Отже , регіон Бесарабії та Буджаку був заселений з давніх давен імав певні традиції співіснування різних за походженням та віросповіданням народів, які залишили багату спадщину господарювання на багатій, родючій бесарабській землі. До початку ХІХ століття основне населення було представлено українцями, болгарами, росіянами, молдаванами, німцями і поляками.
РОЗДІЛ ІІ.ЗАСНУВАННЯ МІСТА АРЦИЗ
Арциз був заснований в 1816 роц і. [28;10]. Місто лежало приблизно в середині Акерманського округу. Від окружного міста - 75 км, від гу бернського Кишинева - 120км, від сусідньої громади Бріени -1 км [27;56] .
Арциз був названий на честь перемоги російських військ над французькими під французьким містом Арсі на річці Аубе, а в німецькому звучанні Arsi став називатися Арциз. Засновниками його були німці з Вюртемберга.
Це було саме велике зосередження німецьких колоністів у Південній Бессарабії (210 сімей). Вони складали основну масу населення, серед якого: чоловічої статі - 386 душ, жіночої статі - 335 душ. [28;10]Сімейств - 117. Прусаків - 97 прізвищ, 446 душ. Саксонців - 1 прізвище, 4 душі. Крім німців в місті мешкали французи ] - 1 прізвище, 5 душ поляків - 55 прізвищ, 249 душ. [28;10]. У 1824 році 41 сім'я переселилася в колонію № 13 Новий Арциз, теперішні Вишняки. [28;10] У 1827 році було вже 139 сімей. [28;10] Зростав прошарок росіян, українців, молдаван. Це були переважно бідняки, які працюють за наймом, які тулилися в мазанках по вул. Мерешеть (сьогодні вул. Ім. Котовського). У 1859 році налічувалося в Арциз уже157 дворів (1521 житель). [28;10] Там, де Чага вливала свої води в Когильник і на правляться на північ, у 1816 році першим поселенцям виділені були наділи. [27;56] На сході їх сусідами стали російська громада Павлівка і німецька колонія Гнаденталь, на півночі - Новий Арциз, на півдні - Бріени, на заході - Теплиця, на північно-заході - Фріденсталь. Межі поселень були договірними. Поселення чітко розташовувалося по північному березі Чаги і тривало 2 км зі сходу на захід .. У період повеней якщо 'і не було прямої загрози затоплення дворів, то городи затоплювалися часто. З XVIII століття в буджацьких степах кочували кілька ногайських орд. Місцеве населення: утікачі, українські та російські холопи будували житла - времянки, які було не шкода залишити при набігах татар і турків. На деякий час буджацькі степи були територією молдавської держави. Але висадка турків - османів у 1475 році змінила ситуацію: південь України, Молдова, Валахія (Румунія) стали підконтрольні Туреччині. Крім втікачів холопів (селян-кріпаків) у чорноморські степи бігли липовани-християни, які тікали від переслідувань православної російської церкви, а також запорозькі козаки, які втекли при руйнуванні Запорізької січі, спочатку російським царем Петром I в 1708 році, а потім російською імператрицею Катериною відразу після повстання Омеляна Пугачова, в 1775 році. [27;56]
При руйнуванні Запорізької Січі Петром I, велика частина козаків втекла на Дунай і створила Усть-Дунайське козацтво. Можливість масового заселення буджацьких степів слов'янами виникла лише наприкінці XVIII століття під час воєн Російської імперії з Туреччиною за південь Малоросії (України). Згідно з Кучук-Кайнарджінійским мирним договором, Росія поступилася Буджаком Туреччині, але закріпила за собою землі між Дніпром і південним Бугом . У 1762 році на російський престол вступила імператриця Катерина II. Вступивши на престол, вона видала указ про заселення околиці великої російської імперії.
У 1763 році вона видає маніфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цього почалося заселення чорноморських степів різними переселенцями., околиці великої російської імперії. [27;56]
Велику участь у долі перших задунайських переселенців брав російський полководець М. Кутузов. Але істинним засновником і «батьком рідним для перших поселенців-колоністів став Іван Микитович Інзов, який обіймав посаду голови комітету іноземних поселенців півдня Росії. Іван Микитович був дуже шанований болгарськими поселенцями.
У 1825 році Одеським градоначальником став граф Воронцов, який дуже багато зробив для розвитку міста Одеса, а також для розвитку всього нашого краю.
В документі, отриманому з центрального російського архіву в Санкт - Петербурзі під назвою «Історичний обзор колонізації казенних земель в Росії іноземцями» говоряться про загальний хід, умови і результати колонізації. [1]. Переселення іноземців в Ролссію тривало в періоди царювання царя Олексія Михайловича, імператора Петра I і імператриць: Анни Іоанівни та Єлизавети Петрівни.
Систематичне поселення на нашій батьківщині іноземці в великій кількості почалися в царюванніімператриці Катерини II. Зі вступом на престол, Імператриця видала 4 грудня 1762 року Маніфест, яким закликала з чужих країв різних станів людей, приїжджати і селитися в Росії, оголосивши, що мета її при запрошенні іноземців у нас, полягає в множенні мешканців її просторої Імперії. [27;56] Але цей заклик не мав суттєвих наслідків, і томудля залучення іноземців до поселення в Росії, Катерина II видала маніфест 22 липня1763року.за яким дарувала колоністам права та переваги на таких підставах:
1. Селитися «де хто забажає у всіх губерніях», записуючись в міські цехи і купецтво, або колоніями на «порожніх» казенних землях, вигідних для хліборобства і для закладу фабрик і заводів.
2. Вільне сповідання віри по їх за постанови та обрядів.
3. Свобода побудови церков і дзвіниць і зміст потрібного числа пасторів та інших церковнослужителів.
4. Свобода для всяких податків і повинностей, як ...... 1Кновенних, так і надзвичайних для оселення цілими сім'ями. . [26;32]
Маніфест 1763 давав право заселення околиць Росії, але можливість заселення колоністами земель Буджака стало можливим після перемоги російських військ над Туреччиною у війні 1791 року. Останнім акордом у цій війні стало взяття фортеці Ізмаїл при безпосередній участі легендарних особистостей російської історії: Суворова, Кутузова, Григорія Потьомкіна, Де Рібаса і українських отаманів, які командував запорізькими козаками - Ченегі і Головатого. У результаті цієї війни відповідно Ясського договору 1791 Буджак став російським. Це дало можливість початку заселення земель нашого краю різними переселенцями. [26;32]
Місто не відразу отримало назву « Арциз». Арциз спочатку називався Йоханесфорт. Його назва увійшла в німецьку і світову історію. У Берліні та Мюнхені є арцизькі вулиці, як спогад про перемогу союзників з Наполеоном 25 лютого 1814. Цю назву наша громада отримала в1819 році. Що до Арциза, то цю назва – спогад о досить цікавому епізоді військової історії, який прийнято типізувати, як перемогу союзних військ над наполеонівськими при невеликому французькому місті Арсі-сюр-Об, а саме Арсі на річці Об, притоці Сєни, в Шампані. Буклет, виданий до 175-юбілею Арциза в 1991 році, стверджує, що ця Вікторія була одержана під керівництвом Суворова... в 1814 році. [27;90]
Почувши таке, бідолашй генералісімусс, мабуть, перевернувся би в труні. Та, справа не тільки в згаданому казусі. При близькому розгляді виявляється, що ніякої перемоги не було зовсім. Просто, 20березня 1814 року, маючи в своєму розспорядженні не більш ніж 20 тисяч солдат, Наполеон несподівано атакцвав союзничеську армію втричі більшої числьності[12;90] . Ліве крило французів під командуванням маршала Нея зайняло одну з ближніх до Арсі деревень[12;90] .
В ніч на 21 березня союзники, під проводом князя Шварценберга, отримали 30-тисячне підкріпленння, тоді як до французьких лав влився лише 10-тисячнй загін. Ввіду наявної чисельеної переваги супротивника французи успішно відійшли, без яких- нибудь серйозних втрат. Ось і уся баталія[12;90].
Але так чи інакше, а в віддаленому від Шампані Буджакє "навіки поселився" одноіменний населенний пункт - Арсис, Альт-Арсис, Арциз чи Арси-на-Чаге, маленькій пересихаючій річці. Саме в цьому місці, "по ліву її сторону, в подошві гори", і було виділено десь біля п’яти тисяч десятин землі німецьким переселенцям.
Існує ще одна версія походження назви нашого міста,і тут без французького сліду не обійшлося. Ця версія була озвучена в роботі під назвою « Історія міст і сел. СРСР», де говориться що Арциз отримав свою назву від розквартированих тут російських полків,які брали участь у Вітчизняній війні 1812 року, в честь французького містечка Арсі-сюр-Об, так як і там вони квартирувались і їм так ця місцина запала ,що вони так назвали і територію на якій зараз знаходиться Арциз.
Новий арцизький кордон, про величину якої вже згадувалося, мала форму замкнутого прямокутника, близько 10 км довжини і 6 - ширини, який був розділений центральним пунктом на дві рівні частини. Західна частина належала верхній частині села, східна - нижній його частині, вони були самостійними громадами, що було вигідно в економічному відношенні, політично ж було складніше. Завжди боялися, щоб обопільно яким-небудь чином не образити один одного. Кожна частина мала свої особливі назви полів, одне з них часто повторювалося і перекладався як «'вила». Але це слово нічого не мало спільного з знаряддям сільського господарства. Цей вираз вживався в значені «кинути жереб». Потім нові шваби замінили це слово на більше їм зрозуміле-«Габель». Найпоширеніша назва поля – «шматок», і воно позначало порядок наділення ділянок землі за рахунку: перший, другий, третій і т.д. або що знаходяться поблизу споруд - «гребля», «колодязь» і т.д. Позначені порядковими номерами ділянки в нижній частині були і першими в їх освоєнні. Вони розташовувалися на кордоні з сусідами, так як звідси починалося культивування, і це було знаком для сусідських громад, що тут проходить межа їх володінь.