Фактична помилка виражається в неправильному помилковому уявленні особи про об'єктивні (фактичні) властивості вчиненого нею діяння і його наслідків. Вона може відноситися до об'єкта, предмету, дії чи бездіяльності і причинного зв'язку.
Тому термін «об'єктивне зобов'язання» у кримінальному праві повинен розумітися як практика невизнання фактичної помилки для вирішення питань відповідальності обвинувачуваного за заподіяну шкоду. Іншими словами, якщо помилка по всіх ознаках повинна бути релевантна (мати кримінально-правове значення), а її трактують як таку, що не має відношення до справи, то має місце об'єктивне зобов'язання.
Під помилкою в об'єкті розуміється помилкове уявлення про зміст об'єкта посягання. Особа вважає, що заподіює шкоду одному об'єкту, тоді як фактично посягання здійснюється на інший, зазвичай, схожий об'єкт. Кваліфікація здійснюється по суб'єктивній спрямованості діяння, і, оскільки, фактично шкода не заподіюється, то відповідно до вольової і причинної спрямованості вчинене кваліфікується як замах на вчинення відповідного злочину. Наприклад, Р., бажаючи нанести тяжкої шкоди здоров'ю судді Я. на ґрунті невдоволення його службовою діяльністю, вчинив ці дії відносно проживаючого в одному під'їзді з Я. громадянина А., якого він помилково прийняв за суддю.
Вчинене в цьому випадку повинне бути кваліфіковане як замах на насильницькі дії відносно представника судової влади, як злочин проти правосуддя. Подібна помилка впливає на кваліфікацію лише в тому випадку, коли відповідальність за посягання на різні об'єкти передбачена різними нормами Особливої частини КК (наприклад, злочини проти правосуддя і загально кримінальний злочин). Якщо ж різні об'єкти охороняються однією і тією ж нормою, то така помилка не впливає на кваліфікацію вчиненого. Наприклад, винний думає, що викрадає майно, що належить одному власнику, а насправді воно належить іншому власнику; вчинене в будь-якому випадку охоплюється складом того ж самого злочину як за суб'єктивними, так і за об'єктивними ознаками.
Аналогічним чином оцінюється помилка в предметі посягання. Вона впливає на кваліфікацію вчиненого лише в тому випадку, коли предмет, на який впливає винний, є складовою частиною об'єкта, що охороняється іншою нормою права. Якщо ж предмети належать до матеріальних елементів того самого об'єкта, то така помилка ніякого впливу на кваліфікацію вчиненого не чинить.
Наприклад, бажаючи знищити з метою помсти своєму начальнику автомобіль, що належить військовій частині, винний помилково знищив особистий транспортний засіб, що знаходиться в гаражі, лікаря частини. Оскільки бажаний і фактично знищений предмети відносяться до матеріальних елементів різних об'єктів, то вчинене повинно кваліфікуватися не як злочин проти власності, а як замах на умисне знищення військового майна (ст. 441 КК). Якщо ж винний помилково викрав замість револьвера пістолет, замість нарізної зброї — гладкоствольну, то ця обставина не впливає на кваліфікацію, оскільки ці предмети рівною мірою відносяться до єдиного об'єкта.
Помилки в об'єкті чи предметі злочину не слід змішувати з випадками відхилення дії, коли шкода іншому об'єкту заподіюється в результаті впливу причин, які суб'єктом у момент вчинення злочину не усвідомлювалися, але повинні були і могли усвідомлюватись.
Так, Д., бажаючи вбити Р, який проходив повз дерев'яну огорожу, вистрілив у нього, але допустив промах і куля потрапила в людину, яка проходила у цей час за огорожею, якій була заподіяна тяжка шкода здоров'ю. З позицій взаємодії категорій вини і причинного зв'язку тут має місце не фактична помилка, а відхилення дії. За наявності шкідливих наслідків, заподіяних у результаті відхилення дії, вчинене утворює сукупність злочинів. У наведеному прикладі дії Д. повинні бути кваліфіковані по сукупності: як замах на вбивство і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю з необережності.
Помилка в засобах вчинення злочину (дії) виражається в неправильному уявленні суб'єкта про об'єктивні властивості використовуваних ним засобів для досягнення злочинного результату, внаслідок чого суспільно небезпечні наслідки або зовсім не настають, або настають у значно більшому чи меншому обсязі, ніж бажав винний. У такому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за замах на той злочин, який вона мала намір вчинити. Наприклад, якщо винний, вважаючи, що дає отруту, помилково напоїв потерпілого нешкідливою для здоров'я мікстурою, його дії кваліфікуються як замах на вбивство. Нарешті, може мати місце помилка в причинності, яка полягає в неправильному уявленні особи про розвиток причинного зв'язку між діянням і наслідком, що наступив. Суть помилки полягає в наступному: вчиняючи яку-небудь дію, особа суб'єктивно впевнена, що вона призведе до бажаного результату. Насправді задуманий наслідок настає або з іншої причини, або вчинене діяння має інший результат. Наприклад, суб'єкт, знаючи, що потерпілий не вміє плавати, штовхає його з моста, будучи впевненим, що він потоне. На справді жертва гине при падінні від удару об виступ мосту. Помилка такого роду на кваліфікацію злочину не впливає, оскільки винний усвідомлював неминучість результату, що наступив. У випадку, коли бажаний наслідок через помилки в причинному зв'язку не настає, винний підлягає відповідальності за замах на відповідний злочин.
Таким чином, незважаючи на відзначену специфіку кожного виду помилок, усі вони по своєму змісту являють собою помилки у змісті взаємозалежних кримінально-правових категорій: вини суб'єкта і розвитку причинного зв'язку.