Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. З металу ковалі виробляли різноманітні господарські знаряддя, зброю, предмети побуту та ін. Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським емалям. Ця техніка запозичена Руссю в Х-ХІ ст. Центрами виробництва емалей були Київ, Новгород, Галич. Майстерні цих міст виготовляли вироби з срібла й золота: браслети, персні, поясні бляшки, князівські діадеми, хрести.
Гончарне виробництво виробництво поставляло на ринок великий асортимент продукції. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти поливяні вироби. Значне місце на Русі, серед матеріалів була кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, гребінці, наконечники стріл, писала, ґудзики.
Високого рівня розвитку досягла будівельна справа[29]. Для будівництва виготовляли цеглу,а також використовували дерево, граніт, мрамур, шифер.
Дуже важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Торгівля значною мірою визначала господарське обличчя давньоруських міст. Торгівля[30] міст IX-XIII ст. розгорталася в умовах панування натурального господарства і слабкої потреби в товарах, що привезли. Тому торгівля з країнами іноземців була долею в основному великих міст, дрібні міські пункти були пов'язані лише з найближчою сільськогосподарською округою, будучи для неї центрами ремесла і торгівлі. У місто поступали і деякі продукти сільського ремесла. У інших великих давньоруських містах торговіще також було основним місцем торгівлі.
Внутрішня торгівля була повсякденним явищем.
Поряд із внутрішньою торгівлею широкого розвитку набула міжнародна торгівля. Зовнішня торгівля в цілому обслуговувала потреби феодалів і церкви; лише у голодні роки хліб становився товаром, що доставляється заморськими купцями.
Зовнішня торгівля[31] зосереджувалася в містах, і притому найбільш значних, але товари, що привезли, хоч і в обмежених розмірах, доходили і до села. У великій мірі село було постачальником експортних товарів: мед, віск, хутра, льон, доставлялися в місто з села, яке таким чином втягувалося в торгівельний зворот, хоча ці предмети і поступали на ринок не шляхом безпосереднього продажу, а у складі оброку або дані. Основними торговельними контрагентами Київської Русі виступали Візантія, Волзько-Камська Болгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центрально- й західноєвропейські держави. Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. За часів Володимира (978-1015) почали карбуватися руські монети з срібла і золота. Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські, з'явилися в II-III ст. З часом східні слов'яни запровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю – куну (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця -- гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті -- гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160--196 г. Лише наприкінці XIII ст. з'являється карбованець -- срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники -- перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематичне, масове карбування монет.
За доби Київської русі в соціально-економчній[32] сфері розпочався процес становлення феодальних відносин –формується система приватного землеволодіння, інтенсивно відбувається диференціація феодально залежного населення. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.За доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин -- формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно відбувається диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку
У Київській державі сформувалась і досягла високого рівня культура[33]. Вона представлена фолькльорними , писемними та речовими пам ятниками , що збереглися до нашого часу. Культура Давньої Русі розвивалась в епоху ранньофеодального суспільства. Одній з передумов для розвитку культури було поширення письменності і освіти. . Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом -- IX ст. Так, раннє ознайомлення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря – тодішньою праукраїнською мовою. У давніх слов’ян у IX ст. після прийняття християнства з’явилося дві азбуки[34] : глаголицька і кирилицька. Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Князь Ярослав запровадив обов’язкове навчання для молоді станів. Шкільною справою займалась церква, що надало освіті певної однобічності. Наприкінці X та XI ст. київські князі сприяли сприяли поширенню писемності і освіти серед князів, бояр, духовенства. Ярославом Мудрим було засновано бібліотеку при Софіївському соборі в києві, а Володимир Мономах написав повчальні твори. Писемність поширювалась і серед простих людей.. Крім Софіївської бібліотекіи в інших містах існували монастирські і приватні бібліотеки. Багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир.
У період Київської Русі розвивалась оригінальна література[35]. Оскільки Київська Русь прийняла християнство то й за греко-візантійським зразком перші церковні книги були візантійського походженням.
В першу чергу переписувалась і перекладалась біблійна література. Біблійні книги були обов’язковою церковною літературою. До Київської Русі потрапила незначна частина біблійних книг із Моравії та Болгарії перекладених на слов’янську мову. Особливу увагу приділяли Псалтирю, який використовувався як підручник для навчання письма. Набув поширенню також Паралійник, Євангеліє які були основним джерелом утвердження церковної ідеології. Найдавнішими євангеліями, переписані на Русі була кирилична частина Реєітського євангелія Анни Ярославни (перша половина XI ст.), Остромирове євангеліє (1092р.).
Широкою популярністю на Русі користувалися твори Кирила Туровського. Його "Притча про людську душу і тіло" засвідчує опозицію автора до діянь Андрія Боголюбського. У "Слові про царя" автор закидає сильним світу, що вони піклуються лише про своє тіло, але не про душу.
Прикладом високого книжного письма є "Ізборники"[36] (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. В них, крім фрагментів Св.Письма і писань отців Церкви, теж знаходяться деякі історичні відомості і показник "ложних" і "праведних" книг. Книга відкривається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав з сім'єю, на правому -- Спас на престолі. На третьому аркуші -- зображення орнаментованого триглавого храму, далі -- чотири портретні мініатюри. На берегах книги -- знаки зодіаку. Крім історичних творів, до нас дійшли також твори інших жанрів. Вершино літературної творчості було „Слово о полку Ігоревім”, яке було написане 1185 році в Києві. В „Слові” широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї. Народ відтворював історичні події також у казках, билинах, піснях.
Значного розвитку Київської Русі набула архітектура[37]. Разом з християнством на Русь прийшла монумельтальна культова архітектура. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст -- кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Перша кам’яна будівля з’явилася наприкінці X ст. Десятинна церква в Києві, споруджена за приказом князя Володимира Великого. Довгий час вважалося, що першою кам'яною спорудою була Десятинна церква (989-996 рр.).
Новий етап розвитку архітектури на Русі репрезентують будівлі „міста Ярослава”. У 1037 р. Був побудований Софіївський собор. За прикладом Софії Київської зводились одноіменні собори. У другій половині XI ст. будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час засновуються монастирі і в них зводяться нові кам’яні храми.
У другій половині XI ст. культове будівництво[38] набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час засновуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. У Києві -- це собори Дмитрівського, Михайлівського, Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Першим взірцем монастирського храму був Успенський храм Печерського монастиря (1078), будували його грецькі майстри. Володимир Мономах побудував схожий храм у Ростові. У Києві близький до Успенського був Михайлівський Золотоверхий храм (1108р.).
Наприкінці XII-XIII ст. монументальна архітектура Київської Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього періоду мають висотні композиції й нагадують башти. У цей час на Київщині появляються церкви : Трисвятительська 1187, Св. Василія 1190