Гітлер уважно спостерігав за обстановкою. Йому також була важливо знати, на чий бік стане Італія у випадку Європейської кризи. На засіданні з головою штабу у кінці квітня він обговорював питання про те як форсувати рішення цього питання.
Муссоліні бажав свободи Абіссініі. Не дивлячись на згоду англійського уряду, йому могла знадобитися підтримка Німеччини у цій авантюрі. В такому випадку він змирився би з діями германії проти Чехословаків. При урегулюванні чеського питання Італія буде на боці Німечинні.
Там із задоволення відмітили наміри західних держав переконати чехів проявити розсудливість в інтересах миру в Европі. Нацистська партія Судейської області на чолі з Гейленом склала до цього часу свої вимоги автономії для межуючих з Німеччиною районів Чехословаччини. Ця програма була викладена 24 квітня в промові Гейлена в Карлсбаде. Англійський та французький посланники у Празі після цього відвідали міністра закордонних справ Чехословаччини щоб виразити надію що чеський уряд зробить все можливе для врегулювання цього питання.
17 травня почались переговори про судейське питання між чеським урядом та Гейленом. Поширювались чутки про просування німецьких військ до кордону Чехословаччини. 20 травня Гендерсену запропонували зробити на цей рахунок запит в Берлін. Німецькі заперечення не заспокоїло чехів, які в ніч на 21 травня віддали приказ про часткову мобілізацію армії.
«Я вирішив врегулювати раз і назавжди . і на цей раз радикально, питання про судейських німців. Я надав наказ, по-перше про підготовку до 2 жовтня військової акції проти цієї держави і в других про розширення фронту нашої оборони на Заході»
Західні імперіалісти з наростаючою тривогою спостерігали за виступом чеського та словацького народу в захист своєї держави. Англійський посланник в Празі Ньютон остерігався як би тиск німецьких фашистів та західних імперіалістів не змусило чехословацький уряд поступитися територією більше ніж та яка межувала з Німеччиною. Тоді б уряд було б не в змозі стримати громадськість, та армію. Народне повстання могло таким чином поставити під загрозу успіх політики спрямовано на досягнення договору з фашистськими державами.
Тому західні імперіалісти охоче прийняли тезу Гітлера що він начебто зовсім не збирався нападати на Чехословаччину і що 21 травня було лише хибна тривога, яку Чехословаччина викликала з наміром провокації. Англійський уряд добре знало що це не так. Його військові аташе в Німеччині переконались що відбувається військова підготовка. Ньютон посилав з Праги повідомлення, що чехи, проводячи свої заходи не проявляють ніяких агресивних заходів і намагались дати лише опір нападу, який вони могли очікувати. Не дивлячись на це, Галі факс намагався вплинути на англійську політику щоб вона не зайняла анти німецьку та вигідну для чехів позицію. Одночасно англійський уряд розгорнув в Парижі та Празі активну діяльність для забезпечення подальших поступок Гітлеру. До англійського уряду долучилась і дипломатія США. Американський посол в Парижі заявив 22 травня що заходи, проведені Чехословаччиною, начебто поставили Європу на межу війни, яка повністю її знищить. Він запевняв французьких політичних діячів, що якщо вона виступить на боці Чехословаччини,то опинитися в повній ізоляції та буде розгромлена.
У Вашингтоні Булліт також відправив повідомлення, в якому заявляв, що «чехи готові скоріш знищити свій народ у війні, яка захопить всю Європу , ніж піти на великі поступки, які можуть задовольнити Гітлера та судейських німців». Одночасно він застерігав про трагедію яка може трапитись, якщо Франція вирішить виконати свої союзні обов’язки та прийде на допомогу Чехословаччині. Тому Буллі вимагав, щоб президент та американська дипломатія спробували найти який-небудь щлях, який би звільнив французів від їх морального обов’язку.
Буллі пропонував щоб президент США, коли виникне пряма загроза нападу Німеччини на Чехословаччину скликав Гааге конференцію за участю Англії, Франції, Германії та Італії. Послам фашистських держав треба було б зазначити, що ця ініціатива викликана бажанням перешкодити перемозі більшовизму і що конференція повинна зупинити більшовиків на східних кордонах Європи. Конференція потім сама б вирішила, що в прикордонних областях Чехословаччини повинен бути проведен плебісцит. «Якщо чехи такий плебісцит провести відмовляться, французи зможуть відхилитися від своїх моральних обов’язків і це відверне загальноєвропейську війну.
Бонне дуже уважно прислуховувався до думки американської та англійської реакції та охоче виконував їх поради. Ще 23 травня він заявив англійському послу, що готов чинити будь-який тиск на чехословацький уряд, лише ь змусити» чехів порозумнішати». Він пообіцяв, що якщо чехи не порозумнішають, він заявить їм, що Франція не почуває себе зв’язана договірними обов’язками .
Французький та англійський уряди чинили тиск на Чехословаччину, щоб вона була більш поступливою та гнучкою, тобто щоб вона відмінила військові приготування в прикордонних районах, знову розпочала переговори з Гейленом та пішла на нові можливо більші поступки.
Тиск Галіфакса був настільки сильним, що відразу після розмови з ним Масарик мав бесіду з германським послом в Лондоні Дірксеном та дав йому зрозуміти , що чехословацький уряд готов домовитись з Німеччиною про всі питання. Масарик заявив також, що предметом дискусії можуть бути відносини з СРСР.
Все більш відкрито почали висуватись вимоги, щоб Чехословаччина відмовилась від союзу СРСР.
У відповідь на постійний тиск з Лондону та Парижу уряд прискорив розробку «статусу національних меншин», який включав в себе все що було обіцяно в квітневому меморандумі. Для поведінки чехословацького уряду було характерним то, що зі своєю пропозицією воно ознайомило спочатку дипломатів західних держав, потім представників гейленовської партії, але воно не повідомило про них чехословацькому парламенту, а тим більш громадськість. Гейленовці відповіли меморандумом від 7 червня, який в принципі повторював карловську програму, пом’якшену лише заяваю про демократичні принципи існування нації. Зміст цих вимог заключався в розподілі чехословацької держави на національні області. Не дивлячись на те що президент Бенеш та уряд розуміли в зміст та значення гейленовського документу, вони під час переговорів пішли на нову поступку: прийняли меморандум для обговорення на рівних началах з запропонованим статусом, разом з яким він повинен був скласти основу для дискусії. Це означало, що чехословацький уряд заздалегідь готов прийняти подальші вимоги, які виходили за межі статуту, який ще в кінці квітня був визначений як остання межа чехословацьких поступок. Вже у той час Гейлен питав Лоренца, який керував підривними діями судейських фашистів, як він повинен поступити якщо чехословацький уряд під тиском Англії та Франції погодиться на усі їх вимоги. Він попросив дозволу виступити з вимогами відмови від чехословацько-радянськикого пакту.
Чехословацька реакція домагалась того, щоб в червні 1938р. уряд Чехословаччини встановив офіційні відносини з урядом іспанських бунтівників, та вже в кінці червня чехословацький дипломатичний представник виїхав в Бургос. Вчинок уряду Чехословаччини був сприйнятий як прояв незалежності Праги від Москви. Одночасно італійські фашисти вказували на те що становище Чехословаччини не було б таким важким , якщо б СРСР не грали роль захисника її незалежності. Для Чехословаччини начебто достатньо симпатій Англії. Союз з СРСР «буде одним з головних перешкод мирного вирішення питання про національні меншини з найбільш важливими нашими сусідами».
Поступки чехословацького уряду, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці вже тоді були настільки серйозні, що не могли не викликати сумнівів у деяких політиків коаліційних партій. Але керівні діячі коаліційного уряду , в особливості Годжа, для того щоб подолати вагання своїх партнерів по коаліції, не зупинялись навіть перед тим, щоб самими просити західних імперіалістів продовжувати чинити тиск на деяких правих соціалістичних лідерів. Він прямо запропонував , щоб англійський уряд виказало незадоволення незначними результатами переговорів та вказало на серйозні наслідки. Годжа і Бенеш предавали через Масарика в Лондон, що вони начебто докладають усіх зусиль, щоб усунути існуючі перешкоди. Тоді ж англійський уряд почав розглядати питання про можливість проведення плебісцита та відторгнення прикордонних територій. Цю пропозицію у кінці червня 1938р. прислав з Берліну Гендерсон.
В кінці червня Масарик отримав повідомлення від англійського уряду, що воно не задоволене просуванням переговорів и що Чехословаччина повинна прискорити переговори та піти на значні поступки. Те ж саме телеграфував Галіфакс в Прагу. Потім Чемберлен заявив Дірксену, що англійський уряд повністю згоден з німцями в тому що поступки на які пішла Чехословаччина, недостатні і що вона чинитиме ще більший тиск на неї. На підставі цього Дірксен повідомив в Берлін, що англійський уряд вирішило розбити також і пакт Франції з Чехословаччиною та СРСР та витіснити Радянський союз з європейської політики9.
Проти чехословацько-радянського союзу будували перешкоди західні імперіалісти також у Варшаві та Бухаресті і тим самих розпалювали апетити фашистів цих країн. Польща продовжувала дотримуватись своєї анти чехословацької політики. Варшавським фашистам недостатньо було того, що чехословацький уряд досить уважно відреагувало на їх нахабну антикомуністичну ноту, яка була спрямована в березні 1938 р., та провело відповідне розслідування, яке показало, що польські звинувачення , вигадані.