Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною (яку гетьман навіть встиг відвідати з офіційним візитом у вересні 1918: після подорожі Скоропадського до Німеччини й успішних переговорів з кайзером Вільгельмом II та його урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії), Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Грузією, Норвегією, Швецією, Іспанією, Голландією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами. Також було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню (велися навіть переговори про входження цих держав до складу України на федеративних засадах), здобуто визнання й підписано перемир'я з Радянською Росією (12 червня 1918 року). На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
На той час Україна досягла значних успіхів у галузі науки, освіти та культури, хоч гетьман П. Скоропадський був професійним військовим. Його універсалом створюється Українська Академія Наук (що існує й досі; першим її президентом став В. Вернадський); засновуються два державні українські університети - в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр тощо).
2. Президенти незалежної України
2.1 Леонід Кравчук
Леоні́д Мака́рович Кравчу́к ( 10 січня 1934, Великий Житин) — перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991—1994), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 та 1994—2006 роках, Герой України (2001).
Описуючи позитивні психологічні риси характеру першого Президента України, студенти назвали його розумним (21,9%), розважливим, спокійним і виваженим (по 20,6%) та досвідченим (19,9%) політиком.
Чимало респондентів характеризували його як комунікабельну особистість (13,7%), яка має певні лідерські якості (12,3%).
Також його назвали дипломатичним (11,0%), гнучким (9,6%), обережним, освіченим, з ораторськими здібностями (по 8,2%), активним, цілеспрямованим (по 6,9%), відкритим, симпатичним, кмітливим, із почуттям гумору (по 5,5%).
До негативних рис характеру Л. Кравчука студенти віднесли лицемірність (41,1%), голослівність (13,7%) неправдивість (12,3%), непослідовність, несамостійність, кон'юнктурність, егоїзм (по 8,2%), корисливість, підступність, недоосвіченість (по 6,9%), скритність, ненадійність, злопам'ятність (5,5%).
Судячи з результатів експертного опитування, образ Л. Кравчука має певні розбіжності в оцінці його особистості чоловіками та жінками.
Наприклад, його назвали спокійним і розважливим 25% опитаних жінок і лише 12% чоловіків. Натомість розумним характеризували 36% респондентів-чоловіків і лише 14,6% жінок. Така сама тенденція й в оцінці рівня досвідченості цього політика: чоловіки – 28%, жінки – 14,5%.
Серед тих, хто виокремив негативні риси цієї людини, вочевидь більший відсоток чоловіків, ніж жінок.
Зокрема, лицемірним назвали його 52% опитаних чоловіків і 35,4% жінок, неправдивим – відповідно 28% і 4,2%, кон'юнктурним – 16% і 4,2%.
Серед позитивних особистісних рис першого Президента України, який після програшу на виборах 1994 року протягом 10 років продовжував активну політичну діяльність як депутат парламенту, 5-відсотковий бар'єр перетнули 17, а серед негативних – 12.
2.2 Леонід Кучма
Леоні́д Дани́лович Ку́чма ( 9 серпня 1938, Чайкине, Чернігівська область) — український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005).
10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма) У 1-му турі президентських виборів набрав 31.17%, найбільше в Криму — 82.6%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. У 2-му турі: 52.15%, найбільше в Криму і Севастополі — 89.7 та 91.5%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час діючий президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37.92%, а у другому —— 45.1% голосів.
Незадовго до початку президентської передвиборної кампанії 2004 року Конституційний суд України надав Кучмі право балотуватися на посаду голови держави утретє, але той відмовився. У грудні 2004 року новим президентом України був вибраний Віктор Ющенко.
Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації.
Другий Президент України Леонід Кучма на відміну від свого попередника був вочевидь менш публічний у своїй діяльності. Попри те, що він перебував на президентській посаді протягом двох термінів, його особистісні риси (порівняно з Леонідом Кравчуком) виявилися менш знайомими респондентам.
До позитивних рис характеру Л. Кучми студенти зарахували розважливість (21,9%) та спокійність і врівноваженість (17,8%).
За ними йдуть такі риси цього політика, як розум (11,0%), вольові якості, досвідченість (по 9,6%), гнучкість, організаторські дані (по 6,8%), комунікабельність, амбітність, поміркованість (по 5,5%).
До негативних рис експерти насамперед віднесли лицемірність (26,0%) і неправдивість (15,1%).
За ними було зазначено несамостійність (13,7%), пасивність (12,3%), скритність (11,0%), жадібність (8,2%), однобічність поглядів і надмірну прагматичність (по 5,4%).
І тут в оцінках жінок і чоловіків виявилися певні розбіжності. Скажімо, вольовим політиком Л. Кучму назвали 16% опитаних чоловіків і лише 6,2% жінок. Ті самі 16% чоловіків і тільки 8,3% жінок виокремили його розум. Слабкі лідерські здібності цієї людини назвали 12% чоловіків і 6,2% жінок, жадібність – 12% і 6,2% відповідно.
Те саме стосується й такої риси, як досвідченість: 24% чоловічих і лише 2,1% жіночих голосів. Неправдивість відзначили відповідно 32,0% і 8,33%. Натомість лицемірність набрала 20% чоловічих і 29,1% жіночих голосів.
Загалом серед усіх названих рис характеру Л. Кучми 5-відсотковий бар'єр перетнули 10 позитивних і 9 негативних. І це співвідношення, отже, є гіршим, ніж у Л. Кравчука.
2.3 Віктор Ющенко
Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко (23 лютого 1954, Хоружівка, Недригайлівський район) — український політик, третій Президент України (2005—2010).
В. Ющенко – запальний прихильник європейської та євроатлантичної інтеграції України, вступу до СОТ. Виступає за створення єдиної помісної української православної церкви, підтримує існування єдиного державно мови - української.
Вже займаючи президентський пост, влітку 2005-го, В. Ющенко потрапляє в епіцентр скандалу, пов'язаного з розкішним життям його старшого сина Андрія. Пильна увага до членів сім'ї викликало хворобливу і бурхливу реакцію Президента, яка, у свою чергу, погано відбилася на його іміджі демократа і погіршила відносини з українським журналістським співтовариством. Пізніше В. Ющенко активно критикували за схильність до впливу найближчого оточення (так званих "любих друзів"), недостатню жорсткість у реалізації передвиборчих обіцянок і нездатність об'єднати очевидних і потенційних політичних союзників.
В. Ющенко був і залишається прихильником ревізії політичної реформи. Підтримана парламентом у розпал "помаранчевої революції" і вступила в дію 1 січня 2005 року вона перетворила Україну в парламентсько-президентську республіку, помітно обмеживши повноваження Президента і розширивши можливості Верховної Ради. Друга половина 2006 року і перша 2007-го ознаменувалися для глави держави жорстким протистоянням з правлячої парламентсько-урядовою коаліцією у форматі "Партія регіонів - СПУ - КПУ" і особисто прем'єром В. Януковичем і спікером Верховної Ради Олександром Морозом. Битва за "торжество демократії", що часто нагадує просто боротьбу конфліктуючих сторін за владу, супроводжувалася кількома президентськими указами про достроковий розпуск парламенту V скликання, ініційованої коаліцією тяганиною в Конституційному Суді, кількома корупційними скандалами, пов'язаними з суддями КСУ, перипетіями навколо крісла Генпрокурора Україна, досягненням , розривом і знову досягненням політичних домовленостей. Вирішальною з них стала згода протиборчих сторін на проведення позачергових парламентських виборів 30 вересня 2007 року.
Результат пропрезидентського блоку "Наша Україна - Народна самооборона" на осінніх виборах, всупереч очікуванням Ющенко, не вразив. У новій, не без проблем створеної парламентської коаліції через більшого числа зібраних мандатів перша скрипка дісталася БЮТ. Відповідно, і посаду Прем'єр-міністра - теж. Її прогнозовано зайняла Юлія Тимошенко. Леді Ю практично відразу стала для глави держави подразником N1. Вже вдруге українці стали глядачами запеклого поєдинку між Президентом Ющенком і Прем'єром Тимошенко за їх, глядачів, симпатії. Поєдинку, в якому аж ніяк не всі правила і дії - зразок коректності та порядності (втім, для політики це не дивно). І поки сутичка, за замірами соціологів, проходить не на користь Президента.