У результаті економічного ривка Південна Корея перетворилась у «нову індустріальну країну» з розвинутою промисловістю і могутнім експортним потенціалом. На середину 90-х років вона займала друге місце у світі в будівництві суден; третє
- напівпровідників; п'яте - продукції електроніки, нафтохімії і текстилю; шосте - автомобілів і продукції металургії. Середні темпи економічного зростання за 1962-1996 pp. складали 7,4% на рік, в окремі періоди вони досягали до 10-11% . Вартість експорту виросла з 14 млн. дол. до 130 млрд. дол. (в 3 170 разів). Головною проблемою південнокорейської економіки є її висока залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків і курсів валют.
Помітно зріс життєвий рівень південнокорейців. На початку 90-х років купити автомобіль міг собі дозволити кожен 23-й громадянин країни, а в 1997 р. - кожен п'ятий. В середині 90-х років у користуванні мешканців Південної Кореї знаходилось 10 млн. автомашин при населенні в 45,7 млн. чол. Нові моделі побутової техніки жителі країни прагнули швидко обміняти на новітні. Середній американець купував собі автомобіль раз на 7-8 років, південнокореєць - раз на 3-4 роки. Період користування холодильником в Республіці Корея становив 7 років, пральної машини - 6 років, кольорового телевізора - 7 років (у США- відповідно 15, 13, 11 років).
В 1997-1998 pp. господарство країни зазнало негативного впливу кризи в Південно-Східній Азії. Внутрішній валовий продукт на душу населення знизився з 10 548 дол. в 1996 р. до 9 511 дол. в 1997 р. і 6 664 дол. в 1998 р. За роки кризи збанкрутувало 4 640 підприємств, а також відомі концерни «Хамбо», «Кіа», «Халла», один з лідерів «великої п'ятірки» концерн «Деу». Національна валюта була девальвована більш ніж на 50%. Понад 1 млн. чоловік втратили роботу. Для подолання кризи проводилась реформа діяльності фінансово-промислових груп і банків, розширялись права дрібних акціонерів, змінювався порядок найму робочої сили. МВФ виділив Південній Кореї стабілізаційний кредит у сумі 57 млрд. дол., а також переніс на більш пізні терміни виплату позик на суму 22 млрд. дол.
Проблема об'єднання Кореї. Міжкорейський діалог
Корейський півострів понад 50 років є джерелом напруги в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Тут сходяться геополітичні та економічні інтереси таких країн, як США, Японія, Китай, Росія, зосереджені великі військові контингенти, існує небезпека розповсюдження ядерної зброї. Корейські держави розвиваються за різними моделями, мають великі розбіжності в економічних, політичних, ідеологічних системах. Лідери і КНДР, і РК неодноразово заявляли про свою готовність до співпраці у розв'язанні проблеми об'єднання Кореї.
Ще в 60-х роках КНДР висунула ідею конфедерації, яка тоді означала об'єднання шляхом проведення загальних виборів. У 1980 р. ця ідея була конкретизована, зміст її зводився вже до створення конфедеративної держави, в якій кожна частина розвивалась би своїм шляхом, і в той же час вирішувались би спільні проблеми. З другої половини 80-х років Північна Корея пропонувала ввести заходи довіри на Корейському півострові, які б включали обмеження військових навчань, заборону маневрів іноземних військ. Південнокорейські ініціативи зводились до розширення економічних і гуманітарних контактів. В 1990-1992 pp. міжкорейський діалог успішно розвивався, відбулося 8 зустрічей на рівні прем'єр-міністрів двох держав. КНДР відмовилась від тези «дві делегації - одне місце», після чого обидві корейські держави були прийняті в ООН (вересень 1991 p.). КНДР і РК підписали Угоду про примирення, ненапад, обміни і співробітництво (грудень 1991 р.) і Спільну декларацію про без'ядерний статус Корейського півострова (лютий 1992 p.). Почало налагоджуватись економічне співробітництво. В цей час США звинуватили Північну Корею в розробці ядерної зброї (1993), хоча підтвердити факт наявності в неї військової ядерної програми не змогла жодна міжнародна інспекція, включаючи МАГ ATE. США виходили з того, що країна мала ядерні реактори на АЕС і теоретично могла виготовити атомну бомбу. Конструктивні міжкорейські контакти було перервано, багато спільних проектів заморожено.
У 1993 р. Кім Ір Сен висунув «Програму великої національної консолідації всієї нації для об'єднання батьківщини» з 10-ти пунктів. Пропонувалось створити Демократичну Конфедеративну Республіку Коре, в якій співіснували б різні соціально-економічні, ідеологічні, політичні системи Півночі й Півдня. На чолі об'єднання мала стати Верховна національна конфедеративна рада з рівної кількості представників КНДР і РК та певної кількості співвітчизників із-за кордону. Спільний уряд координував би роботу обох регіональних урядів. Це об'єднання повинне було мати без'ядерний статус, на його території заборонялось розміщення іноземних військ, військових баз, виробництво, ввезення, застосування ядерної зброї. Корейський півострів навічно перетворювався в зону миру.
Офіційні власті Південної Кореї виступали за попередню уніфікацію двох систем перед об'єднанням, що означало б поглинання однієї держави іншою. Вони вважали, що після введення політики відкритості їхня система буде добровільно сприйнята на Півночі. Лідер південнокорейської опозиції, нинішній президент Республіки Корея Кім Де Чжун запропонував програму «Три принципи і три етапи». Трьома принципами об'єднання він назвав «мирне співіснування, мирні обміни і мирне об'єднання». Створення спільної корейської держави, на його думку, має відбуватися в три етапи, по мірі створення необхідних умов: 1) конфедерація двох незалежних держав; 2) федерація двох регіональних частин; 3) об'єднання, при якому утворюється «одна країна, одна нація, один уряд». Перший етап проекту Кім Де Чжуна близький до ідеї створення Демократичної Федеративної Республіки Коре. Виникла основа для пошуку компромісів і співпраці.
В 1995 р. «корейська ядерна криза» була врегульована. США зняли свої звинувачення в обмін на заміну північноко-рейських реакторів АЕС на ядерні легководневі реактори, що не здатні виробляти плутоній для ядерної зброї. Велику активність у розширенні господарських зв'язків виявляють найбільші корпорації Республіки Корея. Розпочато створення на території КНДР індустріальних комплексів. Компанія «Х'юнде» планує побудувати в провінції Хванхе-Намдо комплекс, де розмістяться об'єкти 850 південнокорейських фірм. Концерн «Самсунг» збирається випускати в Північній Кореї на базі новітніх технологій стереосистеми та іншу продукцію, використовуючи місцеву дешеву робочу силу. У свою чергу, Республіка Корея готова імпортувати з КНДР метали, сталь, морепродукти, лікарські рослини. Триває міжкорейське співробітництво у сфері транспорту і торгівлі. Відкрите регулярне сполучення між південнокорейським портом Пусан і портом Наджином на Півночі, де планується створити спеціальну економічну зону. Розвиваються контакти в галузі туризму і спорту. Концерн «Х'юнде» будує в Пхеньяні спортивний комплекс загальною вартістю 57 млн. дол. Планується створення міжнародного курорту Кимгансан в Алмазних горах.
В червні 2000 р. відбувся міжкорейський саміт на найвищому рівні в Пхеньяні, в ході якого лідер КНДР Кім Чен Ір і президент РК Кім Де Чжун обговорювали подальші перспективи співробітництва.