На постанову судді про обрання запобіжного заходу або про відмову в обранні запобіжного заходу прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача цієї апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
До того ж згідно з вищевказаним наказом Генерального прокурора України у кожному випадку відмови суду в наданні дозволу на взяття під варту підозрюваного чи обвинуваченого слід вирішувати питання про внесення апеляційного подання[9].
Відмова суду у взятті під варту обвинуваченого не перешкоджає слідчому за згодою прокурора повторно звернутися до суду з поданням у тій самій кримінальній справі за умови одержання нових даних, які свідчать на користь застосування цього запобіжного заходу.
3. Процесуальний порядок продовження строку тримання під вартою.
Питання про продовження строку тримання під вартою в порядку, передбаченому ст.165-3 КПК, вирішується суддями відповідно до вимог ст. 156 цього кодексу (абзац перший п.19 постанови) [3]. За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.
Подання про продовження строку тримання під вартою має бути порушене з таким розрахунком, щоб це питання було розв'язане до закінчення встановленого строку тримання під вартою. Відповідно до ч. 2 ст. 165-3 КПК подання про продовження строку до 4, 9, 18 місяців направляється до суду за 5, 15, 20 діб до його закінчення відповідно.
Подання про продовження строків тримання під вартою має розглядатись суддею за умов, що воно згідно з ч. 1 ст. 165-3 погоджене з відповідним прокурором та що строки проведення досудового слідства не закінчилися або продовжені відповідно до ст. 120 КПК.
Щодо участі у розгляді зазначеного подання обвинуваченого, то, як випливає зі змісту ст. 165-3 КПК вона не є обов'язковою. Це питання вирішується суддею в кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопотань. Обвинувачений доставляється в суд, наприклад, тоді, коли певні обставини можна з'ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров'я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування справи, наявність у нього бажання і фінансових можливостей бути звільненим під заставу тощо)[3].
Дуже суттєвим елементом досліджуваного мною запобіжного заходу, що сприяє поширенню тяганини у справах, є обмеження строків тримання під вартою, встановлені ст. 156 КПК. Адже, у разі закінчення строку тримання під вартою начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний звільнити з-під варти обвинуваченого, про що повідомляє орган, у провадженні якого перебуває справа, і прокурора.
Практично, такі випадки не допускаються, оскільки, окрім дисциплінарної відповідальності слідчого, це може призвести до звільнення особи, яка є небезпечною для суспільства, негативно вплинути на встановлення істини у справі, сприяти ухиленню обвинуваченого від слідства і суду тощо.
Таким чином, обмеження цього строку стимулює органи досудового слідства швидко і не завжди якісно проводити розслідування кримінальних справ і направляти їх до суду, оскільки процедура продовження пов'язана з оформленням певних документів. Крім того, зміни до КПК внесені згідно з Законом України від 3 квітня 2003року "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", які набрали законної сили з 25 липня 2003року, фактично ще більше скоротили продовжені строки. Так, тепер для закінчення розслідування у справі, по якій хоча б одному обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, органу розслідування фактично надається 3, 8, 17 місяців з моменту затримання особи, оскільки матеріали кримінальної справи мають бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, не пізніше як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, продовженого відповідно до ч. 2 ст. 156 КПК.
Порушення цього терміну, безумовно, призведе до таких негативних наслідків, як звільнення обвинуваченого з-під варти після закінчення граничного строку тримання під вартою незалежно від будь-яких обставин, навіть якщо матеріали справи не були надані своєчасно з поважних причин. Продовжити строк тримання під вартою під час ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи у такому випадку неможливо, оскільки зміни до ст. 165-3 КПК позбавляють суд цього права.
Проте, якщо дотримуватись букви закону правовий режим пред'явлення матеріалів досудового слідства заздалегідь обвинуваченому, який утримується під вартою, поширюється лише на випадки продовженого строку.
Відповідно до ч.6 ст. 156 КПК такий порядок застосовується лише до строків, передбачених ч. 2 цієї ж статті. Таким чином, якщо двомісячний строк тримання під вартою, передбачений ч. 1 ст. 156 КПК не пролонгувався у встановленому порядку, то матеріали кримінальної справи мають бути пред'явлені до його закінчення, а не за місяць до його закінчення.
Частина 8 ст. 156 КПК передбачає порядок продовження строків тримання під вартою у разі недостатності часу для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. І не зважаючи на те, що цей порядок згідно із законом застосовується лише до випадків додержання місячного терміну до закінчення строку, вважається за доцільне застосовувати такий же порядок і для продовження строків тримання під вартою тих обвинувачених, строк тримання під вартою яких не продовжувався більше 2 місяців.
Такий висновок обумовлений тим, що час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи тепер враховується при обчисленні строку тримання під вартою, і по закінченні двомісячного строку, якщо його не продовжити, начальник місця попереднього ув'язнення відповідно до ч. 11 ст. 156 КПК звільнить обвинуваченого.
Необхідно зазначити, що зміни до КПК, внесені Законом від 3 квітня 2003 року, взагалі сприяють підвищенню ступеня бюрократизації процесу досудового слідства.
Для більш наочного уявлення візьмемо такий приклад. Слідчим 20 липня порушено кримінальну справу за ч. З ст. 187 Кримінального кодексу України за фактом розбійного нападу на магазин. Під час досудового слідства було встановлено, що злочин вчинено 4 особами: С, П., В. і Д.
В. було затримано безпосередньо після вчинення злочину 18 липня. Інші співучасники були затримані: С. - 21 липня, П. - 24 серпня, Д. - 14 вересня.
В. було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, усім іншим співучасникам - утримання під вартою. Оскільки потерпілий тривалий час знаходився на лікуванні, судово-медична експертиза була проведена лише 13 жовтня. Слідство у справі було закінчено 30 жовтня.
За таких обставин слідчий має вносити 2 подання для продовження строків слідства до 4 місяців; подання про продовження строків тримання під вартою: 2 стосовно С. ( спочатку до 4, а потім - до 5 місяців), 1 – стосовно П.
Крім того, якщо підсудним буде недостатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи до 14 листопада, то слідчий буде вимушений вносити ще й подання в порядку ч. 8 ст. 156 КПК, а з 20 листопада - подання про продовження строків досудового слідства.
Із цього прикладу вбачається, що майже всі подання будуть вноситись слідчим з об'єктивних причин. Таким чином, зазначені дії, які не є слідчими, у більшості таких випадків призводитимуть до невиправданих витрат робочого часу слідчого апарату, матеріальних затрат[ 13 ;59-60].
Дуже часто на практиці виникають питання, як повинен діяти суд, коли подання про продовження строку тримання під вартою надійшло до суду з порушенням строків, зазначених у ч. 2 ст. 165-3 КПК. Закон не визначає правових наслідків такого порушення,тому, на нашу думку, саме по собі воно не є підставою для відмови у розгляді подання. Проте, на таке порушення суд повинен реагувати окремою постановою(ухвалою). Підставою для відмови у розгляді подання, внесеного в порядку ст. 165-3 КПК з порушенням строків, установлених ч. 2 цієї статті, може бути закінчення на час його внесення строку проведення досудового слідства (за умови, що цей строк не було продовжено в установленому законом порядку) або коли відпали обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, чи умови, за яких продовження строку є можливим - закриття кримінальної справи, перекваліфікація на менш тяжкий злочин тощо.
Проаналізуємо, як регулює продовження терміну утримання під вартою при поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування нині діючий КПК і поданий у Верховну Раду новий варіант.
Як уже зазначалося, законодавець поклав обов'язок із обрання цього запобіжного заходу і продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою виключно на суд. При цьому статтями 165-2 і 165-3 чинного КПК та статтями 146-150 проекту нового Кодексупередбачено направлення слідчим до суду оформленого належним чином і узгодженого з прокурором подання, в якому вказуються підстави для обрання такого запобіжного заходу або ж необхідність продовження його термінів. У суді проводиться повноцінне судове засідання з участю прокурора, слідчого, обвинуваченого та його захисника, кожен із яких в умовах змагальності намагається переконати суддю в безпомилковості своєї позиції. І це правильно, оскільки суд і тільки суд має право обмежити конституційне право на свободу.