1. Утворять визначену сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняються предметною характеристикою і взаємозв'язком з відповідними матеріальними правовідносинами.
2. Викликають потреби встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичної даних розглянутої юридичної справи.
3. Обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах, документах.
Виробництво по справах про адміністративні правопорушення і виробництво по справах, що виникає з адміністративно-правових відносин, найтіснішим образом між собою взаємозалежні. Для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, властива наявність адміністративної суперечки про право, підвідомчої судам, коли:
- виникає з адміністративних, фінансових або інших владовідносин і досить тісно зв'язаний із взаємообумовленими або правовими відносинами;
- хоча б один з його учасників повинний мати владні повноваження;
- зацікавлена особа має право на вибір звертання або в суд, або до вищестоящого в порядку підпорядкування адміністративному органові, але іноді безрезультативність звертання у вищий орган є обов'язковим елементом (передумовою) для звертання в судові інстанції;
- найважливішою метою, що має самостійне значення, є визнання незаконним акта (дії) адміністративного органа (посадової особи);
- прийняте судове рішення може бути значиме для невизначеного кола осіб, зацікавлених у здійсненні даного суб'єктивного публічного права, і, нарешті, адміністративний позов розглядатися повинний спеціальним адміністративним судом. Підставою для порушення розгляду адміністративних суперечок загальним судом за правилами особливої позовної процедури, але в рамках цивільного судочинства, є скарга, а для арбітражних судів позов;
- прийняття самостійного рішення по адміністративній справі завжди буде для суду обмежено визначеними межами. Так, якщо суд установить, що штраф накладений без обліку ваги зробленої провини, особистості винного, його майнового положення, і сума його занижена, він не має право змінити ситуацію «до гіршого».
Риси виробництва по справах про адміністративні правопорушення.
1. Дане виробництво виникає в зв'язку зі здійсненням адміністративного делікту (провини).
2. Коло суб'єктів, уповноважених здійснювати дане адміністративно – юрисдикційне виробництво, досить широке, але їхній перелік чітко визначений законами У. и її суб'єктів, з урахуванням підвідомчості їхня довільна заміна неприпустима.
3. Тільки за допомогою даного виробництва застосовуються адміністративні стягнення.
4. Специфіка процедури виробництва породжена: оперативністю, економічністю, активністю владозастосовуючих органів, простотою, досить короткими термінами, що узагалі властиві природі адміністративно-процесуальної діяльності.
5. Специфічні акти, що супроводжують кожну стадію даного виробництва: протокол є підставою для порушення справи, постанова про накладення стягнення — результат розгляду, рішення приймається після завершення стадії оскарження.
6. Виробництво по справах про адміністративні правопорушення мають потребу в єдиному правовому регулюванні на федеральному рівні усіх без винятку суб'єктів адміністративної відповідальності.
7. Передбачаються широкі права особи, приваблюваного до адміністративної відповідальності, але недостатньо регулюється право на захист потерпілого.
1.2. Принципи виробництва по справах про адміністративні правопорушення.
1. Принцип законності.
Процедура здійснення адміністративного принципу повинна реалізуватися строго згоджена з буквою закону. Необхідно довести винність особи, приваблюваної до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними на те органами (посадовими особами). Існує можливість оскарження рішення по справах про адміністративні правопорушення і ціла система наглядових органів, що стежать за дотриманням законності. Необхідно дотримувати як матеріальні, так і процесуальні норми законодавства.
2. Принцип оперативності.
Необхідно дотримувати стислість матеріально-правових і процесуально - правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності адміністративної відповідальності в сполученні зі швидким реагуванням на зроблені правопорушення і своєчасне застосування до винних мір адміністративного стягнення.
3. Принцип безпосередності.
Він складається у вимозі присутності особи, що зробила адміністративне правопорушення, на розгляді своєї справи, його законних представників, усного виробництва компетентним органом, оголошення винесеної постанови по закінченні процесу.
4. Принцип рівності сторін.
Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової національної приналежності, статі, утворення, мови, відносини до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні.
5. Принцип публічності.
Полягає в тім, що виробництво по справах про адміністративні правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним органам. Усі діла про адміністративні правопорушення розглядаються офіційно, виробництво по них носить публічний характер.
6. Принцип гласності.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів.
7. Принцип змагальності.
Змагальність виявляється в поділі функцій захисту й обвинувачення. І той і інший елементи процесу можуть характеризувати як сторону приваблюваного до адміністративної відповідальності особи, так і сторону потерпілого. Органи, що розглядають справи, зобов'язані враховувати позицію учасників процесу і мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням думки учасників процесу.
8. Принцип національної мови.
На території України офіційне діловодство ведеться українською мовою. Громадянин У, що не володіє українською мовою, має право виступити при розгляді справ про адміністративні правопорушення на тій мові, якою він володіє.
9. Принцип об'єктивності істини.
При здійсненні виробництва по адміністративних правопорушеннях доведенню й оцінці підлягають:
- факт здійснення правопорушення;
- винність (або невинність) особи, приваблюваної до адміністративної відповідальності;
- зм'якшуюча й обтяжуюча відповідальність обставини;
- підстави для стягнення майнового збитку і його розмір;
- підстави для припинення виробництва в справі.
Докази в справі оцінюються відповідним органом (посадовою особою) по внутрішньому переконанню, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи в їхній сукупності.
10. Принцип двуступіності.
Потерпілий і особа, приваблювана до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови по конкретній справі. Дана постанова може бути перевірене в органі другої інстанції.
11. Принцип дизпозитивності..
Учасники адміністративно – юрисдикційного виробництва по власному розсуді можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися або не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися або не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користуватися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.
12. Принцип усності.
Учасники процесу по справах про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються у відповідні протоколи.
Таким чином, у виробництві по справах про адміністративні правопорушення уповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції реалізуються загальноюрисдикційні принципи, що мають свою специфіку, обумовлену адміністративно-правовою природою виникаючих правовідносин, регульованих за допомогою застосування адміністративно – процесуальних норм. Принципи процесу визначають засоби досягнення його цілей.
Задачі виробництва по справах про адміністративні правопорушення:
1. Своєчасне, усебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи.
2. Дозвіл справи в точній відповідності з законодавством.
3. Забезпечення виконання винесеної постанови.
4. З'ясування причин і умов, що сприяють здійсненню адміністративного правопорушення.
5. Попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів.
6. Зміцнення законності.
2.1. Порушення справи про адміністративне правопорушення.
Стадії владозастосовувальної діяльності — відособлена частина, як юридичного процесу, так і відповідної процедури, однак їхній зміст, природно, відрізняється. Тому в юридичній літературі пропонується виділення двох різновидів стадій. Так, А.П. Коренів виділяє стадії як сукупність логічно використаних один одного окремих операцій і стадій «юридичного характеру». Схожим образом надходять і інші автори, що розрізняють стадію логічної послідовності, що представляє собою відносно замкнуту самостійну систему розумових операцій, що протікають у часі і спрямованих на правовий дозвіл сформованої ситуації, і стадію функціонального призначення, що є окремою частиною виробництва, що характеризується наявністю кола безпосередніх специфічних задач.
Що стосується стадій владозастосовувального процесу, то до них традиційно відносяться: 1) установлення фактичних обставин (фактичної основи справи), 2) вибір і аналіз норм права (встановлення юридичної основи справи), 3) рішення справи, виражено в акті застосування.
Існують і трохи відмінні точки зору. Наприклад, А.П. Коренів думає, що окремою (третьою) стадією владозастосовувального процесу є з'ясування змісту і змісту адміністративно-правової норми, тобто її тлумачення, а останню (п'яту) стадію складають дії по забезпеченню практичного виконання рішення. На думку С.С. Алексєєва, виділення додаткової стадії, зв'язаної з аналізом правової норми, виправдано лише у випадку здійснення правоохоронних дій при пробілах у праві. Що стосується виконавчих дій, то у визначеній частині вони невіддільні від стадії рішення справи, вираженого в владозастосовувальному акті, а додаткові дії по організації виконання даного акта нерідко являють собою самостійну владозастосовувальну діяльність.