Інтереси двох сторін в страхуванні прямо пов'язані з величиною страхових тарифів, що лежать в основі страхових внесків, та відповідним обсягом страхового відшкодування. Саме цим зумовлена необхідність поділу підгалузей на конкретні види страхування, під якими мається на увазі страхування конкретних однорідних об'єктів у встановленому обсязі страхової відповідальності й по відповідних тарифних ставках.
У структурі майнового страхування виділяються види (об'єкти):
· страхування будівель;
· споруд;
· сільськогосподарських тварин;
· домашнього майна;
· засобів транспорту, врожаю; тощо в господарствах різних форм власності.
Страхуванню властиві обов'язкова й добровільна форми. Держава встановлює норми обов'язкового страхування. Згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування", обов'язкове страхування здійснюється на підставі законодавчих актів, де визначаються види, умови й порядок проведення обов'язкового страхування. При цьому страхувальник є вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачене законодавством [3].
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Декрету "Про страхування". Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин, не зумовлених страхуванням.
Раціональна погодженість обов'язкового й добровільного страхування створює необхідну базу для сформування такого страхового ринку, сукупність видів страхування якого забезпечувала б різноманітний обсяг страхового захисту виробництва та інтересів людей. Поки що співвідношення різних видів страхової діяльності в Україні ще далеке від раціонального.
Класифікація майнового страхування по видах небезпек дозволяє виділити в ньому чотири елементи, що не знаходяться між собою в ієрархічній підпорядкованості:
— страхування матеріальних об'єктів, зокрема, будівель, споруд, транспортних засобів, устаткування, сировини, готової продукції, домашнього майна, тощо від вогню та інших стихійних лих (землетрусів, повеней, тощо);
— страхування врожаю сільськогосподарських культур від погодно-кліматичних лих;
— страхування сільськогосподарських тварин в державних, колективних та приватних господарствах на випадок їх падежу чи змушеного забою;
—страхування засобів транспорту від аварці, юра-діжок та інших ймовірних небезпек [5].
Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.
До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.
Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи.
У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків.
Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.
У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.
Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.
Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.
Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.
Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.
РОЗДІЛ 2
ДОБРОВІЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ МАЙНА
2.1 Добровільне страхування майна підприємств
Цей вид страхування забезпечує страховий захист від пошкодження та загибелі майна внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху газу тощо. Відшкодуванню підлягають збитки, яких зазнав страхувальник, вживаючи заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання поширенню пожежі тощо.
За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок таких причин:
· стихійних лих — землетрусів, виверження вулканів, бурі, смерчу, паводку, повені, селевих потоків, тривалих снігопадів, граду, гірських зрушень, просадки ґрунту тощо;
· вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, агрегатів та інших аналогічних об'єктів;
· пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі;
· пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електричного струму;
· крадіжки зі зламом та грабунку;
· биття скла, дзеркал, вітрин та з інших причин за домовленістю сторін.
Страхова сума визначається страховиком за погодженням із страхувальником з урахуванням кон'юнктури ринку, особливостей конкретного об'єкта страхування і т. п.
Основоюдля визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, яка визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання за вилученням зносу. Майно може бути застраховане і за відновною вартістю, яка визначається:
· для будівель та споруд — за вартістю будівництва будівлі (споруди) з урахуванням зносу та експлуатаційно-технічного стану;
· для устаткування, машин, інвентарю відповідно до суми, необхідної для придбання аналогічних предметів;
· для товарів власного виробництва — на основі витрат виробництва, але не вище ціни їх реалізації;
· для сировини і товарів, якими страхувальник торгує і які знаходяться на складі, — за цінами, необхідними для їх закупівлі, але не вище ціни, за якою їх могли продати на дату настання страхового випадку.
· для меблів, одягу, предметів довгострокового користування (холодильників, пральних, кухонних комбайнів тощо) - відповідно до суми, необхідної для придбання предмета, аналогічного пошкодженому або знищеному.
Страхове відшкодування з настанням страхового випадку стосовно застрахованого майна підприємства сплачується тільки після того, як повністю виявлено причини та розмір збитків. Після отримання всіх необхідних належним чином оформлених документів на страхову подію та збитки, спричинені нею, страховик зобов'язаний в строк, що не перевищує 30 днів, виплатити відшкодування.
Страхова сума кожного застрахованого предмета має бути не меншою його дійсної вартості на момент укладання договору страхування.
Величина збитку визначається:
· у разі знищення або викрадення предмета - його ринковою ціною, яка визначається страхувальником на момент укладання договору і погоджується із страховиком;
· у разі пошкодження предмета - експертом страховика як різниця між ринковою ціною і вартістю цього предмета з урахуванням знецінення в результаті страхового випадку;
· витрати, пов'язанні з рятуванням майна та обмеженням його пошкодження і знищення, відшкодовуються страховиком страхувальнику.
У випадку втрати або пошкодження майна через необачність страхувальника страхове відшкодування зменшується на 30%.
Якщо за фактами знищення або пошкодження майна відкрито кримінальну справу, то страховик сплачує 30% страхового відшкодування, а решту 70% — після закінчення розслідування [7].
Страхове відшкодування виплачується:
1. У випадку повної загибелі майна — в розмірі дійсної (відновної) вартостіз вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми;
2. У разі часткового пошкодження майна — в розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання, а при страхуванні за відновною вартістю — в розмірі витрат на його відновлення, але не більше страхової суми.
3. Витрати на відновлення включають:
4. Витрати на придбання матеріалів та запасних частин для ремонту;
5. Витрати на оплату ремонту;
6. Витрати на доставку матеріалів до місця ремонту та інші видатки, необхідні для доведення пошкодженого майна до стану що був перед настанням страхового випадку.
Після виплати страхового відшкодування до страховика переходять права страхувальника, які той має щодо особи, відповідальної за спричинені збитки, в межах виплаченої страхової суми.