На наступному, четвертому етапі історії ісламу в Буджаке мусульманське життя в регіоні завмирає. Всі мусульмани – ногайці і турки або бігли з краю, захопленого Росією, або були насильницький виселені звідси. Буджак заселяється християнськими народами, що проявляли лояльність до Росії, – Молдавією, українцями, росіянами, європейськими (німці) і задунайськими (болгари, гагаузи, албанці) колоністами.
У 1484 р., Туреччину, при активному сприянні кримського хана Менглі-Гирея, захоплює Килію і Аккерман, і заселяє смугу землі між цими двома фортецями ногайцями, виведеними сюди зі сходу. Незабаром тут формується Білгородська (Аккерманськая) Орда, що пізніше отримала назву Буджакськой Орди. Період з кінця XV ст (після 1484 р.) до приєднання (де-факто) до Росії в 1807 р. можна охарактеризувати як етап розквіту ісламу в Буджаке, час найбільш сприятливого його розвитку тут.«У літні місяці в Ізмаїле масовий збіг народу. Тут зустрічаються люди всіх націй.» [6, 114] При цьому ні про один конфлікт на релігійному ґрунті в Буджаке нічого не відомо. У сільській місцевості на околицях регіону також, як відомо за різними джерелами, мирно жили під турецькою владою Молдавія (Пріпрутье, Поднестровье), росіяни-старообрядці (пониззя Дунаю), українці. Це отразілось, зокрема, у відсутності фактів переходу в іслам представників немусульманських народів в краю:«вони не переслідують нікого із-за його релігії і зовсім не прагнуть навертати інших до своєї віри» [17, 48].В Буджаке сформувалися дві моделі ісламу – міська турецька і сільська ногайська. Це пов'язано з відмінностями в господарській діяльності, що визначають особливості побуту (городяни, кочівники і напівкочівники-скотарі ногайці), відмінності в походженні і народно-побутових традиціях турок і ногайців, відмінності їх історичних доль іісторичного досвіду. Кочове господарство, що визначило багато сторін повсякденної культури ногайців, мабуть, було головним чинником, що зумовив погане дотримання кочівниками харчових заборон ісламу.
Хоча спочатку монголи сповідали язичництво, вже хан Берке (1257-1266) ще до вступу на престол приймає іслам. Згідно повідомленням Джузджані («Табакат і-Насрі»), Берке з юних років навчався Корану під керівництвом одного імама в Ходженті, а іслам ханафітського толку прийняв від суфійського шейха Сейфи ад-Діна Бахарзі, який жив у Бухарі [15].
Остаточно іслам затверджується у населення Золотої Орди при хані Узбека після 1312-1313 рр.. Прямі матеріальні свідчення про іслам в Буджак в цей період надають нам археологічні джерела.
Таким чином, три століття: XI-XIII готували історичний грунт для перемоги мусульманства в Буджаке, цей час можна визначити як перший період в історії ісламу у даному регіоні. Другий етап в історії ісламу Буджака – період, коли іслам був пануючою і офіційною релігією в Буджаке, як одній з провінцій Золотої Орди. Цей період починається в 1312-1313 рр., а закінчується між 1360-мі рр. і кінець XIV ст Після поразки татарських князів Качибея, Бакира, Кутлубуха і Дмітра у 1362 р. в битві на Синіх Водах від Великого князівства Литовського, територія Північного причорномор'я входить до складу останнього. Буджак, відрізаний від основної території Золотої Орди, поступово покидаєтся тюркським населенням і переходить під юрисдикцію Молдавського князівства [15] .
Таким чином, можна зробити висновок, що хоча всі мусульманські народи Буджака (ногайці, турки, кримські татари, тюрки) відносилися до ісламу суннітського напряму, в їх релігійності були істотні відмінності. У регіоні поширюється дві форми існування ісламу – міська-турецька, більшою мірою відповідна класичному, ортодоксальному мусульманству і кочово-ногайська, така, що трансформувала правила ісламу відповідно до особливостей побуту кочівників .
У Б. більше половини землі становлять селянські наділи і в цьому відношенні Б. різко відрізняється від сусідніх з нею південно-західних і новоросійських губерній і схожий з північними і середніми чорноземними - Курської, Орловської, Тульської, Рязанської. Із землі, що складається в особистій власності, більше половини належить дворянам. У Б. багато землі належить закордонним православним монастирям і іншим духовним установам. Це дари і заповіти побожних молдавських господарів і бояр, особливо від XIV по XVIII ст.[10;56].
У Буджацькому краї інтенсивно розвивається виноробство і садівництво, овочеводство та розводиться тютюн (особливо турецьких сортів). Поширене розведення тютюну було у с. Задунаївка, овочеводство у с. Островному (стара назва Бабате),виноробство Арциз, Виноградівка ( Бургуджі). Крім горбистої середньої частині Б. виноробство і садівництво особливо розвинене ще в долині Дністра і на берегах Дністровського лиману, особливо нижче м. Атаки, проти Могильова. У внутрішні губернії і обидві столиці вивозяться яблука, груші, сушені сливи (чорнослив) і абрикоси; нижчий сорт чорносливу, т. н. молдавський, йде звідси на всю Європейську Росію. В останні роки в середніх повітах поширюються сушені фрукти (американського зразку) та сушені плоди, які за якістю не поступаються закордонним.[29;123]
Хліборобство і розведення кукурудзи було поширене на всій території Б., за винятком Акерманського повіт у., - частина врожаю кукурудзи відправляється за межі губернії та за кордон, але більша частина йде на продовольство населення у вигляді мамалиги, грубо розмеленому борошна, вареної на воді з салом або на молоці. Кукурудза в багатьох господарствах з давніх часів чергується з пшеницею, без пари і добрива. У долині Прута рішуче переважає кукурудза. Пшениця складає головний предмет вивозу з губернії, у північних та середніх повітах сіється більш озимої, а в південних - ярої; крім того, вивозиться ще ячмінь і льняне сім'я. Для польових робіт використовується рогата худоба,. сірої української породи,. Вівчарство має велике значення для місцевого населення, є тонкорунні вівці, але їх мало, а переважає місцева цигайська порода з довгою, грубою шерстю. З молока цієї вівці готується сир - бринза, який споживається на місці[19;123].
1.1 Населення краю у ХVII-XVIII столітті
Українці, найперші за часом переселення, якщо не споконвічні поселенці Б., називаються ще малоросами по близькості говірки їх з малоруським наріччям,також галіціанамі і галицькими малоросами, так як багато хто з них переселилися до Б. з Галичини під час утисків унії. Назва райлян або Райян дається їм з тієї причини, що місцевість, яку займає ними, - весь Хотинський повіт і прилеглі частини. Сорокськог і Ясського повіту - складали "райю", християнську провінцію турецьких володінь, підпорядковану Хотинському паші. Але в Б. є й малороси - вихідці з Малоросії, переселення яких почалося в XVII ст. і посилилося в наступному столітті особливо з часів запровадження кріпосного права і знищення Запорізької січі; вони живуть в Бендерському, Оргіївському, менше в Акерманському та Ізмаїльському повітах[9;123].
Молдавани та росіяни складають масу селян губернії. Росіянии, за вийнятком військових і чиновників, по більшій частині розкольники і сектанти, предки яких бігли з Росії власне до Польщі, а звідти під ім'ям "липован" розсіялися по Молдові, Австрії,Буковині та Туреччині. Поява їх у краї відноситься до середини століття XVIII століття. Деякі розкольницькі громади оселилися в північних повітах Б., де живуть і донині окремими невеликими осередками, а також у містах Хотині, Бельцах і Сороках. Переходи розкольників тривали безперервно і в наступні часи, коли головним їх притулком зробився м. Ізмаїл і найближчі до нього. Але було кілька переселень в за розпорядженням уряду з губерній Калузької, Тульської, Рязанської та ін Великороси, по стані міщани, займаються рибною ловлею, орендою садів і т. д.
Німецькі колоністи стали селитися з 1814 р. в Акерманської у., [13;56-76] ,де їм належить більше половини землі. Болгари численною німців, їх колонії розташовані в уу. Бендерської і Ізмаїльському. Німці та болгари - колоністи займаються землеробством, садівництвом і виноробством і завдяки великі наділи, довгого користування правами і привілеями та турботливості колишнього колоніального управління досягли великого добробуту.
Цигани, які з'явилися в румунських князівствах з XV століття, більш численною, ніж в якій би то не було частині Росії. За Кеппену, їх вважається тут 18 788 душ обох статей, усі вони православного сповідання. Найбільш населене (83 сімейства) з циганських поселень є вотчина Міклеушіни, розташована в 35 верстах від Кишинева, що належала монастирю св. Кипріана[12;59-67].
Населення Б. губернії не тільки відрізняється своєї національної різношерстість, але і розпадається на кілька окремих класів, які розрізняються за своїми назвами, а почасти і з прав, що є спадщиною державногопристрою колишнього князівства Молдавії. Класи ці суть: боярінаші, мазилі, рупташі, рупта де Камара і рупта де Вістерії (див. ці слова); сільське населення розпадається на нерівномірність і резешей (див. ці слова); див. ще Бірнікі, Скутельник, Бреслакі. - Бессарабська губ. має всього 662 училища з 41 715 учнями, у тому числі в Кишиневі два класичні гімназії, реальне училище, фельдшерська школа, духовна семінарія і училище, жіноча гімназія та єпархіальне училище, в м. Болграді - гімназія, у мм. Акермані та Ізмаїлі 4 класні чоловічі та жіночі прогімназії, в м. Камрате реальне училище, в м. Байрамге вчительська семінарія[12;78-90]. Сільських шкіл відомства міністерства народної освіти 470, церковно-парафіяльних православних 76, всього більше в Сорокський у. - 22, на всі сільські училища витрачається щорічно до 300 тис. руб. [12;78-90].
Б. не належить до розряду промислових губерній. З заводів і фабрик, обкладених акцизом: винокурних 29, викурили 47 мільйонів градусів спіриту; бурякоцукровий завод на кроці 1, виробництво 133 тисячі пуд. цукрового піску; тютюнових фабрик 9, виробництво 17300 пуд.; місць раздробітельной продажу пітей 4100, в містах всього більше в Кишиневі - 458, з повітів в Ізмаїльському 629. [15;78-90] З інших згадаємо про 93 цегельних і черепичних, 5 салотопних, 31 свічковий, 12 сироварнях, 30 рибних (у тому числі 26 в Ізмаїльському повіті), 11 миловарних, 30 шкіряних, 160 маслоробних, 3 чавуноливарних, 4 суконних фабрики, всього фабрик і заводів 801 з 3392 робітниками і оборотом у 1080640 рублів[15;78-90]. Торгових закладів 4529 з оборотом у 13984800 рублів. За зовнішній торгівлі привезено товарів на 2693034 р., Монети на 350897 р. і паперових грошей на 1510740 р., вівезено товарів на 9667290 р., монети на 36268 р. і паперових грошей на 116082 р[15;78-90]. Південна і середня частина Б. має достатню кількість залізних доріг, а саме тут проходять гілки Південно-Західних ж. д. від Бендер через Кишинів до Унгень, на кордоні Румунії, і від Бендер до Рені, на Дунаї, в північній частині будуються ж. д. від Могилева-на-Дністрі до Новосельцев на австрійському кордоні і від цієї лінії до Кишиневу. Після закінчення цих ліній Б. матиме досить часту мережу ж. д. Колісні дороги погані, шосе мало, проїзд зручний лише в суху погоду, пізньої осені взимку і ранньою весною нерідко такий бруд, що всякий рух зупиняється.