Судова та арбітражна (третейських судів) практика в Україні не визнається джерелом права. Проте вона має істотне значення для здійснення зовнішньоекономічних відносин. Тлумачення правових норм з допомогою судової практики сприяє належному застосуванню законодавства учасниками ЗЕД, уніфікованому підходу до вирішення спорів, що виникають між ними. Зокрема, визначальне значення має Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 грудня 1999 р. «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», в якій дано поняття публічного порядку — одного з ключових інститутів міжнародного приватного права, від якого залежить застосування іноземного права у зовнішньоекономічних відносинах. Під публічним порядком Верховний Суд України розуміє «правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо» (п. 12 Постанови)
Захист прав і законних інтересів суб'єктів ЗЕД складається з різноманітних дій. У законодавстві і літературі для визначення цих дій використовуються такі терміни, як «засоби», «форми», «заходи», «види» і «методи». Найпоширенішим у сучасний період є поняття «засоби правового захисту». Воно міститься у Віденській конвенції 1980р. «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» (розділ IIIглав 2 і 3), у Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (п. 7.2.5).
Використовується також поняття «форми захисту прав», під якими розуміють порядок або різновид діяльності стосовно захисту прав. Розрізняють неюрисдикційні форми захисту, які можуть реалізувати самі учасники зовнішньоекономічних правовідносин (наприклад, самозахист) або ж держава в їх інтересах. Інші форми передбачають звернення в певні юрисдикційні органи з додержанням обумовлених процесуальних правил, зокрема підсудності, термінів, наданням доказів тощо.
Законом України від 16 квітня 1991 р. № 2139-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначені основні правові засади захисту прав і законних інтересів суб'єктів ЗЕД за межами України (розділ V) та порядку розгляду спорів, що виникають при застосуванні цього Закону і в процесі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 38, 39).
Провідне місце у системі засобів правового захисту прав і законних інтересів суб'єктів ЗЕД належить судовим органам.
За Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами ЗЕД, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судами та господарськими судами України, а також, за згодою сторін спору, — Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України, іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинному законодавству або передбачено міжнародними договорами України (ст. 38). Отже, передбачається можливість вибору процесуальної форми захисту прав. Поряд з державними судами допустимим є функціонування інших форм розгляду справ — арбітражу (третейського суду).
Закон враховує також склад сторін спору і визначає, що будь-які спори щодо застосування його положень та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду:
- в органах суду України, якщо одна із сторін у справі — фізична особа та/або держава;
- у господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
При визначенні кола органів, уповноважених захищати права й інтереси суб'єктів ЗЕД, слід враховувати, що зовнішньоекономічна діяльність може бути пов'язана з іноземними інвестиціями (ст. 5 Закону).
Відповідно до ст. 26 Закону України від 19 березня 1996р. № 94/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», спори між іноземними інвесторами й державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено її міжнародними договорами.
Усі інші спори підлягають розгляду в судах та/або господарських судах України, або, за домовленістю сторін, — у третейських судах, у тому числі за кордоном.
Ратифікація Україною Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Закон від 16 березня 2000 р. № 1547- III) поширила можливості захисту прав іноземних інвесторів в Україні й українських інвесторів за кордоном. Конвенцією засновано Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів, метою якого є забезпечення вирішення через примирення і арбітраж інвестиційних спорів між Договірними державами й інвесторами інших Договірних держав.
До компетенції Центру входить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов'язаних з інвестиціями, за умови наявності письмової згоди учасників спору про передачу його на вирішення Центру. Наявність такої згоди означає її обов'язковість та відмову від використання інших засобів вирішення спорів. Разом із тим, згідно з цією Конвенцією будь-яка Договірна держава вправі вимагати попереднього звернення до національних адміністративних або судових засобів вирішення спорів як умови на згоду про передачу спору для арбітражного розгляду.
З метою забезпечення належного й ефективного захисту прав та інтересів України під час розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ, учасником яких вона є, Указом Президента України від 25 червня 2002 р. № 581/2002 був затверджений Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах. Саме застосування механізмів вирішення інвестиційних спорів згідно з Вашингтонською конвенцією безпосередньо пов'язано з участю в них України як держави.
Захист прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів врегульовано також іншими багато- й двосторонніми міжнародними договорами за участю України. Так, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 р. передбачає, що господарюючі суб'єкти кожної з держав — учасниць СНД користуються на території іншої держави-учасниці правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, однаковим з господарюючими суб'єктами даної держави. Вони мають право безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, господарських, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, визначених цією Угодою, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та вчиняти інші процесуальні дії (стаття 3)2. Норми аналогічного змісту є й у Конвенції про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ (Кишинеу, 7 жовтня 2002 р.).
Господарський процесуальний кодекс України (у новій редакції згідно з Законом України від 21 червня 2001 р. № 2539 — III)3 містить окрему главу XI«Провадження у справах за участю іноземних підприємств і організацій». Розділ X нового Цивільного процесуального кодексу України та «Провадження у справах за участю іноземних осіб» створюють єдину законодавчу базу основних засад захисту цивільних прав у сфері підприємницької, у тому числі зовнішньоекономічної діяльності.
Іноземні підприємства й організації мають право звертатися до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Встановлено їхню рівність стосовно процесуальних прав і обов'язків з підприємствами і організаціями України. Враховано можливість встановлення відповідних обмежень щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України. Тобто і в цьому разі можуть бути застосовані заходи у відповідь на дискримінаційні акти іншої держави, що порушують права та інтереси осіб держави, вимушеної вдатися до так званих реторсій.
Слід звернути увагу на визначення компетенції господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій. Основним критерієм є місцезнаходження відповідача на території України.
Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:
1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;
2) іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.
Важливим є поняття судового імунітету іноземної держави (ст. 125 ГПК).
Найбільш поширеною формою захисту прав у сфері зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний комерційний арбітраж, який є основним способом вирішення спорів між сторонами різних держав, тобто у правовідносинах з іноземним елементом.
Згідно з Законом України від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж», термін «арбітраж» визначено як третейський суд, будь-який арбітраж незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою (ст. 2). Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі. Він враховує положення про такий арбітраж, які є в Типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві. Враховані також положення міжнародних договорів України, зокрема Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.) та Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.).
Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) — це недержавний орган, який формується із осіб за вибором сторін або за призначенням у порядку, встановленому законом.