, зокрема з умовами зберігання в них архівних документів і роботи дослідників у читальних залах, виставками документальних видань і науково-довідкової літератури та унікальних архівних документів XIII–XVIII століть.
За відгуками іноземних учасників, це було одним із найкращих як за змістом, так і за рівнем організації засідання Міжнародної конференції Круглого столу архівів.
Заходи архівістів України, спрямовані на забезпечення зберігання документів та розширення їх використання, були позитивно оцінені учасниками конференції. Схвальну оцінку дістав номер журналу "Архіви України", присвячений міжнародній конференції. У ньому містилися статті про тодішній стан архівної справи в Україні, науково-довідковий апарат до архівних фондів, міжнародні зв'язки архівних установ, діяльність МРА та Круглого столу архівів, про склад і зміст архівних фондів центральних державних архівів України.