Кафедра теорії та історії держави і права
«Політико-правова характеристика союзу Мазепи і шведськогокороля з позиції сьогодення.»
Виконала:
студентка групи ПР-31
Олещук Г.В.
Перевірив:
Михайлюк В.І.
Тернопіль-2009
План
Вступ
1. Характеристика становлення І.Мазепи як гетьмана України.
2. Причини та політичні умови укладення союзу з Швецією.
3. «Помста Петра» за «зраду» Мазепи.
Висновки
Список використаних джерел.
Вступ
мазепа історія україна
Серед всіх українських гетьманів фігура Івана Мазепи, поза всяким сумнівом, найсуперечливіша, і вже в ХVПІ столітті вона встигла стати дійсно культовою в європейських літературі, мистецтві і навіть музиці. Про Мазепу писал и Данієль Дефо, Франсуа Вольтер, лорд Джордж Байрон, Віктор Гюго, Олександр Пушкін і багато інших українських, шведських, польських, чеських і російських письменників та поетів. Він надихнув французьких художників Горація Берні, Луї Буланже, Шасеріана на написання їхніх прекрасних картин. Ференц Ліст присвятив гетьману свою захоплену симфонію «Мазепа».
Та в Україні до постаті гетьмана Мазепи відносяться так неоднозначно: одні історики та науковці казуть, що він дійсно був зрадником, інші ж запевняють, що він просто був слабкодухою людиною, яка у вирішальний момент зробила неправильний вибір.
Таким чином, предметом даного науково-дослідного завдання є розкриття значення ролі І. Мазепи в контексті його союзу зі Швецією.
Метою дослідження є характеристика особи гетьмана, розкриття політичної ситуації, яка склалася в той час, а також виокремлення умов які вплинули на тактику Мазепи на політичній арені.
Актуальність обраної теми полягає у тому, що й досі немає цітко сформульнаної точки зору щодо українсько-шведського союзу. І в цьому науково-дослідному завданні я намагатимусь використовувати ті факти, які дають чіткі відповіді та характеризують цю сторінку нашої історії.
Що ж до проблематики то вона, на мою думку, є очевидною – чергова спроба поставити «точки над і» в справі Мазепи.
1. Характеристика становлення І.Мазепи як гетьмана України
Імпозантна особистість Мазепи приваблювала увагу європейських майстрів мистецтва не тільки своєю героїчною боротьбою за права та вільності України й трагічним протистоянням царю-тирану, але й своїми численними любовними пригодами. Своїми альковними подвигами український Дон Жуан уславився на всю Європу, на якийсь час затьмаривши найвеличнішого і, здавалося б, неперевершеного спокусника жіночих сердець Джакомо Казанову.
Дійсно, ніде правди діти, Іван Степанович був небайдужий до прекрасної статі, яка відповідала йому взаємним інтересом. Оскільки куртуазна (придворна) любов пов'язана з подружньою невірністю, романи Мазепи, з огляду на озброєність обманутих чоловіків та їхніх слуг, були поєднані з величезним ризиком. Наприклад, його роман із заміжньою панною Терезою Фальбовською ледь не закінчився трагедією. Чоловік-рогоносець, спіймавши закоханих на гарячому, суворо покарав Мазепу. За його наказом майбутнього гетьмана прив'язали голим до коня й у такому непривабливому вигляді пустили в дикий степ.
Ще драматичніших подій була сповнена історія кохання Мазепи та Мотрі Кочубеївни. Мотря, вісімнадцятилітня дочка Василя Кочубея, Генерального судді, другої особи в гетьманській державі, доводилася гетьману хрещеницею. За цю останню любов, яка прийшла до Мазепи, коли йому було вже добре за сімдесят, він ледь не наклав головою [2, 36].
Ще Ніколло Макіавеллі радив володарям не зазіхати на власність і жінок своїх підданих. Таке їм зазвичай не пробачають.
У1707 році Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра подали царюдонос про зраду, яку замишляє проти нього Мазепа. Причини, що спонукали їх написати донос на гетьмана, були виключно особистого порядку. Кочубей, колишній дорошенківець, ненавидячи Москву, прагнув її руками знищити свого особистого ворога, що посягнув на його дочку. Народний переказ стверджує, що Іскра, зі свого боку, мучився ревнощами: його дружина мала підозрілі стосунки з гетьманом. Обоє - розлютований батько й збожеволілий вщ ревнощів чоловік, палали бажанням помститися Мазепі.
Але тоді Мазепі якимось дивом пощастило уникнути смертельного «імпічменту». Його вороги досягай прямо протилежного ефекту. Засліплені ненавистю, вони належним чином не подбали про докази. Цар наказав перевірити донос, але нічого підозрілого на гетьмана не було знайдено. По закінченні слідства донощики були засуджені на страту. Мазепа намагався врятувати життя Кочубею і попередив його про арешт, однак той відмовився прийняти порятунок із рук свого заклятого ворога. Зрештою московський кат відрубав обом ревнивцям голови.
Іван Степанович Колединський-Мазепа належав до православного шляхетського роду, відомого з 1544 року, коли українському шляхтичу Миколі Колединському польський король Жигмонт І подарував на умовах військової служби село Мазепинці на річці Кам'янці (територія сучасної Київщини). Від назви цього родового гнізда майбутній гетьман отримав своє прізвисько. Двоюрідний дід Мазепи Федір брав активну участь у повстаннях К. Косин-ського і С. Наливайка, за що був страчений поляками.
Точна дата народження Мазепи невідома. Заданими академіка М. Возняка17, це могло бути 20 березня 1632 року. Мазепа здобув блискучу на ті часи освіту. Він був вихованцем Києво-Могилянської академії, що пізніше якийсь час звалася Києво-Мазепинскою. Французький дипломат Фой де ля Невіль, якому довелося зустрічатися з гетьманом, відзначає його досконале володіння латиною. Крім латині, гетьман говорив французькою, німецькою, татарською й російською.
Це свідчить не так про унікальні здібності Мазепи до вивчення мов, як про загальний високий рівень освіченості тодішньої старшини. Атмосфера в українському суспільстві була такою, що освіта козацької еліти була поставлена на належний європейський рівень, через що неодноразово виникали проблеми в малоосвічених московських служивих людей. Так, у 1667 році боярин Шереметьєв звертався до царя з таким слізним посланням: «Полковники і всяких чинів люди про різні справи пишуть польським і латинським письмом, те ж гетьман Брюховецький. У нас, холопів твоїх, - немає перекладача».
У той час невід'ємною частиною освіти знатного українця були подорожі. Вважалося, що молода людина шляхетного походження повинна подивитися світ, порівняти звичаї та порядки чужих народів з вітчизняними й взагалі розширити свій кругозір.
Мазепа багато подорожував Європою, відвідав Францію, Нідерланди, Італію, Німеччину. Цікаво, що у своєму заповіті племін ник Мазепи А. Войнаровський, зокрема, висловив волю, щоб його син Станіслав «пройшов студії та подорожі в чужі країни».
За плечима Мазепи була солідна придворна школа. Він виховувався як паж при дворі польського короля Яна-Казимира, відразу опинившись у бурхливому вирі придворних інтриг, дуелей і, звичайно ж, галантних авантюр. Відомий на всю Європу ловелас, дуелянт, поет, автор ліричних віршів і досить популярних на той час пісень-шлягерів, він змолоду виконував дипломатичні доручення польського короля. Одного разу вражені молодістю королівського посланця запоріжці навіть відмовилися вести переговори з «молокососом» [5, 121].
Шлях Мазепи до влади був тернистим і звивистим. Він належав до тієї породи правителів, яких Н. Макіавеллі влучно визначив як «лисиці». У народі про таких вивертких і хитрих політиків говорять, що, потрапивши піддощ, вони здатні проходити між краплями. З цієї особливості витікали як сильні, так і слабкі сторони гетьмана як правителя.
Мазепа був природженим придворним ідипломатом, але ніяк не воїном. Завдяки лисячій хитрості він умів легко входити в довіру до коронованих і впливових осіб. Польські королі Август II і Станіслав Лещинський, що люто ненавиділи один одного, а також шведський король Карл XII і російський цар Петро І були в приятельських стосунках із Мазепою.
Використовуючи свої дипломатичні здібності, Мазепа зумів стати з полоненого запоріжцями дорошенківця довіреною особою гетьмана Самойловича і протягом семи років виховував його дітей. Мазепа безпосередньо брав участь у підготовці змови проти І. Самойловича, зокрема підписав на нього донос. Йому вдалося заручитись підтримкою князя Голіцина - фаворита тодішньої правительки Росії царівни Софії, і за його допомогою скинути гетьмана І. Самойловича. (Кажуть, що в цього ж боярина Мазепа купив згоду Москви на заняття ним посади гетьмана за 10 тисяч карбованців.)
Мазепа захопив владу шляхом перевороту, і саме він несе відповідальність за трагічну долю родини Самойловича. Уся вона разом із колишнім гетьманом була заарештована й заслана до Сибіру «удалекі городи на вічне поселення». Старший син Самойловича Григорій - чернігівський полковник, за те, що не дозволив колись місцевим москвофілам повісити на міській ратуші російський герб на знак того, що Чернігів «є особиста власна їхньої царської величності отчина», був обезголовлений. Московський кат відрубав йому голову, рубаючи разів зо три для більшої муки. А щоб молодий гетьманич і на тім світі не знав спокою, він був обезголовлений без сповіді [6, 241].
Опинившись у Москві під час загострення конфлікту між боярськими угрупованнями (прихильниками царівни Софії) та Петром Олексійовичем (майбутнім Петром Великим), Мазепа скоро зорієнтувався і, зрадивши свого колишнього союзника князя Голіцина, перейшов на бік молодого царя, легко завоювавши його довіру.
Ставши власником гетьманської булави, вже на самому початку свого гетьманства Мазепа був змушений піти на значні поступки Москві. У так званих «Коломацьких статтях» 1687 року, зокрема, гетьман і старшина зобов'язувалися піклуватися про зближення українців з великоросами, особливо через змішані шлюби, для чого малоросійським жителям дозволявся вільний перехіду московські міста.