Паризька конвенція порівняно невеликий документ, що складається з 38 статей. Основні норми Конвенції стосуються національного режиму, права пріоритету та загальних правил. У світі існують також інші міжнародно-правові акти:
1. Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Ук-ладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір “пі-сі-ті”. Переглядався у 1979 і 1984 р.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна — учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.
2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї. Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків” від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ. У Законі міститься застереження такого змісту:
“Строк про повідомлення про відмову в охороні буде становити 18 місяців, а у випадку, коли відмова в охороні може бути результатом заперечення проти надання охорони, то про таку відмову може бути по-відомлено після закінчення 18 місяців” (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).
3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, вказівок походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.
4. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р. Україна приєдналася до Договору та Інструкції відпо-відно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.
5. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх між-народну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection of Appelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.
6. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена в 1925 р.
7. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Ло-карно в 1968 р.
8. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks). Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р. Україна приєдналася до Угоди згідно із Законом України “Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжна-родну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків” від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ (Офіційний вісник України. — 2000. — № 23).
9. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Concerning the International Patent Classification). Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р.
10. “Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків” (Vienna Agreement Establishing an International Classification of the Figurative Elements of Marks). Укладена в 1973 р.
11. Найробійський договір про охорону олімпійського символу (Nai-robі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набрав чинності стосовно України.
12. “Європейська патентна конвенція” (Convention on the Grant of European Patents). Укладена у Мюнхені (ФРН) 5 жовтня 1973 р. на кон-ференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї Конвенції.
13. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty). Прийнятий на Дипломатичній конференції 27 жовтня 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.
14. Угода про пов’язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності, зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Including Trade in Counterfeit Goods — TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди англійською мовою — TPIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уруг-вайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT) у квітні 1994 р. у марок-канському місті Маракеш. Вона є однією з опор Світової організації тор-гівлі (СОТ), у діяльності якої Україна участі поки що не бере.
15. Євразійська патентна конвенція. Офіційне підписання відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції.
16. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (International Convention for the Protection of New Varieties of Plants). Укладе-на 2 грудня 1961 р. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до За-кону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.
Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 8 березня 1965 р. № 148. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 вересня 1968 р. було ратифіковано Стокгольмський акт Паризької конвенції про охорону промислової власності і Конвенцію, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Заявою Прем’єр-міністра України від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території України Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та Вашингтонського договору про патентну кооперацію.
Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні.
Оформлення прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в іноземних державах.
В умовах переходу України до ринкової економіки суттєво змінився характер відносин, пов‘язаний із охороною об‘єктів промислової власності, зокрема винаходів. Якщо раніше права на результати інтелектуальної діяльності мала держава і декларувала свій обов’язок забезпечити їх практичне використання, то на цей час власник результатів інтелектуальної діяльності має сам опікуватись щодо забезпечення їх надійної правової охорони і визначення шляхів реалізації їх на ринку. Успішна комерційна реалізація конкурентоспроможності продукції і передових технологій без надійної правової охорони винаходів, які є їх основою, не дуже ефективна. Тому важливо мати чітке уявлення про необхідні дії та заходи, що дозволять досягти реальних успіхів на “ринку споживачів”. Доцільно розробити основні принципи стратегії охорони та використання прав на результати інтелектуальної діяльності, які при мінімальних витратах забезпечать можливість одержання максимальних переваг і прибутків авторам та їх правонаступникам в умовах ринкової економіки. Правова охорона об’єктів промислової власності надає реальну перспективу більш раціонально використовувати потенціальні можливості комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Право на винаходи, корисні моделі промислові зразки можливо одержати шляхом подання заявки на патент в компетентний орган (патентне відомство) держави і одержання патенту.
Статтею 37 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“ передбачено, що будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід (корисну модель) в Україні. Якщо протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки до заявника не надійде повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, то у заявника немає перешкод до подання заявки в патентне відомство іноземної держави. За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку.
Реалізацію патентних прав та контроль за правомірністю їх використання третіми особами здійснює власник патенту.
Визначення доцільності одержання прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в іноземних державах.
Немає сенсу патентувати в іноземній державі винахід, якщо патент на нього можуть легко обійти конкуренти.
Як показує досвід іноземних фірм, позитивні фактори від патентування спрацьовують тільки за умови професійної організації дій, направлених на забезпечення комплексної охорони прав на об‘єкти промислової власності. Сукупність таких дій та заходів і визначають те, що зветься патентною політикою.
Звичайно національні законодавства в галузі промислової власності регулюють тільки дії, що підпали під юрисдикцію цієї країни. Отже, патент на винахід є дійсним тільки в тій державі, у якій державне патентне відомство надало патент, і не є дійсним в інших державах. Враховуючи це, охорону винаходу необхідно одержувати у кожній окремій державі.
Патентування винаходів в іноземній державі може бути здійснено з використанням таких процедур патентування:
Патентування винаходу, промислового зразка відповідно до вимог національних законодавств держав патентування (традиційна система патентування).
Подання міжнародної заявки на винахід відповідно до вимог Договору про патентну кооперацію (РСТ).
Використання процедури, передбаченої Гаазькою угодою про міжнародну реєстрацію промислових зразків.
Патентування з використанням процедур, що передбачаються регіональними угодами: Європейською патентною конвенцією (ЄПК), Євразійською патентною конвенцією (ЄАПК), Угодами Африканської організації інтелектуальної власності (ОАРІ) і Африканської регіональної організації з охорони інтелектуальної власності (АRIPO).
Патентування винаходів, промислових зразків в окремій державі відповідно до вимог національного законодавства (традиційна процедура) до 70-х років ХХ століття часу було єдиною можливістю одержання правової охорони іноземними заявниками на зазначені об’єкти.
Незважаючи на те що на цей час більшість винаходів патентуються з використанням різних міжнародних і регіональних угод, патентування винаходу за традиційною процедурою залишається дуже важливим інструментом патентного захисту і ще довго не втратить своєї актуальності. У деяких випадках вибір заявником цієї процедури є найбільш доцільним, а інколи і єдино можливим.