Першим радикальним заходом нового режиму стало прийняття закону про аграрну реформу від 9 вересня 1952 р. Встановлювався земельний максимум для поміщиків у 200 федданів землі (один феддан - 0,42 га). Ще 100 федданів могло перебувати у власності членів їх сімей. Надлишки вилучалися державою за викуп і продавалися безземельним і малоземельним селянам у розстрочку терміном на ЗО років. Всього викупу підлягало 650 тис. федданів землі. Спочатку військові збиралися передати владу існуючим політичним партіям. їх лідери дістали пропозицію оприлюднити програми і статут і подати відомості про фінанси. З'ясувалося, що стара політична еліта не готова до радикальних змін і прагне повернутися до колишніх порядків. У січні 1953 р. політичні партії були розпущені. Набрала чинності тимчасова конституція країни.18 червня 1953 р. в Єгипті було проголошено республіку.
У зовнішній політиці Рада революційного командування в основному орієнтувалася на США, сподіваючись на економічну і політичну допомогу. 19 жовтня 1954 р. була укладена угода з Великобританією про вивід англійських військ з Єгипту протягом 20 місяців від часу її підписання. Серед активних діячів нового режиму тривали суперечки з питання про перспективи розвитку Єгипту. Немолодий генерал М. Нагіб, хворий на ревматизм, мало цікавився діяльністю РРК, здебільшого обмежуючись підписанням документів, які йому доставляли додому. Він схилявся до компромісу з рядом впливових діячів часів монархії та ісламськими фундаменталістами, проводив з ними таємні переговори. Така позиція не влаштовувала реформаторів, очолюваних Г.А. Насером. У листопаді 1954 p. M. Нагіб був усунутий зі своїх посад і висланий в глухе віддалене село, де провів решту свого життя. Г.А. Насер офіційно очолив Раду революційного командування.
28 березня 1955 р. Г.А. Насер уперше публічно сформулював 6 принципів єгипетської революції:
1) ліквідація імперіалізму,
2) ліквідація феодалізму,
3) ліквідація капіталістичних монополій,
4) встановлення соціальної справедливості,
5) створення єдиної сильної національної армії,
6) встановлення дійсно демократичної системи. Вони мали лягти в основу моделі оновленої єгипетської держави.
23 червня 1956 р. була прийнята нова конституція країни. Єгипет проголошувався республікою, а єгипетський народ - частиною арабської нації. Законодавча влада належала парламенту - Національним зборам, що обиралися шляхом загальних таємних виборів на 5 років. Главою держави був президент з широкими повноваженнями. Цю посаду обійняв Г.А. Насер.
Єгипетське керівництво розпочало переговори із США і Міжнародним банком реконструкції і розвитку про отримання позик для економічних реформ, зокрема, на будівництво Асуанської ГЕС на Нілі. Перед загрозою ізраїльської агресії Г.А. Насер шукав стратегічних партнерів, мав намір закупити сучасну зброю для посилення боєздатності національної армії. Західні держави не пішли на військове співробітництво. Єгипетська сторона ^провела консультації про можливість отримання зброї з СРСР. У відповідь США і МБРР відмовили Єгипту в наданні обіцяних позик. Незадоволення Заходу викликала й активна Участь Насера в русі неприєднання.
Тоді в 1956 р. керівництво Єгипту націоналізувало Суецький канал, плануючи направити доходи від його експлуатації на економічне відродження країни.44% акцій каналу належало англійському уряду, 52% - французьким власникам, незначна частина - СІЛА, що купили їх у Ватикану. Щорічно Суецький канал давав компанії 35 млн. фунтів стерлінгів чистого прибутку, з яких Єгипту виділявся 1 млн. фунт стерлінгів. Власники акцій мали отримати компенсацію. Уряд Єгипту підтверджував свободу судноплавства по каналу.
Великі держави, крім прямих прибутків, використовували геополітичні можливості власників каналу для контролю над Близьким Сходом. Вони організували антиєгипетську кампанію, намагаючись зберегти свої позиції в регіоні. З ініціативи Великобританії в Лондоні відбулася нарада, на якій США запропонували вивести Суецький канал з-під контролю Єгипту і передати його під міжнародне управління. Рада Безпеки ООН підтвердила суверенітет Єгипту над каналом (жовтень 1956 p.). Після провалу міжнародного тиску на Єгипет Англія і Франція розв'язали інтервенцію проти нього, яку підтримав Ізраїль. Радянський Союз надав Єгипту велику політичну і дипломатичну підтримку. Була зроблена заява про можливість участі "радянських добровольців" у боях на боці Єгипту. Англо-франко-ізраїльська агресія закінчилася провалом. З цього часу остаточно визначилась орієнтація режиму Насера на СРСР.
У кінці 50-х років лідери країни взяли курс на "єгиптизацію" економіки. Акції іноземних підприємств продавались єгиптянам, їх контрольні пакети викуповувалися державою. У 1960-1963 pp. було проведено націоналізацію за викуп великих промислових, будівельних, транспортних компаній, що належали єгипетській буржуазії. Виник державний сектор, який зайняв пріоритетні позиції. Інтенсивно здійснювалась індустріалізація.
До початку 70-х років було побудовано понад 1 000 нових господарських об'єктів. У створенні національної економіки Єгипет спирався на допомогу СРСР.27 грудня 1958 р. була підписана угода про спорудження Асуанського гідроенергетичного комплексу, для чого радянською стороною виділявся кредит на суму 90 млн. інвалютних рублів.27 серпня 1970 р. було прийняте рішення про надання ще 202,5 млн. руб. Був розроблений унікальний проект ГЕС на 12 турбін потужністю 175 тис. кВт кожна, споруда якої була вирубана у скелі. Іригаційна система складалася з озера, трьох головних і 8-ми тис. додаткових польових каналів. Найцінніші історичні пам'ятки за допомогою ЮНЕСКО були перенесені в інше місце. Асуанський комплекс став основою господарства Єгипту і після закінчення будівництва приносив державі прибуток в 1 млрд. фунтів на рік. Електроенергія експортувалася в Сирію, Йорданію, Саудівську Аравію, Туреччину. Посівні площі країни збільшилися на 30%. На зрошуваних землях можна було збирати три врожаї на рік. Радянський Союз надав Єгипту допомогу в будівництві 150 промислових, сільськогосподарських і навчальних об'єктів.
В економіці країни залишився і приватний сектор. Дрібним і середнім національним власникам належали невеликі підприємства, ремісничі майстерні, заклади обслуговування в легкій і харчовій промисловості, у внутрішній торгівлі.
У 60-х роках був прийнятий ряд доповнень до закону про аграрну реформу 1952 р. Максимальний розмір земельних ділянок встановлювався в 50 федданів на власника і 100 федданів на його сім'ю. З 1964 р. компенсація поміщикам за вилучену землю відмінялась, а викупні платежі для селян знижувались на 75%. Держава заохочувала створення кооперативів. Велике значення надавалось освоєнню нових земель і створенню держгоспів у провінції Ат-Тахір і в районі Асуанської греблі.
Г.А. Насер і його соратники негативно оцінювали партійно-парламентську систему, що існувала в монархічному Єгипті. Вони прагнули створити єдину організацію, яка б виражала інтереси всіх груп суспільства. Спочатку така роль відводилася Національному конгресу народних сил, який прийняв програму "Хартія національних дій" (1962). Головною метою режиму і суспільства проголошувалась побудова "єгипетського соціалізму". Підкреслювався його національний характер, принципова відмінність від комунізму, неприйняття диктатури пролетаріату, велике значення для єгиптян принципів і норм ісламу. В 1962-1963 pp. була створена насерівська партія - Арабський соціалістичний союз. У країні встановився режим особистої влади Г.А. Насера. Президент став центром політичної системи, а демократичні інститути мали допоміжний, другорядний характер. Реальною опорою режиму були армія і органи держбезпеки. Опозиція переслідувалась.
У зовнішній політиці Г.А. Насер орієнтувався на СРСР, звідки отримував суттєву економічну, політичну, військову допомогу. Єгипет претендував на особливу об'єднуючу роль у регіоні. Згідно з геополітичною концепцією Насера, Єгипет був центром трьох кіл: арабського, африканського, мусульманського. Насер прагнув об'єднати арабські країни в єдину державу. Практично йому вдавалося на деякий час об'єднати Єгипет і Сирію (1958-1961) і створити Об'єднану Арабську Республіку. Однак досить швидко Сирія вийшла зі складу ОАР. Інші арабські країни не сприйняли ідею Насера, воліючи розвиватись кожна своїм шляхом. Єгипет активно підтримував арабський народ Палестини в його боротьбі проти ізраїльської окупації за створення незалежної держави. Він воював проти Ізраїлю у війнах 50-60-х років і під час війни 1967 р. втратив Синайський півострів і сектор Газа.
Наприкінці 60-х років позитивні можливості насерівської моделі "єгипетського соціалізму" в основному були вичерпані. Країна вступила в стадію затяжної кризи. Державний сектор працював неефективно. На загальний стан економіки негативно вплинули такі наслідки поразки у війні з Ізраїлем 1967 p., як закриття Суецького каналу, втрата нафтопромислів на Синайському півострові, припинення туризму. Єгипет потребував фінансової допомоги. Сподіваючись на отримання субсидій, Насер змушений був піти на примирення з монархами Аравійського півострова, яких він завжди критикував за деспотизм. В останні роки життя він зробив заяви про можливість поліпшення стосунків із США та іншими західними країнами. В 1970 р. Г.А. Насер несподівано помер від серцевого нападу в 52-річному віці.
Г.А. Насер - видатний діяч єгипетського, арабського і світового національно-визвольного руху. Він відіграв визначну роль у визволенні Єгипту від монархії і принизливого контролю Заходу, повернув під суверенітет країни Суецький канал, наполегливо боровся проти ізраїльської експансії, зробив вагомий внесок у розбудову незалежної єгипетської держави. Насер користувався величезною популярністю і авторитетом в арабських країнах і в усьому світі. Його методи боротьби за національні інтереси, модель "єгипетського соціалізму" вважалися найбільш ефективними в ряді країн. Організації "Вільні офіцери" були створені в Сирії, Іраку, Лівії. Патріотично настроєні суспільні сили, в першу чергу офіцерство, на початкових етапах після приходу до влади в цих країнах орієнтувалися на насерівські реформи. Водночас він допустив ряд об'єктивних і суб'єктивних помилок. Життя вимагало нових підходів до вирішення проблем країни.