економічний політика сільськогосподарський податок
Головною причиною відмови від НЕПу слід вважати перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва, забезпечення держави товарним хлібом. Центральний і республіканський апарати не прагнули будувати незнаний їм кооперативний соціалізм. У квітні 1925 р. відбулася XIV конференція ВКП(б), у резолюції якої було записано, що колективізації сільського господарства необхідно приділяти більше уваги, ніж це робилося до цього часу. Більше того, Сталін став пропагувати ленінські ідеї, висловлені в останніх його працях про колективізацію, механічно пов'язуючи їх з кооперативним планом. Те, що в даному випадку ігнорувалося якісну відмінність колгоспів як ланки нетоварної комуністичної економіки і кооперативів, які не могли існувати поза ринковою економікою, ніхто із сучасників не брав до уваги. Навіть з'явилося нове словосполучення "колгоспно-кооперативна форма власності", що об'єднувало в собі несумісні форми власності. У розвиток ідеї колективізації з ініціативи Сталіна в 1926 р. в ЦК ВКП(б) було створено комісію для вивчення стану існуючих колгоспів і радгоспів. Вона рекомендувала посилити сприяння держави розвитку соціалістичного землеробства. Пропонувалися податкові пільги і пряма матеріальна допомога їм. Такі заходи мали успіх і стимулювали створення нових колгоспів. Якщо в Україні у жовтні 1925 р. було 5 454 колгоспи, то в 1928 р. їх кількість становила 12 042. Проте більшість селян не поспішала змінювати свій життєвий уклад. Такий стан не гарантував державі необхідної кількості товарного зерна. Оскільки заготівельні ціни були занижені, селяни не бажали везти хліб на ринок. Держава відчувала гостру нестачу хліба для внутрішнього споживання та експорту, щоб отримати валюту і закупити техніку для індустріалізації. Не маючи змоги змусити селян економічними методами продавати хліб, Сталін і його оточення стали на шлях примусу під загрозою штрафу аж до конфіскації майна. Водночас у грудні 1927 р. було проголошено курс на колективізацію селянських господарств. Пропагандистську кампанію на користь колгоспів партія підсилила схваленням її в усіх республіках СРСР.
Однак не всі керівні діячі партії цілком підтримували це рішення. Сталін і його прибічники розуміли, що репресивними методами неможливо з року в рік змушувати селян-власників вирощувати товарне зерно не на продаж, а для держави. Щоб відсікти селян від ринку і змусити їх вирощувати і продавати стільки, скільки потрібно державі, їх спочатку треба було позбавити власності, тобто колективізувати. Така агресивна щодо селянства політика зумовлювалася глибокими соціально-економічними причинами. Той комплекс заходів радянської держави, що характеризувався поняттям "нова економічна політика", не мав механізмів, які б давали змогу підтримувати господарську рівновагу між містом і селом. Навіть розвиток НЕПу, хоча і міг позитивно впливати на сільське господарство, але не забезпечував матеріальної бази для індустріалізації СРСР. Націоналізована і відірвана від ринку промисловість була малоефективною. Для позитивного вирішення проблеми необхідно було змінювати економічну політику.
Така зміна означала б відмову від командних висот шляхом приватизації промисловості або колективізації селянських засобів виробництва і одержавлення сільського господарства. У керівництві СРСР перемогли сили, що перебували на позиціях диктатури та адміністрування в політичному та економічному житті. Вони вирішили одержавити сільськогосподарське виробництво. Нехтуючи власним досвідом, в нових історичних умовах почали підготовку до нової спроби будівництва поза ринкової економіки, а це означало згортання НЕПу.
Ці процеси пов'язані із формуванням одноосібної диктатури Сталіна і проголошенням курсу на "розгорнуте будівництво соціалізму по всьому фронту".
Незважаючи на труднощі відбудовного періоду 1925 - 1926 рр., у більшості галузей промисловості Україна вийшла на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої і харчової промисловості). Успіхи відновлення дозволили реалізувати план ДЕЕЛРО (рос. ГОЕЛРО) (електрифікація країни), який був затверджений в 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. У цілому в Україні було побудовано 50 електростанцій, у тому числі Харківська, Луганська, Полтавська, Артемівська, що перевищило план в 2 разиОднак політика непу не тягнула за собою політичні зміни. Республіка як і мало формальний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалася одним із загонів РКП(б) Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об'єднатися з КП(б)У і створити самостійну організацію закінчилися розпуском УКП. Неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму й необхідність стимулювання "більшовицького натиску". Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємцями або непманами призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвердженню в Україні. Особливості НЕПу в Україні:
1. "Зовнішнє" походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;
2. здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;
3. реалізація НЕПу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.
1. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І., Даниленко В. М., Євтух В. Б. Історія України. – К., 1997. – 416 с.
2. Дерев'янкін Т. За часів непу: від "воєнного комунізму" до ринкових відносин. 1991. – 88 с.
3. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Л., 1993. – 230 с.
5. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. – К., 1993. – 382 с.
6. Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України: події, факти, дати. – К., 1993.– 276 с.
7. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001. – 274с.
8. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991. – 462 с.
9. Турченко Ф.Г. Новітня історія України: 1917 – 1945. – К., 2000. – 384 с.
10. Хрестоматія з історії України. – К., 1993. – 258с.