План
Вступ
1. Поява християнства на Русі
2. Літописна легенда про "іспит віри"
3. Прийняття християнства Володимиром
4. Охрещення киян і новгородців
5. Повість минулих літ. Хрещення Русі
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
християнство володимир історичний релігія
Як зазначають дослідники, впровадження християнства в Київській Русі-Україні не становило одномоментного акту. Це був тривалий процес, що зазнав впливу різноманітних чинників: ідеологічних, політичних, духовно-культурних. Прийняття християнства як офіційної релігії наприкінці 1 тис. принесло Київській Русі неабиякі зовнішньополітичні здобутки. Вона прилучалася до кола цивілізованих держав, позбавлялася статусу "варварської" країни. Такі чинники, як універсалізм християнства, освячення ним централізованої монархічної влади, здатні були сприяти подоланню міжплемінних чвар серед східних слов'ян-русичів, консолідації давньоруської народності, зміцненню централізованої ранньофеодальної держави з центром у Києві. Мабуть, тому необхідність християнізації усвідомила передовсім києворуська правляча еліта — представники князівської влади. Саме політичні розрахунки переважали на перших етапах долучення Русі до християнства: то було прагнення прийняти не стільки нову віру, скільки нову, ефективнішу політичну ідеологію та забезпечити Русі рівноправне становище в колі християнських держав. Особливо важливими були відносини з могутнім сусідом — Візантійською імперією.
Першою відомою спробою офіційної християнізації вважається "Аскольдове хрещення": у 867 р. Аскольд, перший з київських князів-християн, прийняв нову віру. В 9)5 р. відбулося хрещення київської княгині Ольги, також із зовнішньополітичних розрахунків на зміцнення династійних контактів з Візантією. Тоді ж з'явилися перші християнські храми в Києві. Нарешті, з 988 р., за князя Володимира, почався найпотужніший етап державної християнізації ("хрещення") Русі. Щоправда, спочатку Володимир спробував провести державну релігійну реформу на традиційних язичницьких засадах, створивши язичницький пантеон на базі державного культу бога Перуна, покровителя князівської влади. Однак ця реформа виявилася невдалою та політично неефективною, і Володимир звернувся до досвіду впровадження монотеїстичних релігій у сусідніх державах. Відомою є легенда про "вибір віри" Володимиром — вибір між ісламом, іудаїзмом та християнством. Очевидно, що саме досвід Візантії — культурно розвинутої централізованої країни з могутньою імператорською владою — тоді став головним аргументом цього вибору. Проте офіційну християнізацію своєї країни князь Володимир здійснив не під опікою Константинополя, а самостійно, керуючись ідеєю створення незалежної самочинної церкви. Він не прийняв християнство безпосередньо від Візантії. Володимир захопив кримське місто Корсунь (Херсонес), одружився там з візантійською царівною Анною, охрестився і провів перші хрещення в Київській землі за допомогою корсунського духовенства, опозиційно налаштованого щодо Константинополя. Так Русь уникнула васального підпорядкування візантійським імператорам та константинопольським патріархам. Києворуська держава змогла надалі претендувати на рівноправне місце серед християнських держав та на утворення самостійної церкви. [2]
1. Поява християнства на Русі
Християнство вже знали на Русі. Перше знайомство з ним відбулося, мабуть, близько середини IX ст. Так, в окружному посланні константинопольського патріарха Фотія від 866 року говориться, що руси напали на Константинополь, завдавши столиці відчутного удару, і після цього вирішили охреститись. Ймовірно, що охрестилася якась частина руських воїнів. Про це ж охрещення русів згадує і Константин Багрянородний. "І народ Русів,— пише він,— войовничий та безбожний, імператор Василій щедрими подарунками золота, срібла та шовкового одягу схилив до переговорів і умовив їх охреститися".
Християнство поширилося серед князівського оточення. При укладенні договору Ігорем з Візантією у 945 році руські посли-язичники присягалися ім'ям Перуна, а руські посли-християни — ім'ям "бога-вседержителя" і перед "чесним хрестом". В літопису з цього приводу сказано, що коли порушать присягу християни, "то приимут месть от бога-вседержителя", а коли язичники — "да не ймуть помощи... от Перуна".
Язичник Ігор і руси-язичники ходили для присяги на пагорб до ідола Перуна, а руси-християни — до церкви святого Іллі, яка вже була тоді в Києві. Цікаво відмітити, що ця перша в Києві церква була присвячена святому Іллі, на якого перейшли риси Перуна, язичеського бога-грому і блискавки. Святий Ілля, за народними легендами навіть недалекого від нас минулого, під час грози носився по небу у своїй вогненній колісниці, що гуркотіла на небесних вибоїнах, та з лука нищив стрілами-блискавками нечисту силу.
Існує також думка, що першими прийняли християнство київські князі Аскольд і Дір. Але, за безсумнівний даними, першою християнкою серед київської князівської династії була Ольга. Після княгині Ольги нова релігія набула поширення серед панівної верхівки Київської Русі. Точно відомо, що серед оточення Святослава, сина і наступника Ольги, були й християни. Однак сам Святослав, незважаючи на умовляння матері, а також інших прихильників християнства, не зрікся язичества. Літописець переказує: хоч Святослав і відмовлявся прийняти християнство, посилаючись на те, що з нього будуть глузувати дружинники, але "хто хотів хреститися, не забороняв, а тільки насміхався з того". Важко припустити, щоб християн не було серед купецтва, яке вело жваву торгівлю з Візантією та іншими християнськими країнами. Отже, приступаючи до християнізації Русі, Володимир міг спиратися на підтримку певних груп населення Київської Русі — на частину феодалів і купецтва. [1]
Автор "Повісті временних літ" так зображає ситуацію, яка склалася серед правлячих кіл Київської Русі напередодні прийняття християнства. До князя Володимира в 986 році стали прибувати з різних країн місіонери. Першими прибули булгари-мусульмани з Волзько-Камської Булгарії, вони сказали: "Ти, князю, мудрий і розумом тямущий, а закону не знаєш. Повіруй у наш закон і поклонись Магомету". Володимир спитав: "Яка ж ваша віра?" Мусульмани відповіли: "Віруємо богу, а Магомет нас учить: робити обрізання, не їсти свинини, не пити вина, зате після смерті, каже, можна творити блуд з жінками. Дасть Магомет кожному по сімдесят вродливих жінок і вибере одну найвродливішу, і покладе на неї вроду всіх, та й буде йому жоною. "Тут же,— каже Магомет,— може блуд творити кожен..." Володимир, зазначає літописець, "слухав їх, бо й сам любив жінок і всяку розпусту". Однак заборона їсти свинину, а ще більше заборона пити вино відвернули його від ісламу. Він нібито сказав: "Русі єсть веселіє пити, не можемо без того бути".
Після мусульман прийшли німці-католики й заявили: "Ми прийшли від папи римського. Говорить тобі папа так: наша віра — світло; ми поклоняємося богу, який сотворив небо і землю, зорі і місяць, і всяке дихання живе; а ваші боги — просто дерево".
Не припало це до серця Володимирові. "Ідіть, звідки прийшли,— мовив він.— Бо й батьки наші не прийняли цього". Літописець, треба думати, від імені Володимира хотів підкреслити, що ще княгиня Ольга відмовилася від пропозиції прийняти християнство з Риму, тому й Володимир не бажав цього робити.
Пізніше перед Володимиром постали хозари іудейської віри, поширеної у них серед верхівки пануючого класу. Посланці звернулися до Володимира з такими словами: "Ми чули, що приходили булгари і німці, кожен навчаючи тебе своєї віри. Німці вірують у того, кого ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака і Іакова".
Вислухавши хозар-іудаїстів, Володимир спитав, де батьківщина їхньої віри, натякаючи на те, чому вони живуть на Волзі, а не в "обітованній землі", в Палестині. Іудаїсти дали таке пояснення: "Розгнівався бог на батьків наших і розсіяв нас по всіх країнах за наші гріхи, а землю нашу віддав християнам". Насупився Володимир та й каже: "Як же ви інших вчите, коли самі відкинуті богом і розсіяні? Якби любив вас бог і закон ваш, то не були б ви розсіяні по чужих землях. Чи ви і нам того хочете?" Присоромлені хозари пішли геть.
Останнім прийшов красномовний грек-філософ. Він одразу став паплюжити релігії своїх конкурентів і всіляко вихваляти християнство візантійського обряду. Не задовольнившись цим, грек розповів Володимиреві історію Старого і Нового завітів від створення світу до вознесіння Христа. Наприкінці філософ додав: "Ісус воскрес і сказав учням своїм, що повернеться з неба на землю і буде судити живих і мертвих, кожному воздасть по заслугах його: праведникам — царство небесне, рай і радість без кінця, безсмертя, а грішникам — муки в пеклі і кипіння в смолі".
Закінчивши, він, так би мовити, для наочності показав Володимирові картину страшного суду з праведниками, які радісно йшли до раю,— на правому боці і грішниками, засудженими на пекельні муки,— на лівому. Володимир, зітхнувши тяжко, сказав: "Добре тим, хто справа — в раю, горе тим, хто зліва — в пеклі". Грек порадив князеві: "Якщо хочеш з праведниками стати справа, хрестись". Київський князь щедро нагородив православного грека, але прийняти християнство негайно відмовився, пояснивши це тим, що хоче краще познайомитися з іншими вірами. [1]
3. Прийняття християнства Володимиром
Повернемось знову до часів князя Володимира. Невдовзі після зустрічі з місіонерами Володимир скликає нараду бояр і старців градських, де й було вирішено відправити послів до болгар-мусульман, німців-католиків і до Візантії, щоб ще раз пересвідчитися, "хто як служить богові". Повернувшись, посли подали звіт. Відзив про болгар-мусульман був дуже негативний; не сподобалося послам і у німців: "прийшли ми до німців і бачили в їх храмах різні служби, але краси в них ніякої не знайшли". Тут треба прийняти до уваги, що католицька церква, особливо в німецьких землях, була бідною порівняно з візантійською, яка захопила величезні земельні володіння і нагромадила значні багатства, котрі лише частково зменшилися під час іконоборства. Крім того, вона була в тісному зв'язку з державною, імператорською владою. Все це позначилося на пишному й розкішному її культі. Останнє так вразило київських послів, що вони заявили Володимиру: "...служба їх краща, ніж в інших країнах". З цим відзивом послів, ймовірно підтриманим подарунками, що було у звичаї при імператорському дворі, погодились і бояри, підкріпивши його такою заявою: "Якщо б закон грецький був негарний, то не прийняла б його твоя бабуся Ольга, а вона ж була наймудріша між людьми".