В цей період поляки встановили тісні зв’язки з фашистами в Словаччини та підбурювали їх проти празького уряду. Вони навіть використали для цього приїзд американських словаків. Для того, щоб їх привітати, польські урядові органи запросили спеціальну делегацію словацьких люд яків, яку скрізь вітали, у той час як офіційну чехословацьку делегацію ігнорували. Поряд з цими демонстративними провокаціями Бек вже в той час вів переговори з угорськими фашистами про розподіл Словаччини та Закарпатської України.
Одночасно Польща почала встановлювати в цей період натиск на Румунія, намагаючись не допустити якої-небудь угоди між Чехословаччиною, СРСР та Румунією з питання про пропуск радянських військ в Чехословаччину і навіть перелітати радянським літаком.
Радянський союз не пропускало ніякої можливості, показати свій намір та готовність виконати свої союзницькі обов’язки.Керівники радянського уряду у своїх виступах запевняли , що вони готові допомогти Чехословаччини. Радянський уряд крок за кроком, ліквідувало інтриги західних імперіалістів та румунських бояр під час переговорів. Але сам чехословацький уряд не зробило нічого, щоб допомогти ліквідувати ці перешкоди і тим самим укріпити безпеку своєї країни. Воно посилало чехословацькому посланнику сумнівну відповідь та запевнення Бонне, що можливість нападу Польщі на Чехословаччину неможливий. Тому по відношенню до Радянського Союзу не треба робити нічого такого, що могло налаштувати поляків проти чехів.
Не дивлячись на готовність чехословацького уряду, переговори, як зломити Чехословаків затягувались через те що чеська буржуазія повинна була рахуватися з пильністю народу яка посилювалась, та діяти дуже обережно. Але внутрішні негаразди фашистського режиму не дозволяли Гітлеру чекати, йому треба було скоріш досягти крупних успіхів.
Тому в липні 1938 року західні імперіалісти вирішили чинити на Чехословаччину більш сильний тиск. Після 21 травня англійський уряд спочатку вимагав надати йому можливість послати в прикордонні області Чехословаччини своїх чиновників в якості наглядача. Коли ж чехословацький уряд погодився на порушення свої суверенних прав, англійська реакція пішла ще далі. 18 липня Галі факс дав наказ англійському посланнику в Празі Ньютону вияснити, як чехословацький уряд поставиться до того англійського посередника для переговорів з Гейленом. Більше всього для цієї ролі підійшов би колишній губернатор однієї з індійських провінцій, який має опит в національних питаннях. Е було в той час, коли чехословацький уряд після невдалих переговорів з гейленовцями шукало засоби для того щоб хоча б частково виправити тяжкі політичні помилки попередніх переговорів.. Воно хотіло запропонувати парламенту розроблений ним проект статута національних меншин, доповнений пропозиціями про розширення прав земельних представництв в їх національних куріях. Цей крок міг означати початок перевороту, завоювання підтримки не лише чеського й словацького народів, але й частково національних меншин у справі справедливого вирішення національного питання в межах чехословацької демократичної держави. Але саме цього не хотіли західні покровителі Гітлера. Галіфакс запропонував англійському посланнику а Празі відмовити бекеша від цієї акції та змусити його попросити Англію про посередника. Мова йшла, не про що інше, як про відмову від суверенного праві вирішувати внутрішні питання Чехословаччини за допомогою конституційного органу, який лише й мав на це право, та предати їх рішення в руки іноземного імперіалістичного агента. Галі факс вимагав, щоб чехословацький уряд домовився з гейленовцями про опублікування спільного комюніке, що вони приймають англійського незалежного представника, вже тоді мова йшла про лорда Ренсімена як про посередника у справі між Чехословаччиною та судейськими німцями. Президент та уряд відхилили його через образливу форму, в якій воно було зроблено і яку громадськість не сприйняла б.
23 та 25 липня Боннє в спеціальних листах також наполягав, щоб Чехословаччина прийняла Ренсімена, так як лише цим начебто вона може змусити Англію погодитись на якесь розумне рішення.10 Але це була неправда, так як Галіфакс як раз у розмові з Бонне та Даладьє у Парижі 20липня заявив, що відповідальність англійського уряду « починається та закінчується на тому, що вона шукає посередника», але те що воно відмовляється від відповідальності за результати його місії та пропозиції, яке він внесе для розв’язання спірного питання. Неправдою було також ствердження про «безсторонність» Ренсімена. Мова йшла про заклятого ворога СРСР, а тим самим і чехословацького уряду. Але він також був і прямим ворогом чеського народу.
Радянський посланник застерігав Бенеша не допускати подальшого втручання в суверенне право чехословацької держави і знову запевнив що СРСР готовий допомогти Чехословаччині. Радянський посол в Парижі також попередив французький уряд, щоб воно в питанні місії Ренсімена не чинило тиск на Чехословаків. Бонне і сам це визнав у розмові з германським послом.
Не дивлячись на це , чехословацький уряд зробив ще один крок на шляху до капітуляції. Вербальною нотою 25 липня 1938 року, він попросив англійський уряд прислати особу, яка погодитися викласти свою думку та дати свої поради і тим самим допомогло б перебороти труднощі.
3 серпня Ренсімен прибув у Прагу. Чехословацьке населення віднеслось до нього та його місії з глибокою недовірою, небажанням та навіть з відразою. Він негайно встановив контакти, з нацистсько налаштованим дворянством та промисловцями, з гітлерівськими агентами, в той час як з по відношенню до чехословацького уряду він зберігав холодну учти вість, а по відношенню до населення та демократичним діячам пихатість колоніальних хазяїв. Ренсімен почав діяти як справжній колоніальний губернатор. Вже через дві неділі після свого приїзду він вніс пропозицію, щоб найбільш відповідальні посади в деяких міністерствах були назначені гейленовські агенти, і уряд 19 серпня цю вимогу задовольнило. Це був перший крок; потім Ренсімен на основі переговорів з гейленовцями зробив новий натиск на чехословацький уряд, щоб змусити його прийняти гейленовську карловську програму розчленування Чехословачинни.
Знайшлись і інші некликані посередники. В серпневі дні в Прагу прибув лорд Аллен Хартвудський. В Чехословаччині він вів переговори з деякими правими соціалістичними лідери і як представитель більш демократичних кіл англійської земельної аристократії намагався серед людей, які оточували Бекеша, пропаганду вати ідею конференції чотирьох держав ( без участі Радянського союзу). Ця конференція повинна була вирішити долю Чехословаччини, якій лорд Аллен Хартумських радив відмовитися від союзу з СРСР.
6 серпня американський посол відвідав Бенеша та повідомив йому, що Німеччина вважає однією з головних цілей своєї компанії ліквідацію радянсько-чехословацького договору, до того ж стверджував що Германія не має наміру напасти на Чехословаччину, так як Гітлер добре розуміє, що це означало б європейську війну. Головна мета Гітлере начебто покращення життєвих умов німецького населення та недопущення військових авантюр. Своє схвалення Гітлера та інших нацистів Вільсон доповнив погрожуючими застереженнями, щоб Бенеш не розраховував на американську допомогу. Якщо в американській печаті виявляється почуття симпатії до Чехословаччини то це лише результат впливу американських євреїв, було б помилково вважати, що Америка погодитися піти воювати в Європу за когось чи проти когось. Гедерсон , інформувавши Лондон про поїздову Вільсона , представляв собі становище . Він рекомендував Вільсона як реального політика, який критикує англійців за поблажливість по відношенню до Чехословаччини і важає плебісцит в Судетах єдиним розумним рішенням. В кінці серпня Вілсон був вже в Парижі,де підтримав свого колегу Булли та в його намаганнях переконати французький уряд в безнадійному становищі Чехословакії та в безнадійності будь-яких спроб надати їй допомогу.
Сам Буллит заявив, що Радянський союз своєю підтримкою Чехословаччини та боротьбою проти гітлерівської агресії начебто хоче викликати світову війну для того, щоб мати з неї вигоду та розв’язати світову революцію.
У тому ж дусі що й Вілсон та Буллит, виступав цей час і американський посол в Англії Кеннеді. Він підтримував постійний контакт з Чемберленом та запевняв його та Галіфакса, що американський уряд та президент повністю підтримують їх політику поступок Гітлеру та намагання досягти згоди з фашистами проти Радянського союзу та надають їм свободу дій. Він заявляв, що американська суспільна думка не важає необхідним та справедливим йти воювати за «таку річ», Чехословаччина12
Так влітку 1938 року закріпися єдиний фронт всіх імперіалістів, які зі своєю навіженою ненавистю до Радянського союзу намагались як скоріше створити блок усієї світої реакції та принести йому в жертву Чехословацьку Республіку. Це намагання посилювалось зростаючим страхом, що Гітлер зазнає поразки. У той час коли фашистська пропаганда кидала погрозу у бік Чехословаччини, в Лондон та інші столиці приходили повідомлення , що позиції Гітлера в Німеччині дуже хиткі. Ці повідомлення надходили з тих кіл німецької буржуазії, яка боялась що азартна гра Гітлера може затягнути його у воєнні авантюри, до яких Германія не технічно, не економічно не була готова. 18 серпня в Лондон прибув спеціальний емісар цих кіл, щоб звернути увагу англійського уряду на слабкі позиції Гітлера та попросити англійський уряд, щоб він твердо попередив німецький уряд, щоб не допустити нападу Німеччини на Чехословаччину.
Отже, англійські лорди дуже добре розуміли, що погрози Гітлера- це брехня, але вони відкидали одну навіть думку, про конфлікт між Англією та Німеччиною, бо як заявив Горас Вілсон, «користь з цього отримує лише більшовизм»13.цьому слід завадити. Необхідно визнати право німців на експансію на Південний Схід.